Рішення № 5812673, 11.06.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

11.06.2009Справа №2-24/2130-2009

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, (95011 АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

До відповідача Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 20687358)

Про спонукання провести заходи з приватизації підвального приміщення та укласти договір купівлі - продажу

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

п р е д с т а в н и к и:

Від позивача ОСОБА_3, довіреність від 14.05.2009 р., у справі

Від відповідача Романенко О.М., довіреність № 1656/40/01 від 17.10.2008 р.

Обставинисправи: Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради про зобовязання відповідача провести заходи по приватизації підвального приміщення площею 77,56 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_2 та укласти договір купівлі продажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, не виконуючи рішення 46 сесії Сімферопольської міської ради 5 скликання від 19.03.2009 р. «Про затвердження Програми приватизації обєктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік», порушує норми закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та права позивача на придбання спірних приміщень, оскільки безпідставно не здійснює дії відносно їх приватизації останнім.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, вважає, що на приватизацію нежитлового приміщення в ОСОБА_2, загальною площею 77,56 кв.м, є законодавчо встановлене обмеження, оскільки обєкт приватизації є допоміжним приміщенням.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

18.12.2007 р. між КП ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя (Орендодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення та індивідуально визначеного майна, яке належить до комунальній власності м. Сімферополя № 216 (а.с. 54-57).

Згідно пункту 1.1 Договору Орендодавець на підставі наказу Фонду комунального майна, рішення Виконавчого комітету залізничної районної ради м. Сімферополя від 18.12.2007 р. № 472 передає, а Орендар приймає у строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 у підвалі, площею 77,56 кв.м., яке знаходиться на балансі КП ЖЕО Залізничного району.

Строк дії договору передбачений пунктом 10.1 Договору - з 18.12.2007 р. по 17.12.2008 р. включно.

Умовами вказаного договору були визначені обовязки сторін, орендна плата та порядок розрахунків.

Додатковою угодою до договору оренди № 216 від 18.12.2007 р. сторони погодили продовжити строк дії договору до 17.12.2009 р. (а.с.10).

На підставі рішення 46-ї сесії V скликання Сімферопольської міської Ради від 19.03.2009 р. № 690 "Про затвердження програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік» затверджений перелік обєктів комунальної власності Сімферопольської міської Ради, що підлягають приватизації, у тому числі: об'єкт приміщення АДРЕСА_2, площею 77,56 кв.м шляхом викупу (користувач, заявник ФЛП ОСОБА_2) (а.с. 12-13)

Суд вважає за необхідне зазначити, що вказане рішення Сімферопольської міської Ради не оскаржене в установленому законом порядку, не визнане нечинним, не скасоване, тобто є чинним.

Листом від 10.04.2009р. вих. № 08-Г начальник Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради повідомив позивача про те, що рішенням 46-ої сесії Сімферопольської міської ради 5-го скликання від 19.03.2009р. № 690 “Про затвердження Програми приватизації обєктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік” приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що орендуються позивачем, включені до Переліку обєктів, які підлягають приватизації шляхом викупу. Однак, враховуючи те, що на даний час питання правового режиму власності допоміжних приміщень жилого комплексу, визначення категорій вказаних приміщень залишаються законодавчо неврегульованими, Фонд комунального майна не має можливості провести заходи з приватизації вищевказаних приміщень (а.с.14).

Не погодившись з такою відмовою Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані суду докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у звязку із наступним.

Суд не може погодитись з висновком відповідача стосовно неможливості здійснити заходи щодо приватизації спірних підвальних приміщень з огляду на наступне.

Відповідно до статті 25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” №2269-ХІІ від 10.04.1992 р. приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Приватизація державного та комунального майна здійснюється згідно з вимогами Законів України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та інших нормативних актів, які не суперечать вимогам названих актів.

Частиною 1 статті 2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” №2171-ХІІ від 06.03.1992 р. передбачено, що обєктами малої приватизації є:

- цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

- окреме індивідуально визначене майно;

- обєкти незавершеного будівництва та законсервовані обєкти.

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону приватизація обєктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до статті 4 Закону продавцями обєктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно з пунктом 3 Положення про Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради основними завданнями останнього є здійснення повноважень власника комунального майна, організація та проведення приватизації комунального майна, формування, облік, передача в оренду комунального майна міста Сімферополя..

