Ухвала суду № 58123127, 31.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/716/15-к 31.05.2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої Погорєлової Г.М.

суддів: Гулого В.П., Маркової Т.О.

за участі секретаря Кельїної А.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12014150160000117 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, прокурора відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2016 року.

Обвинувачений ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, приватний підприємець, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий.

Обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Бєлан В.М.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник ОСОБА_2

потерпілий ОСОБА_5

представник потерпілого ОСОБА_6

Короткий зміст вимог апеляційних скарг:

Прокурор просить вирок в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України скасувати. Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 286 ч.2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

_______________

провадження № 11- кп/784/463/16 головуючий у 1 інстанції Лисенко М.Є.

категорія: ст. 286 ч.2 КК України доповідач в апеляційній інстанції

ОСОБА_7

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 просять вирок скасувати. Кримінальне провадження закрити за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду 1 інстанції.

Вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25.03.2016 р. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, за якою призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку 1 рік 6 місяців, з покладенням обовязків не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти її про зміну місця проживання відповідно п.п. 2, 3 ч.1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати, повязані із залученням експерта в сумі 3382 грн. 50 коп.

Також вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апелянтів.

Прокурор вважає вирок незаконним в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вбачає в цьому неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Наводить зміст розяснень, які містяться в п.п. 1, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.03 р. (з наступними змінами) щодо суворого дотримання вимог ст. 65 КК України та можливості прийняття рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише з врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, з належним умотивуванням судом такого висновку. Вважає, що цих положень суд не дотримався.

Зазначає, що суд не врахував наслідки дій обвинуваченого - заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху (вимог п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху), його ставлення до цих порушень, поведінку після вчинення злочину та під час судового провадження. Вважає, що висновки суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання не відповідають сукупності фактичних даних про його особу, обставинам справи та тяжкості вчиненого ним злочину.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що досліджені судом докази винуватості ОСОБА_1 не доводять і підтверджено лише те, що ОСОБА_1 був учасником ДТП.

Наводить, що суд безпідставно прийняв до уваги як належні та допустимі докази протоколи проведених з водієм ОСОБА_8 слідчих експериментів від 08.04.2014 р. та від 01.07.2014 р. та висновок авто - технічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. Вказує, що слідчі попереджали ОСОБА_1 як свідка за ст.ст. 384, 385 КК України. Посилаючись на ст. 240 КПК України щодо сутності слідчого експерименту, зазначає, що під час їх проведення ОСОБА_1 надав нові свідчення. Однак відповідно до ст. 18 КПК України він мав право на свободу від самовикриття, оскільки фактично допитувався як підозрюваний. Посилаючись також на положення ст.ст. 17 ч.3, 84, 86, 87 КПК України, вказує, що є недопустимим доказом показання водія ОСОБА_1 під час проведених з ним обох слідчих експериментів. Тому на підставі ст. 86 ч.2 КПК України на ці докази суд був неправі посилатися при ухваленні вироку. Також вказує на різні вихідні дані? які отримані під час цих слідчих експериментів та що проведені вони без участі захисника, який не повідомлявся про проведення слідчої дії.

Наводить висновок судової транспортно - трасологічної експертизи № 534 від 17.06.2014 р. щодо розташування транспортних засобів на місці ДТП та показання в суді експерта ОСОБА_9 стосовно сліду в схемі протоколу огляду місця пригоди. Зазначає, що експерт не зміг дійти категоричного висновку щодо механізму його утворення: слід гальмування чи слід заносу автомобіля. За такого вважає за неможливе здійснення точних розрахунків швидкості руху автомобіля за показником довжини цього сліду, як сліду гальмівного шляху.

Наводить висновок судової автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2015 р. щодо визначення швидкості руху автомобіля марки «Opel Omega» за відповідною формулою. Вказує, що експертом надана розшифровка показників у формулі розрахунку, за виключенням однієї позиції цифри 2.73. Апелянт вважає, що є похибка у визначенні величині швидкості руху автомобіля. Відтак, може бути відсутнє порушення п.12.4 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 Наводить показання експерта ОСОБА_10 в судовому засіданні та зазначає, що експерт врахував слід на схемі як слід гальмування тільки тому, що так вказав слідчий в постанові про призначення експертизи. Але, експерт схильний вважати, що це був слід бокового заносу (юзу). Це дає підстави для перерахунку показника швидкості руху автомобіля за іншим коефіцієнтом, що впливає на швидкість руху транспортного засобу.

