Рішення № 58119545, 01.06.2016, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/292/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

01.06.2016 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

представника ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, визнання права власності, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що 3 травня 2007 року у ОСОБА_3 придбав автомобіль «ЗАЗ-110307», 2005 року випуску, зеленого кольору, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, тип транспортного засобу - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований у Долинському РЕП ДАІ УМВС України в Кіровоградській області за ОСОБА_4

При укладенні вищезазначеної угоди відповідач ОСОБА_3 надав позивачеві розписку від 3 травня 2007 року про те, що отримав за проданий автомобіль кошти в розмірі 15150 грн, що у той час за курсом НБУ становило 3000 доларів США. Того ж дня ОСОБА_3 була надана генеральна довіреність на право користування та управління спірним автомобілем, а також повним його розпорядженням.

11 липня 2007 року ОСОБА_2 отримав тимчасовий реєстраційний талон на користування спірним автомобілем та з цього часу його використовував.

Автомобіль «ЗАЗ-110307», реєстраційний номер НОМЕР_1 не був у момент продажу переоформлений на ім'я позивача з поважних причин.

1 березня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Бобринецького територіального сервісного центру № 3543 регіонального сервісного центру в Кіровоградській області з метою перереєстрації автомобіля, однак було виявлено, що автомобіль знаходиться під арештом.

Як на правову підставу для задоволення своїх вимог, позивач ОСОБА_2, посилається на положення ст. 322 ЦК України, оскільки з дати укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля без його нотаріального посвідчення здійснював тягар утримання цього майна.

ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_4 відповідно до ст. ст. 237, 238, 239, 244, 245 ЦК України вчинив правочин - договір купівлі-продажу автомобіля, однак не було його оформлено нотаріально.

Позивач ОСОБА_2 зазначає, що має право на спірний автомобіль за набувальною давністю, згідно ст. 344 ЦК України, оскільки відкрито, безперервно ним володів.

ОСОБА_2 також зазначає, що насправді замість одностороннього правочину у виді видачі довіреності було реально вчинено договір купівлі-продажу автомобіля, тобто довіреність було видано з метою приховати інший правочин, а саме договір купівлі-продажу, тому відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді було вчинено. З цих підстав, згідно ст. 235 ЦК України за позивачем має бути визнано право власності.

ОСОБА_2 також уважає, що є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України для витребування спірного автомобіля.

З урахуванням вищезазначеного, позивач ОСОБА_2 просить визнати дійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля, визнати за ним право власності на цей автомобіль, зобов'язати Долинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області зняти арешт з автомобіля.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримав за обставин зазначених у ньому, попросив позову задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнав, не заперечував проти його задоволення.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, однак надіслав до суду заяву, згідно якої позов визнає, просить визнати за позивачем право власності на спірний автомобіль.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області за довіреністю ОСОБА_1, заперечував проти позову, оскільки власником автомобіля є відповідач ОСОБА_4

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що відповідно до довіреності від 10 квітня 2006 року посвідченої державним нотаріусом Долинської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Фоміних В.В., зареєстрованої в реєстрі за № 903, ОСОБА_4 за усним попередньо досягнутим договором з ОСОБА_3, уповноважив укладати правочини щодо розпорядження (продавати, передавати в оренду, позичку) за ціну та на умовах за їх розсудом, належним на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого 22 лютого 2005 року Долинським РЕП ДАІ УМВС України в Кіровоградській області автомобілем марки «ЗАЗ 110307», 2005 року випуску, зеленого кольору, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, тип транспортного засобу - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1. Довіреність видана на строк десять років з правом тимчасового виїзду за межі України та дійсна по 10 квітня 2016 року. Ця довіреність на підставі ч. 2 ст. 240 ЦК України видається з правом передоручення повноважень у повному обсязі або частково іншій особі (а. с. 6).

Згідно довіреності від 3 травня 2007 року, посвідченої державним нотаріусом Долинської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Фоміних В.В., зареєстрованої в реєстрі за № 1335, ОСОБА_3 діючи від імені ОСОБА_4 за усним попередньо досягнутим договором з ОСОБА_2, керувати і розпоряджатися (продавати в оренду, заставляти тощо) належним ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого 22 лютого 2005 року Долинським РЕП ДАІ УМВС України в Кіровоградській області автомобілем марки «ЗАЗ 110307», 2005 року випуску, зеленого кольору, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, тип транспортного засобу - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1. Ця довіреність дійсна по 10 квітня 2016 року без права передоручення, з правом тимчасового виїзду за межі України (а. с. 7).

За змістом розписки від 3 травня 2007 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 кошти в розмірі 15150 грн за продаж автомобіля «ЗАЗ 110307», 2005 року випуску, шасі НОМЕР_2 (а. с. 9).

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на вищезазначене правило, можливо стверджувати, що істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Згідно ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За змістом п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Разом із тим закон не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу автомобіля, а тому суд не має підстав для застосування до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 220 ЦК України, тобто позов ОСОБА_2 у цій частині є необґрунтований.

Відповідно до змісту п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок) за письмовою заявою власника транспортного засобу - фізичної особи про надання права керування цим транспортним засобом іншій фізичній особі (за умови пред'явлення документів, що посвідчують особу власника та цю особу) підрозділом ДАІ видається тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у заяві. При цьому в графі "особливі відмітки" тимчасового реєстраційного талона робиться запис "Дійсний до __ за наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу /технічного паспорта/ серія ____ N ___". Заява подається власником транспортного засобу особисто або уповноваженою ним особою.