Покупцями обєктів малої приватизації, згідно зі статтею 5 Закону України №2171, можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств", тобто громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті; юридичні особи інших держав.

Статтею 7 Закону України №2171-ХІІ передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки обєктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом. При цьому, включення обєктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Пунктом 4 зазначеної статті встановлено, що покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків обєктів, що підлягають приватизації. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли:

особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом;

є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства;

не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу в проведенні заходів по приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою : м. Сімферополь, АДРЕСА_2, стало посилання відповідача на неврегульованість питань правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу, визначення категорій таких приміщень.

Однак, вказані посилання не є переконливими.

Так, резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 р. передбачено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” треба розуміти так:

1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення обєднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Отже, вказаним рішенням дано офіційне тлумачення Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.

Проте, статтею 4 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Також відповідно до п.п. 2.50 Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15-2005 у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв'язку загальною площею не більше 700 м2, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150 м2, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення Конституційного Суду України стосується лише тих нежитлових приміщень, які є допоміжними приміщеннями.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку” №2866-ІІІ від 29.11.2001 р. допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Таким чином, критерієм віднесення приміщення до допоміжного є призначення вказаного приміщення для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Вказані висновки суду підтверджуються також Листом Фонду державного майна України №10-20-1155 від 30.01.2004 р. “Щодо можливості приватизації підвальних приміщень”.

Так, вказаним листом передбачено, що відповідно до статті 4 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” зазначені нежитлові приміщення є окремим індивідуально визначеним майном і підлягають приватизації, як обєкти державної власності групи А.

Крім того, відповідно до Технічного висновку про призначення орендованого приміщення житлового АДРЕСА_2 яка погоджена з КП ЖЕО Залізничного району, підвальне приміщення, що орендується Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, не є допоміжним приміщення для даного житлового будинку (а.с.15-20).

Таким чином, нежитлові приміщення у підвалі загальною площею 77,56 кв.м , які розташовані по вул.. Київської,88 в м. Сімферополі, в розумінні норм чинного законодавства є окремим індивідуально визначеним майном, а тому, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” є обєктом малої приватизації.

Стаття 19 Конституції України закріплює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування зобовязані діяти тільки на підставах, в межах повноважень і способів, які передбачені Конституцією і законами України.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Стаття 23 Господарського кодексу України передбачає, що спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обовязку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 частині спонукання відповідача провести заходи по приватизації підвального приміщення площею 77,56 кв.м., розташоване АДРЕСА_2 є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобовязання Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради укласти договір купівлі продажу, то зазначені вимог задоволенню не підлягають у звязку з наступним.

Відповідно до п.1 ст.8 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які, зокрема, визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом.

Згідно до ст. 9 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється його оцінка в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Акт інвентаризації затверджується керівником та головним бухгалтером підприємства, акт оцінки вартості об'єкта приватизації - керівником органу приватизації. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.12 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” встановлено, що ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами на даний час ціна продажу обєкту приватизації приміщення площею 77,56 кв.м., розташованого за адресою: м. Сімферополь, АДРЕСА_2, визначена не була, незалежна оцінка не проведена.

Згідно до п.2 ст.23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, однією з істотних умов договору купівлі продажу, зокрема, є остаточна ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу.

Таким чином, на даний час відсутня одна з істотних умов договору ціна, що позбавляє можливості укласти відповідний договір купівлі-продажу.

Більш того, відповідно до ст. 84 Господарсько-процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Проте, позивачем суду не був наданий проект договору купівлі-продажу, якій би визначав умови, на яких суд зобовязав би сторін укласти відповідний договір. Навпаки, згідно з поясненнями сторін у судовому засіданні, проект договору відсутній, загальний порядок укладення договорів за чинним законодавством сторонами не дотриманий.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позову в частині спонукання відповідача укласти договір купівлі продажу відмовлено.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний згідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 16.06.2009 р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 35, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зобовязати Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 20687358) провести заходи по приватизації підвального приміщення площею 77,56 кв.м., розташоване АДРЕСА_2

3.В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 20687358) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, (95011 АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.