Наводить зміст п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 р. щодо настання суспільно-небезпечних наслідків через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобі, необхідності зясування характеру допущених кожним з них порушень, та чи не було причиною порушення правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливості уникнути ДТП на її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Вважає, що суд не врахував, що в дорожній ситуації водій трактору ОСОБА_5 створив небезпеку для водія автомобіля ОСОБА_1 та мав більшу можливість уникнути зіткнення, зупинивши трактор спочатку на вимогу дорожнього знаку 2.2 розділу 33 ПДР «Проїзд без зупинки заборонено» перед виїздом на головну дорогу, та вдруге, коли почав та раптово продовжив виконання маневру, не переконавшись у безпеці руху. Стверджує? що водій ОСОБА_1 вжив заходів для безпечного обїзду перешкоди, але зіткнення транспортних засобів сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_5 п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху.

Також зазначає, що судом не враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 20.11.2014 р. у справі № 5-18-кс, згідно з яким у випадку виникнення ДТП за участі кількох водіїв, наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, потребує встановлення причинного звязку між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто, зясування ступеню участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен з водіїв.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 вказує, що викладені у вироку висновки є суперечливими та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження через неналежну оцінку наявних у справі доказів. Вважає, що суд невірно застосував кримінальний закон, визнавши його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та стверджує, що він перебував в аварійній ситуації, яку створив водій ОСОБА_5

Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги його показання про те, що трактор під керуванням потерпілого при виїзді з території АЗС з другорядної дороги не зупинився на знак «Проїзд без зупинки заборонено». Не надав перевагу у русі автомобілю під його (обвинуваченого) керуванням, який наближався до АЗС по головній дорозі.

Посилається на мотиви закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_5 постановою слідчого від 08.07.2015 р. за відсутністю в діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Вказує, що згідно з постановою апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2015 року ОСОБА_5 визнано винуватим в порушенні вимог п.п. 10.1, 10.2 ПДР, дорожнього знаку 2.2 додатку 1 ПДР та у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Не погоджується з висновками суду про те, що порушенням зазначених вимог ПДР водій трактору ОСОБА_5 створив необхідні умови для виникнення пригоди, а порушенням вимог п.п. 12.3, 12.4 ПДР він (ОСОБА_1М.) реалізував вказані умови.

Обвинувачений посилається на правові висновки, які викладені в постановах Верховного Суду України від 20.11.2014 р. у справі № 5-18-кс та від 05.11.2015 р. у справі № 5-218 кс. Вказує, що порушення ним вимог п.12.3 ПДР стосовно перевищення в населеному пункті допустимої швидкості руху автомобіля суд визнав такими, що перебувають у причинному звязку з наслідками, узявши до уваги висновок автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. Водночас суд зазначив, що саме потерпілий внаслідок допущених ним порушень створив умови для виникнення пригоди. Вважає, що суд не навів свого висновку про міру і ступінь відповідальності потерпілого та безпідставно не врахував вимоги п. 1.4 ПДР, згідно з якими кожен учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці правила.

Апелянт вказує, що і у випадку перевищення ним швидкості руху автомобіля, ця обставина не вплинула б на механізму зіткнення транспортних засобів.

Зазначає, що показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 не підтверджують обставин злочину, а свідчать про обстановку на місці пригоди. Показання слідчих Кукіна В.В., Письменного М.Г., Редіна А.В. надані заінтересованими у справі особами.

Оспорює обґрунтованість висновків автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. щодо наявності причинного звязку між його діями та наслідками, з огляду на те, що ОСОБА_5 визнано винуватим у виникненні ДТП і пошкодженні транспортних засобів. Звертає увагу, що у даному висновку експерта зазначено, що невчасне виконання ОСОБА_5 вимог п.п. 10.1, 10.2, 2.2. (дорожні знаки) Правил дорожнього руху могло слугувати причиною ДТП.

Вказує, що суд залишив поза увагою те, що за висновком експерта № 534 транспортно-трасологічної експертизі від 17.06.2014 р. автомобіль обладнано системою АБС. Тому при гальмуванні колеса не доводяться до блокування і не залишають слідів гальмування, виникнення яких характерне для гальмування автомобілів не обладнаних вказаною системою. Відповідно, сліди, які залишились колесами автомобіля, утворились в процесі маневру в результаті перерозподілу маси автомобіля. Це повністю узгоджується з його (обвинуваченого) показаннями, за якими згідно з вимогами п.12.3 ПДР ним було прийнято рішення про обїзд перешкоди - трактора під керуванням ОСОБА_5

Звертає увагу на те, що експерт ОСОБА_10 суду при першому розгляді справи судом показав, що при виготовленні висновку не мав відомостей про укомплектування гальмівної системи автомобіля системою АБС. Тому залишений автомобілем слід не є слідом гальмуванням, а є слідом бокового юзу. За такого, швидкість автомобіля була значно меншою. Однак, при новому судовому розгляді експерт ОСОБА_10 змінив показання та відмовився від попередніх свідчень. ОСОБА_3 обставині суд оцінки не надав, причин розбіжностей не зясував та не вказав у вироку, чому він узяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Вказує про покладення в основу висновку автотехнічної експертизи № 930 даних, які не відповідають технічним характеристикам автомобіля (стосовно маси автомобіля, залишення сліду юзу, а не сліду гальмування), що унеможливлювало визначення швидкості руху автомобіля, а також його (обвинуваченого) показань як свідка час проведення слідчого експерименту. Вважає цей висновок експерта недопустимим доказом в силу положень ст. 87 ч.3 КПК України.