Таким чином, тимчасовий реєстраційний талом серії РРТ № 753433, виданий 11 липня 2007 року Долинським РЕП ДАІ УМВС України в Кіровоградській області (а. с. 8), надає позивачеві ОСОБА_2 виключно право керування транспортним засобом, тобто не підтверджує право власності.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Термін реєстрації може бути продовжено у разі неможливості власника транспортного засобу (хвороба, відрядження, інші поважні причини) вчасно її здійснити. Експлуатація транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, а також без номерного знака "Транзит" забороняється.

Згідно п. 8 Порядку реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не приймаються до реєстрації транспортні засоби, зібрані (складені) з складових частин серійних транспортних засобів без дотримання вимог Закону України "Про дорожній рух". Правомірність придбання транспортних засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах. Такими документами можуть бути, зокрема довідка-рахунок за формою згідно з додатком N 1 до цих Правил, видана суб'єктом підприємницької діяльності, який реалізує транспортний засіб; договори, в тому числі угоди, укладені на товарних біржах, та інші посвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортний засіб. Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться. Реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Пунктами 41, 43 Порядку передбачено, що зняття з обліку транспортних засобів здійснюється після їх огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з поданням документа, що посвідчує його особу, виконавчого напису нотаріусів або рішення суду. Якщо транспортні засоби знімаються з обліку у зв'язку з їх відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) робиться відмітка "Транспортний засіб знято з обліку для реалізації в межах України", номерні знаки здаються, а видаються номерні знаки "Транзит". У разі зміни власником транспортного засобу місця проживання з вибуттям за межі відповідно Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя в свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) робиться відмітка про місце вибуття транспортного засобу. Номерні знаки із знятого з обліку транспортного засобу на прохання власника можуть бути перезакріплені за іншим придбаним ним транспортним засобом.

З огляду на вищезазначене, Правилами встановлено спеціальний порядок державної реєстрації транспортних засобів і згідно такого порядку для реєстрації транспортного засобу необхідно надати визначений документ, що підтверджує правомірність його придбання, при відчуженні транспортного засобу у зв'язку із його продажем є обов'язком його зняття з обліку, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) робиться відмітка "Транспортний засіб знято з обліку для реалізації в межах України", номерні знаки здаються, а видаються номерні знаки "Транзит". Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

За ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин має бути визнано, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

У цій справі суд установив, що між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу транспортного засобу (автомобіля), а відтак застосувати до відносин сторін норми, що регулюють купівлю-продаж немає підстав.

За змістом ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України (далі - ЗК), зокрема статтею 119.

З огляду на вищезазначене, для визнання за особою права власності за набувальною давністю, зокрема на транспортний засіб, необхідно встановити такі факти: добросовісність володіння; відкритість володіння; безперервність володіння. Ці три факти повинні існувати не менше п'яти років.

Суд зазначав, що при вирішенні спорів пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, слід враховувати, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У цій справі позивач ОСОБА_2 був володільцем спірного транспортного засобу на підставі довіреності від 3 травня 2007 року, посвідченої державним нотаріусом Долинської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Фоміних В.В., зареєстрованої в реєстрі за № 1335, що відповідно не дає підстав для визнання за ним права власності на транспортний засіб за набувальною давністю.

Позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Позивачем у цій справі ОСОБА_2 не надано документу, що підтверджує правомірність придбання спірного транспортного засобу, а відтак відсутні підстави вважати, що між ним та ОСОБА_4 укладався договір купівлі-продажу цього транспортного засобу, а також про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.

Зміст статей 322 та 388 ЦК України визначає обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, а також підстави власника витребувати майно у особи, яка придбала майно за відплатним правочином у іншої особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

У цій справі позивач ОСОБА_2 не є власником спірного транспортного засобу, а тому відсутні підстави для застосування вищезазначених положень. Крім цього положення ст. ст. 322, 388 ЦК України не є підставами для визнання за особою права власності на майно.

З огляду на вищезазначене, відсутні підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу та визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на нього.

Оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позову у частині визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та визнання права власності на нього, відповідно відсутні підстави для зобов'язання Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області зняти з такого транспортного засобу арешт. Крім цього, таку вимогу ОСОБА_2 пред'явив до третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто до особи, яка не відповідає за позовом, а відтак на неї не може бути покладено будь-яких обов'язків вчинити певні дії.

Суд відповідно до ЦПК України не наділений процесуальними повноваженнями здійснювати заміну суб'єктного складу сторін у справі, що визначений позивачем у справі, зокрема заміни третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на відповідача. Крім цього такий порядок процесуальної заміни суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справі не визначений ЦПК України. Будь-яке виявлення судом відповідних ініціатив буде порушенням принципу диспозитивності цивільного процесу.

З огляду на вищезазначене, цей позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, визнання права власності, зобов'язання вчинити дії, є необґрунтованим, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 203, 204, 207, 209, 215, 220, 235, 322, 328, 388, 392, 655 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 15, 57-62, 64, 79, 88, 212-215, 218, 294 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, визнання права власності, зобов'язання вчинити дії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Кіровоградської області через Долинський районний суд Кіровоградської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 6 червня 2016 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський