Рішення № 58120217, 01.06.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/23/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Червонописький В. С.

Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді: Авраменко Т.М.,

суддів: Суржика М.М., Суровицької Л.В.,

секретар: Савченко Н.В.

за участю позивача та представника відповідача

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення порушення на право власності на земельну ділянку та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення порушення на право власності на земельну ділянку та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що в лютому 2011 року отримав два Державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,63 га по АДРЕСА_1. Власником суміжної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_3, яка встановивши металевий паркан між земельними ділянками, привласнила частину його земельної ділянки разом із межовими знаками.

Просив суд усунути порушення права власності на земельну ділянку та зобов'язати відповідача перенести паркан за межу його земельної ділянки, зробивши доступними межові знаки 8,9,10, звільнити межу від дерев і кущів, які заважають проводити прямі лінії між межовими знаками. Стягнути йому з відповідача на відшкодування моральної шкоди 7000 грн.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів того, що паркан, встановлений відповідачем, розташований на земельній ділянці позивача. Також позивач не довів наявність вини відповідачки в заподіянні йому моральної шкоди, що є підставою для відмови в позові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що суд безпідставно відмовив йому в задоволенні позову, оскільки він довів суду, що є власником земельних ділянок та його право власності порушено відповідачем. Також суд не дав належної оцінки наданим ним доказам, а саме технічній документації із землеустрою, виготовленої ДП «Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», акту про встановлення та погодження в натурі меж земельної ділянки, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства та заяві про встановлення комісією межових знаків, згідно яких він є власником зазначених земельних ділянок.

В засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача просив відхилити апеляційну скаргу, разом з тим визнав, що встановлений відповідачем паркан частково займає земельну ділянку позивача, а наявність заподіяної моральної шкоди позивач не довів.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з недоведеності позовних вимог, разом з тим не звернув уваги на те, що передбачене ст. ст. 10, 27, ч. 1 ст. 143 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов'язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд порушив вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов'язує суд сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Журнали судових засідань не містять відомостей, що суд роз'яснив сторонам їх права та обов'язки щодо подання доказів, не попередив позивача про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, щодо подання клопотання про призначення експертизи для з'ясування обставин на підтвердження доводів позивача та заперечень відповідача.

Такі порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвели до неповного з'ясування обставин справ, неправильного вирішення справи та відмови в позові за недоведеністю.

Всім власникам забезпечуються рівні умови захисту і здійснення своїх прав володіння, користування і розпорядження своїм майном (частини 1, 3, 7 ст. 319 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду громадян (ч.4 і ч.5 ст.319 ЦК України).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч.2 ст.152 ЗК України).

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтями 106-107 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4 є власником земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,3800 га за адресою: АДРЕСА_1 кадастрові номери ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а.с.8-9).

Власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_3 ( а.с.40-42,45-48).

Сторони визнають, що паркан між земельними ділянками сторін встановила відповідач.

Висновком судової земельно-технічної експертизи встановлено, що межі земельної ділянки позивача закріплені межовими знаками в кількості 11 шт., які виконані з металевого прута довжиною 1 м , діаметром 20 мм та виступають над землею до 20 см, за своєю формою вони не відповідають вимогам законодавства.

Розміри між межовими знаками відповідають фактичним розмірам і площа земельної ділянки дорівнює 0,25 га, разом з тим, паркан між земельними ділянками по АДРЕСА_1 5 та 7 встановлений не по межовим знакам, а з пересуванням в сторону земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 5 см до 31 см, внаслідок чого земельна ділянка позивача зменшилася на 15 кв.м. (а.с.219-229).

Зазначеним підтверджуються доводи позивача, що паркан встановлено не по межовим знакам, він має дугоподібну форму та заходить на земельну ділянку позивача. Ці обставини також підтверджуються фотографіями, наданими представником відповідача в суді першої інстанції (а.с.77-78,128).

Наведене свідчить, що доводи позивача про порушення його права власності на земельну ділянку та необхідність перенесення паркану є обґрунтованими.

Доводи відповідача, що встановлення меж не погоджено з ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки право власності на земельну ділянку у батька позивача ОСОБА_4 виникло на підставі Державного акту на право приватної власності, виданого 02 серпня 1997 року, акт встановлення в натурі зовнішніх меж земельної ділянки, яка передається у приватну власність ОСОБА_4 підписаний ОСОБА_3 (а.с.50-51, 123). Акт про встановлення та погодження в натурі меж земельної ділянки від 13 жовтня 2011 року відповідач дійсно не підписала, разом з тим докази того, що межові знаки в 2011 році встановлено не відповідно до акту 1997 року не надано.

Висновок експертизи також не містить суперечностей щодо встановлення меж земельної ділянки, відображених в двох актах про встановлення меж та визначених межовими знаками на місцевості на час проведення експертизи.

Висновком експертизи, поясненням позивача підтверджується, що між межовими знаками №5 та №6 розташовано 3 дерева акації, посаджені для визначення межі батьком позивача, та три кущі смородини, які заважають встановленню паркану відповідно до межових знаків, внаслідок чого паркан встановлено не по межі в районі межових знаків №6 і №5, №3 і №4 (додатки № 3 та № 4 до висновку експертизи). Зазначені дерева та кущі після встановлення паркану знаходяться на земельній ділянці відповідача.

Відповідно до ст.109 ЗК дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частках. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів в рівних частках. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен нести один витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.

Таким чином, власники земельних ділянок зобов'язані ліквідувати три акації та три кущі смородини між межовими знаками №6 і №5 на спільній межі.

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини (ч.1 ст.1167 ЦК України).

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди тягар доказування згідно з перерахованими нормами розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини у заподіянні шкоди.

Таким чином, висновок суду про відмову в позові про відшкодування моральної шкоди з підстав недоведеності позивачем вини відповідача у спричиненні шкоди не ґрунтується на нормах матеріального права.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав ( ч.1 ст.23 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови від 31 березня 1995 року №4 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні права власності.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Враховуючи всі обставини справи, неправомірність дій відповідача щодо порушення права власності позивача на земельну ділянку, внаслідок чого її розмір зменшився на 15 кв.м., тяжкість моральних страждань позивача внаслідок порушення його права власності, ступінь вини відповідача, яка є особою похилого віку, 1938 року народження, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір моральної шкоди колегія суддів визначає в сумі 500 грн. .

Неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Відповідно до ст.88 ЦПК України відповідач повинен повернути позивачу судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп. та витрати на проведення експертизи в сумі 3686 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити .

Скасувати рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2015 року.

Позов задовольнити частково.

Усунути порушення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести паркан в сторону земельної ділянки по АДРЕСА_2 відповідно до встановлених межових знаків №6 і №5, №3 і №4, що відображено в схемі додатку №3 висновку земельно-технічної експертизи.

Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ліквідувати три акації та три кущі смородини між межовими знаками №6 і №5 на спільній межі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 500 грн., судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп., витрати на проведення експертизи 3686 грн.40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя: Т.М.Авраменко

судді: М.М.Суржик

Л.В.Суровицька