Не погоджується з висновками суду про відсутність порушення його права на захист, вказуючи, що експеримент з ним як свідком проведено 01.08.2014 р., а захисника йому як підозрюваному призначено 07.07.2015 р.

Посилається, що суд виклав вибірково висновок експерта № 534 транспортно-трасологічної експертизи та на власний розсуд визначив місце знаходження транспортних засобів на момент події автомобіля на межі проїзній частині, трактора на узбіччі, обох транспортних засобів за напрямом руху в центр смт. Березнегувате. Проте, експертом зазначено, що положення трактора його направленість (аналогічно автомобілю) на відстані 17,4 м. та 18,4 м. від краю проїзній частини свідчать, що трактор після зіткнення переміщувався. Вказує, що це узгоджується з його показаннями про те, що після ДТП, яка сталася навпроти виїзду з АЗС, автомобіль залишався на місці, а трактор потерпілого продовжив рух та став на узбіччі. Наведене спростовує показання потерпілого про те, що зіткнення відбулося на його смузі руху після початку ним руху та було дотичним з огляду на кут між повздовжніми осями транспортних засобі (175 градусів). Потерпілий також стверджував, що рухався в напрямку виїзду з смт. Березнегувате, але після зіткнення трактор знаходився в іншому напрямку на вїзд в смт. Березнегувате.

Узагальнений виклад позиції обвинуваченого ОСОБА_1 на апеляційну скаргу прокурора.

Просить залишити її без задоволення. Вказує, що вперше притягується до кримінальної відповідальності. Злочин, у вчиненні якого він обвинувачується, хоча і є тяжким, але вчинено з необережності, внаслідок порушення правил дорожнього руху обома водіями транспортних засобів, у тому числі потерпілим. Відсутні обставини, які обтяжують покарання. До адміністративної відповідальності він не притягувався, характеризується позитивно, самостійно заробляє на життя, утримує родину та малолітнього сина. Після ДТП надав ОСОБА_5 5000 грн. на медичну допомогу. Вказує, що потерпілий під час судового розгляду не наполягав на суворому покарання. Зазначає, що невизнання ним вини під час розгляду кримінального провадження повязано з негативним ставленням до його родини потерпілого та упередженням з боку органів досудового розслідування.

Встановлені судом 1 інстанції обставини.

Згідно з вироком, 08.04.2014 р., приблизно о 15 год., ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухався по сухій проїзній частині вул. Піонерська смт. Березнегувате Миколаївської області із двостороннім рухом всупереч вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху зі швидкістю відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р., яка перевищувала 69,5 км/год.

В цей час із території АЗС «Кворум», яка розташована з правого боку проїзної частини вул. Піонерської відносно напрямку руху автомобіля, в бік проїзної частини рухався колісний трактор «МТЗ-50», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5, з порушенням п.31.4.5 (г,е) Правил дорожнього руху ходова частина перебувала в несправному, але працездатному та функціонально придатному стані.

Водій ОСОБА_1 під час руху в обраному напрямку в районі АЗС грубо порушив вимоги п. 12.1., 12.4. Правил дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість руху автомобіля, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем. Всупереч вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху, якими обмежується швидкість руху транспортних засобів в населених пунктах 60 км/год., рухався зі швидкістю більше 69,5 км/год. В порушення вимог п. 12.3 ПДР не вжив заходів до зменшення швидкості при виявленні обєктивно видимої перешкоди у вигляді трактора «МТЗ-50» аж для зупинки транспортного засобу.

Водій колісного трактору «МТЗ-50» ОСОБА_5 в свою чергу при наближенні автомобіля НОМЕР_1 не виконав вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», в порушення вимог п.п. 10.1, 10.2 ПДР, виїжджаючи на дорогу з АЗС не надав перевагу у русі автомобілю та перед зміною напрямку руху ліворуч, не переконавшись, що це буде небезпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на проїзну частину вул. Піонерська, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

В результаті дорожньої - транспортної пригоди ОСОБА_5 згідно з висновком судово-медичної експертизи № 818 від 18.06.2014 р. заподіяно тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої травми грудної клітини з переломом 4-го ребра справа, правобічного гемопневмотораксу, підшкірної емфіземи справа, перебіг яких ускладнився після травматичною нижнє дольовою правосторонньою пневмонією.

Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 12.3, 12.4 ПДР.

Порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху знаходяться в причинному звязку з виникненням ДТП та її наслідками.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_2 на підтримку їх апеляційних скарг та заперечення прокурора Бєлана В.М. на ці апеляційні скарги; пояснення прокурора Бєлана В.М. на підтримку апеляційної скарги прокурора Ціоми В.В. та заперечення на цю апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_2, думку потерпілого ОСОБА_5 про залишення вироку без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи поданих апеляційних скарг в їх межах, суд дійшов наступного.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому ОСОБА_5 тяжке тілесне ушкодження, доведена наданими суду дослідженими доказами.

Не визнаючи вину обвинувачений ОСОБА_1 стверджував в суді, що аварійну ситуацію створив водій трактора ОСОБА_5, а він не мав технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди.

Показав, що 08.04.2014 р., приблизно о 15 год., керуючи власним автомобілем НОМЕР_1, рухався зі швидкістю до 60 км/год. по проїзній частині вул. Піонерська з боку вїзду до смт Березнегувате. В районі АЗС з правого боку за напрямком його руху на автодорогу виїхав колісний трактор «МТЗ-50», який зупинився на його смузі руху. Щоб обїхати перешкоду, виїхав на зустрічну ліву смугу руху. Коли відстань між транспортними засобами скоротилася приблизно до 30 м., трактор несподівано продовжив рух у зустрічному напрямку. Щоб уникнути зіткнення на зустрічній смузі руху змінив напрямок руху автомобіля у протилежний бік вправо. Уникнути зіткнення не вдалося. Автомобіль контактував передньою лівою частиною із заднім лівим колесом трактора. Зіткнення транспортних засобів відбулося на зустрічній для його автомобіля смузі руху.

Потерпілий ОСОБА_5 стверджував в суді, що керуючи власним трактором «МТЗ-50» реєстраційний номер НОМЕР_2, перед виїздом з АЗС з поворотом наліво на проїзну частину вул. Піонерська, зупинився в районі дорожнього знака «Проїзд без зупинки заборонено». Впевнився у відсутності транспортних засобів зліва на відстані не менш 200 м. Рухаючись далі по своїй правій смузі руху в напрямку виїзду з смт. Березнегувате та подолавши незначну відстань приблизно 30 м., побачив на своїй смузі руху легковий автомобіль. Він рухався назустріч із перевищенням швидкості. Намагаючись уникнути зіткнення, зїхав трактором на праве узбіччя. Однак зіткнення транспортних засобів відбулося як дотичне передньою частиною автомобіля в ліве заднє колесо трактора. Внаслідок ДПТ отримав тілесне ушкодження, втратив свідомість, був доставлений до лікарні.

Згідно з протоколом огляду місця ДТП від 08.04.2014 р., схемою та фототаблицею до нього, місцем зіткнення транспортних засобів є 59-й кілометр автодороги «Казанка-Березнегувате». Проїзна частина являє собою горизонтальну ділянку з асфальтобетонним покриттям, шириною 10.10 м. Призначена для руху в двох напрямках, в кожному - по одній смузі. Дорожня розмітка відсутня. До проїзної частини зліва за напрямком руху до центру смт. Березнегувате примикає ґрунтове узбіччя. Рух на даній ділянці автодороги не регулюється. Автомобіль «Opel Omega» реєстраційний номер НОМЕР_3 розташований на проїзній частині зліва за вказаним напрямком руху. Трактор «МТЗ-50» реєстраційний номер НОМЕР_2 розташований за межами проїзної частини теж зліва. Обидва транспортні засоби мають зовнішні пошкодження: автомобіль - в районі передньої лівої частини; трактор - в районі заднього лівого колеса у вигляді деформації диску. На схемі та фототаблиці зафіксовано слід гальмування, довжиною 27.3 м., залишений лівим заднім колесом автомобіля (т. 1 а.с.60-75).

Про зазначену в цих процесуальних документах обстановку на місці пригоди, зокрема, розташування транспортних засобів, наявні на них пошкодження, слід гальмування автомобіля, в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 (поняті), свідок ОСОБА_13, а також свідок ОСОБА_14 (слідчий), який безпосередньо виїжджав на місце пригоди, фіксував обстановку, проводив вимірювання та здійснив фотографування.

Свідок ОСОБА_11 (працівник АЗС) в суді також показав, що за розташуванням транспортних засобів їх зіткнення відбулося на смузі руху трактора, який за декілька хвилин до цього виїхав з АЗС.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (слідчі) в суді допитані з приводу виконаних ними процесуальних дій у справі.

Дані технічного носія інформації свідчать, що обвинувачений ОСОБА_1 зміст вказаних процесуальних документів не заперечував. Носить формальний характер його посилання в апеляційній скарзі на необізнаність в обставинах пригоди свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, оскільки вони, а також свідок ОСОБА_14 (слідчий) підтвердили обстановку на місці пригоди, яка безпосередньо повязана з самою пригодою. Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (слідчі) фактичних обставин, повязаних з пригодою, не повідомляли.

Згідно з висновком судової транспортно - трасологічної експертизи № 534 від 17.06.2014 р., в первинний момент контактної взаємодії відбулося контактування лівої передньої частини автомобіля «Opel Omega» та лівого заднього колеса трактора «МТЗ». Кут між повздовжніми осями транспортних засобів, який відраховується у плані проти ходу годинникової стрілки від повздовжній осі автомобіля до повздовжній осі трактора, складає близько 175 градусів.

З технічної точки зору, на підставі проведеного аналізу слідової інформації та положення обєктів на місці ДТП, зафіксованої працівниками міліції при огляді місця ДТП, з урахуванням встановленого механізму зіткнення транспортних засобів, встановленого експертом при їх безпосередньому огляді - біля лівого краю проїзної частини, наприкінці сліду (позиція 3 у схемі), який вірогідно було перервано при зіткненні транспортних засобів.

Положення транспортних засобів відносно меж проїзної частини визначається положенням автомобіля лівими колесами на сліді, а трактора в положенні, встановленому експертом.

В дослідницькій частини висновку на підставі схеми до протоколу огляду місця ДТП, яка обвинуваченим ОСОБА_1 не оспорюються, експертом також зазначено про наявність повороту вліво з лівого боку дороги (відносно орієнтації на схемі). Автомобіль розташовано у лівого краю проїзної частини, направлений передньою частиною вправо, на відстані від правого краю проїзної частини до правих коліс: переднього 8,3 м.; заднього 9,1 м. (відраховуючи в плані вздовж межі проїзної частини). Трактор розташовано за межами проїзної частини, передній частиною звернутий вправо, на відстані від лівого краю проїзної частини до правих коліс трактора: переднього 17,4 м., заднього -18,4 м. Направленість трактора (аналогічно автомобілю) та його зазначене положення свідчить, що трактор після зіткнення з автомобілем переміщувався. Гальмовий шлях, довжиною 27,3 м., візуально знаходиться в районі лівого краю проїзної частини і закінчується біля лівої задньої частини автомобіля (т.1 а.с. 82-89).

Предметом дослідження даної експертизи було лише одне питання: якими частинами та під яким кутом відбулося зіткнення транспортних засобів відносно меж проїзної частини. Висновок експерта обвинуваченим та захисником ОСОБА_2 в апеляційних скаргах не оспорюються і обґрунтовано узято судом до уваги у сукупності з іншими доказами.

Є безпідставними твердження обвинуваченого про визначення судом місця зіткнення транспортних засобів на власний розсуд. Так, суд у вироку, з посиланням на висновок № 534 вказав, що на момент ДТП легковий автомобіль знаходився на межі проїжджої частини, трактор на узбіччі, обидва транспортні засоби - зліва за напрямком руху в центр смт. Березнегувате. Таке визначення місця зіткнення транспортних засобів відповідає сутності визначеного експертом місця їх зіткнення.

Визначення потерпілим характеру контактування транспортних засобів як дотичного є його власною оцінкою, яка на сутність справи не впливає. Зустрічний напрямок руху транспортних засобів безпосередньо перед їх контактуванням підтвердили як обвинувачений, так і потерпілий. Однакова направленість обох транспортних засобів після їх зіткнення, згідно з дослідницькою частиною висновку № 534, виникла внаслідок переміщення трактора після зіткнення з автомобілем. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги обвинуваченого в цій частини, які носять характер міркувань.

Журнал судового засідання та технічний носій інформації свідчать, що експерт ОСОБА_17 в порядку ст. 356 КПК України не допитувався під час нового судового розгляду кримінального провадження. Виходячи із загальної засади кримінального провадження - безпосередності дослідження показань, не приймаються до уваги доводи захисника ОСОБА_2 стосовно не визначення характеру вказаного у схемі сліду (гальмування автомобіля чи його заносу, що повязано із розрахунком швидкості руху автомобіля), з посиланням на показання експерта ОСОБА_18 під час попереднього судового розгляду кримінального провадження.

Визначення швидкості руху автомобіля НОМЕР_4 за наявною слідовою інформацією, серед інших питань, було предметом іншого експертного дослідження.

Так, згідно з висновком судової автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. (т.1 а.с. 131-138) швидкість руху автомобіля перед початком гальмування (за довжиною сліду гальмування, зазначеного в матеріалах справи) становила більше 69,5 км/год., що не відповідає вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху України, у відповідності до яких в населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.

Зіставивши показання обох водії транспортних засобів експерт в дослідницький частині висновку впевнено зазначив, що співпадає зазначений ними час руху трактора в небезпечній зоні до місця зіткнення (3,74 сек. у водія ОСОБА_1, 3,7 сек. у водія ОСОБА_5 Тому експерт застосував даний час для розрахунків.

За умови руху автомобіля з мінімальною швидкістю більше 70 км/год. водій ОСОБА_1 не мав технічної можливості шляхом гальмування відвернути зіткнення з трактором. Але, якщо автомобіль рухався б зі швидкістю не більше 60 км/год. (дозволеною в населених пунктах), у нього була б технічна можливість шляхом своєчасного гальмування відвернути зіткнення з трактором з моменту виникнення небезпеки, зазначеного обома водіями транспортних засобів.

Таким чином, експертом з технічної точки зору підтверджено можливість водія ОСОБА_1 (за умови руху автомобіля зі швидкістю 60 км/год.) уникнути зіткнення з трактором і у випадку виникнення небезпеки руху з моменту відновлення руху трактора з місця зупинки на смузі руху автомобіля до місця зіткнення, тобто за 30 метрів, на що обвинувачений вказав на досудовому слідстві і під час судового розгляду.

В даних дорожніх умовах водію автомобіля ОСОБА_1 необхідно було діяти у відповідності з вимогами п.п. 12.4, 12.3 Правил дорожнього руху.

В даному експертному висновку також зазначено і про необхідність водію трактора ОСОБА_5 керуватися вимогами п.п.10.1, 10.2, п.2.2 (дорожні знаки) Правил дорожнього руху. При своєчасному виконанні цих вимог та правильному визначенні фактичної швидкості руху автомобіля, він мав би технічну можливість відвернути ДТП, своєчасно впевнившись у безпеці і не виїжджаючи на головну дорогу.

Експерта ОСОБА_10 допитано в судовому засіданні 15.02.2016 р. в порядку ст. 356 КПК України для розяснення висновку № 930 під час нового судового розгляду. Зазначений висновок експертом підтверджено.

Експерт ОСОБА_10 щодо причини створення аварійної ситуації (з технічної точки зору) показав, що один водій рухався на транспортному засобі з перевищенням швидкості руху, інший не виконав вимоги дорожнього знаку «Проїзд без зупинки заборонено».

На усі надані стороною захисту питання технічного характеру, аналогічні тим, що порушуються обвинуваченим та його захисником в апеляційних скаргах, експертом надані докладні відповіді, у тому числі стосовно формули визначення швидкості руху автомобіля. Експертом також зазначено, що у випадку врахування глибини пошкоджень автомобіля величина його швидкості була б більшою. Щодо зазначеного у схемі сліду гальмування автомобіля, який у вихідних даних для проведення експертного дослідження слідчим визначено як гальмівний, експерт вказав, що даний слід відносно прямолінійній, як і слід при гальмуванні. Під час «юзу» шини коліс транспортного засобу розташовані під невеликим кутом. З поверхнею контактують не в робочому стані і протектора шин, зазвичай, не залишають характерних слідів.

Є викривленням показань експерта ОСОБА_10 в суді твердження в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_2, що експерт схильний вважати слід на схемі слідом «юзу» автомобіля, що дає підстави для перерахунку швидкості руху автомобіля за іншим коефіцієнтом.

Також є безпідставними твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі, що експерт ОСОБА_10 поклав в основу висновку № 930 дані, які не відповідають технічним характеристикам його автомобіля. З цього приводу експерт в судовому засіданні, зокрема, зазначив, що згідно з методикою враховується не маса автомобіля, як вказує обвинувачений, а клас автомобіля та його завантаженість.

Відповідно до вимог ст. 95 ч.4 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. В оскаржуваному вироку наведена сутність показань експерта ОСОБА_10, які безпосередньо сприймав суд під час нового судового розгляду. Тому апеляційний суд не приймає до уваги твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі стосовно інших показань експерта щодо характеру сліду під час першого судового розгляду.

Відповідно до розяснень, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 р., у випадках, коли передбачені ст. 286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому, треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

У формулюванні обвинувачення ОСОБА_1, визнаного судом доведеним, зазначено, що в свою чергу водій колісного трактора ОСОБА_5 при наближенні автомобіля під керуванням ОСОБА_1 не виконав вимог дорожнього знаку 2.2 «проїзд без зупинки заборонено». В порушення п.п. 10.1,10.2 Правил дорожнього руху, виїжджаючи на дорогу з АЗС, не надав перевагу автомобілю та перед зміною напрямку руху ліворуч, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на проїзну частину вул. Піонерська, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Відносно ОСОБА_5 кримінальне провадження закрито за постановою слідчого від 08.07.2015 р. за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України. Рішення умотивовано тим, що відповідно до диспозиції ст. 286 ч. 2 КК України кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, особи, яка керує транспортним засобом, настає за умови такого порушення з боку іншої особи, а не самого потерпілого (т.1 а.с. 147-148). Постановою судді апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2015 р. (в порядку п.3 ч.8 ст. 294 КУпАП) ОСОБА_5, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП порушенні п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху. Провадження у справі закрито на підставі п.7 ч. І ст. 247 КупАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи передбаченого ст. 38 КУПаІІ строку накладення адміністративного стягнення (т.2 а.с. 46-47).

Основним аргументом обвинуваченого та його захисника в апеляційних скаргах є твердження, що аварійну обстановку створив водій трактора ОСОБА_5, а водій автомобіля ОСОБА_1 вжив заходів для безпечного обїзду перешкоди. Зіткнення транспортних засобів сталося внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху одним водієм трактора ОСОБА_5

Суд 1 інстанції на підставі досліджених доказів надав оцінку діям обох водіїв транспортних засобів, зазначивши, що вони обидва порушили певні правила дорожнього руху: водій трактора ОСОБА_5 своїми діями, які не відповідали вимогам п. п. п.п. 10.1, 10.2, 2.2. (дорожні знаки) Правил дорожнього руху, створив необхідні умови для виникнення даної пригоди, а водій автомобіля ОСОБА_1 своїми діями, які не відповідали вимогам п.п.12.4, 12.3 Правил дорожнього руху України, реалізував дані умови.

Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин справи зауважує, що недодержання зазначених правил безпеки дорожнього руху водієм трактора ОСОБА_5 не було причиною їх порушення водієм ОСОБА_1 перевищення ним допустимої в населених пунктах швидкості руху автомобіля. Згідно з висновком автотехнічної експертизи № 930 від 14.08.2014 р. (т.1 а.с. 131-138), додержанням вимог п.п.12.4, 12.3 Правил дорожнього руху водій автомобіля ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, як і водій трактора ОСОБА_5 додержанням ним вимог п.п. 10.1, 10.2, 2.2. (дорожні знаки) Правил дорожнього руху.

Відповідно до вимог п.1.4. Правил дорожнього руху кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що і інші учасники виконують ці Правила. Однак, на виконання цих вимог водієм трактора ОСОБА_5 мав право розраховувати не лише обвинувачений, про що він зазначає в апеляційній скарзі, а в рівній мірі розраховувати на це мав право і потерпілий, що залишено поза увагою обвинуваченого.

Відповідає встановленим обставинам справи висновок суду 1 інстанції про наявність причинного звязку між діянням обвинуваченого (порушенням ним правил безпеки дорожнього руху) та наслідками, що настали, оскільки є його внесок у спричиненні злочинного наслідку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що відсутні обставини, які б виключали кримінальну відповідальність обвинуваченого, оскільки правила дорожнього руху ним порушені не вимушено. За своїм характером перевищення допустимої в населених пунктах швидкості руху автомобіля (більше 69,5 км/год.) є грубим порушенням правил безпеки дорожнього руху. Відсутня черговість порушень правил дорожнього руху, оскільки за матеріалами справи автомобіль під керуванням водія ОСОБА_1 рухався з перевищенням допустимої швидкості ще до того, як в поле його зору потрапив трактор.

Що стосується посилання обвинуваченого та його захисника на правові висновки, які викладені в постановах Верховного Суду України від 20.11.2014 р. у справи № 5-18кс 14, від 05.11.2015 р. у справі № 5-218кс15, то вони ґрунтуються на розясненнях, що містяться в п.7 наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14. Зміст висновків визначається і тим, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом. Однак, цей правовий висновок не може бути застосовано до обвинуваченого ОСОБА_1 з урахуванням наведених вище обставин пригоди.

Суд апеляційної інстанції зауважує про непослідовність позиції обвинуваченого, який, наводячи твердження в апеляційній скарзі про недоведеність його винуватості у вчиненні злочину, в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора зазначає причини невизнання ним провини та вказує на порушення правил дорожнього руху обома водіями (т.2 а.с. 170-171).

Судом 1 інстанції не допущено істотних вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування вироку. Доводи обвинуваченого та його захисника в цій частині є безпідставними.

Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд не обґрунтовував свої висновки протоколом проведеного 01.07.2014 р. слідчого експерименту з ОСОБА_1, під час якого його попереджено як свідка про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України (т.1 а.с.110-111). Пославшись на вимоги ст. 87 ч.3 п.1 КПК України, суд зазначив про недопустимість доказу, отриманого з показань ОСОБА_1 як свідка.

Разом з тим, при проведенні з ОСОБА_1 слідчого експерименту 01.08.2014 р. він про кримінальну відповідальність як свідок не попереджався. Йому було розяснено зміст ст.ст. 59, 63 Конституції України, ст. 18 КПК України. Після цього ОСОБА_1 на проведення слідчого експерименту погодився, зазначивши, що не потребує послуг захисника. При проведенні слідчої дії ОСОБА_1 зазначав про застосування ним екстреного гальмування та що вивернув кермо автомобіля вправо перед самим зіткненням автомобіля з трактором. Вказував, що дивився на спідометр. Швидкість автомобіля становила в межах 70 км/год. Просив враховувати цю швидкість про проведенні експертних розрахунків (т.1 а.с. 112-118).

Висновок експерта № 930 від 14.08.2014 р. ґрунтується на сукупності вихідних даних, наявних в матеріалах кримінального провадження.

Відсутні дані, які б свідчили про порушення права обвинуваченого на захист. Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування захисника ОСОБА_19 залучено до участі у справи на стадії досудового розслідування 07.07.2015 р., з моменту повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину. На стадії судового розгляду ним укладено угоду 01.09.2015 р. на здійснення його захисту адвокатом ОСОБА_2 (т.1 37-38). Не є порушенням права на захист проведення слідчого експерименту 01.08.2014 р. без участі захисника, оскільки відповідні права ОСОБА_1 були розяснені і участі захисника він не побажав, про що свідчить його підпис в протоколі слідчої дії.

Відсутні передбачені ст. 52 КПК України підстави для обовязкової участі захисника в кримінальному провадженні.

Докази судом оцінені за правилами ст. 94 КПК України. Їх сукупність є достатньою для ухвалення обвинувального вироку.

Дії ОСОБА_1 за ст. 286 ч.2 КК України кваліфіковано правильно. Тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень визначена на підставі висновку судово-медичного експерта № 818 від 18.06.2014 р. (т.1 а.с. 104-105).

Відсутні підстави для скасування вироку та закриття кримінального провадження. З урахуванням викладеного, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Покарання обвинуваченому призначено з додержанням вимог ст.ст. 65, 66 КК України.

Вид, розмір призначеного покарання, незастосування додаткового покарання, прокурором не оспорюються.

Судом належним чином умотивовано рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Суд послався на врахування як тяжкості злочину (тяжкий злочин, вчинений з необережності), так і встановлених обставин справи (в тому числі порушення правил дорожнього руху потерпілим), особи винного, який має місце постійного проживання, роботи, сталі соціальні звязки, утримує малолітню дитину, до кримінальної відповідальності притягується вперше, а також позицію щодо покарання потерпілого. Останній підтвердив і про добровільне відшкодування йому обвинуваченим витрат на лікування в сумі 5000 грн.

Обставини, які обтяжують покарання, не встановлені.

Є голослівними твердження прокурора в апеляційній скарзі на неврахування судом при ухваленні вказаного рішення сукупності фактичних даних про особу обвинуваченого, обставин та тяжкості злочину. Навпаки, усе зазначене прокурором судом враховано.

Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, на чому наголошує прокурор, охоплюється диспозицією ст. 286 ч.2 КК України. Ця обставина впливає на визначену законом міру покарання за санкцією даного кримінального закону і не підлягає повторному врахуванню як обтяжуюча покарання.

Ставлення обвинуваченого до порушення ним правил дорожнього руху повязано з його позицією відносно предявленого обвинувачення (тобто, свідчить про невизнання вини), що теж не може бути враховано.

Що стосується поведінки обвинуваченого після вчинення злочину, то вона свідчить не на користь аргументів прокурора з огляду на добровільне відшкодування обвинуваченим витрат потерпілого на лікування.

Вказуючи на необхідність врахування мотивів допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, прокурор не навів, про які мотиви злочину, вчиненого з необережності, йдеться.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду 1 інстанції про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання. Прокурором в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів цей висновок.

За такого, не підлягає задоволенню і апеляційна скарга прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1 підпадає під дію п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році». В апеляційному суді ним подана заява про застосування акту амністії. Однак вирішенню цього питання заважає ненадання суду відомостей стосовно не позбавлення обвинуваченого батьківських прав.

За наявності до того підстав це питання може бути вирішено в порядку виконання вироку

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 424, 425, 426, 532 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2016 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін,

апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, прокурора відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня її оголошення.

Головуюча

Судді