Рішення № 58119141, 30.05.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7034/14-ц

Провадження № 2/344/818/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаря Орнат Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 про визнання права користування та визначення порядку користування житлом, -

В С Т А Н О В И В:

16 травня 2014 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення без надання іншого житлового приміщення

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності позивачці та її дочці ОСОБА_3. Дочка позивачки одружена з відповідачем. ОСОБА_2 та дочка постійно ображають позивачку, завдають їй тілесних ушкоджень. З 2013 року дочка з відповідачем проживають у квартирі позивачки. Відповідач у квартирі позивачки не зареєстрований, за комунальні послуги не сплачує. Відповідач своїми протиправними діями порушує право позивачки на вільне користування своєю власністю. Посилаючись на ст. 391 ЦК України позивачка змушена була звернутись з позовом до суду.

16 вересня 2014 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 в якому просить про визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_1 та про встановлення порядку користування квартирою.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що він вселився у спірну квартиру як член сім'ї ОСОБА_3, яка є співвласником квартири разом з позивачкою. Відповідач правомірно вселився у квартиру та має право користування нею. Твердженення позивачки щодо порушення її права користування квартирою є безпідставними та необґрунтованими, оскільки сама позивачка постійно спричиняє конфлікти, виганяє відповідача з квартири, хоча відповідач та його дружина справно сплачують комунальні платежі, зробили ремонт у квартирі, придбали нову техніку.

Справа перебувала в провадженні у судді ОСОБА_9., однак у зв'язку із закінченням повноважень судді ОСОБА_9. та на підставі розпорядження керівника апарату Івано-Франківського міського суду від 13 січня 2016 року було проведено повторний автоматизований розподіл справи та 20 січня 2016 року визначено головуючим суддею у справі суддю Бабій О.М.

21 січня 2016 року справу прийнято до провадження суддею Бабій О.М.

17 березня 2016 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про зменшення позовних вимог та просить тільки про виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Але, цією ж заявою позивачка фактично змінила підставу позову та просить виселити відповідача посилаючись на ст. 116 ЖК УРСР, а не на ст. 391 ЦК України, як в первісній позовній заяві від 16 травня 2014 року, хоча як і раніше позивачка посилається на те, що у зв'язку з конфліктами проживання відповідача у квартирі є неможливим. Крім того, позивачка у первісній позовній заяві не посилалась на норми матеріального права, які регулюють виселення, тому суд дійшов висновку про прийняття заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позову підтримали з мотивів наведених в позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог.

Позивачка також пояснила, що відповідач вселився у її квартиру як чоловік дочки. Відповідач б'є позивачку, ходить голий по квартирі, приходить п'яний, тому його слід виселити з квартири.

Вимоги зустрічного позову позивачка та її представник не визнали, просили у його задоволенні відмовити.

Представник позивача суду пояснила, що зустрічний позов позивачка не визнає у зв'язку з поведінкою відповідача. Також представник позивача та позив визнали, що відповідач з третьою особою сплачують комунальні послуги та зробили ремонт в кімнатах де вони проживають.

Відповідач та його представник вимоги позову ОСОБА_1 не визнали, просили у його задоволенні відмовити, оскільки відповідач вселився у квартиру як член сім'ї співвласника квартира та має право користуватися квартирою. Жодних конфліктів з позивачкою не вчиняє, спиртні напої не вживає, сплачує за комунальні послуги та зробив ремонт у квартирі.

Вимоги зустрічного позову відповідач та його представник підтримали з мотивів наведених в ньому.

Третя особа в судовому засіданні суду пояснила, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1. Відповідач є її чоловіком та був вселений у квартиру як член сім'ї співвласника квартири та має право користування квартирою. Всі конфлікти, які існують між сторонами виникають за ініціативи ОСОБА_1, якій не подобається відповідач як людина, вона його постійно обзиває. Третя особа та відповідач справно сплачують свою частину комунальних послуг, зробили ремонт у квартирі.

Свідок ОСОБА_4, яка є сусідкою сторін, у судовому засіданні дала покази яких вказала, що позивачка є неадекватною людиною. Коли свідок приходить до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в гості, то ОСОБА_1 питає чому вона прийшла, веде себе агресивно, неадекватно, викликала одного разу міліцію. ОСОБА_6 розказувала дочці свідка, що вони робили ремонт в квартирі, купили кухню.

Свідок ОСОБА_7, яка є сусідкою сторін, у судовому засіданні дала покази яких вказала, що вона знайома з ОСОБА_1 з 1982 року. Внук свідка спілкується з сином ОСОБА_3. Зять свідка допомагав ОСОБА_2 робити ремонт у квартирі. ОСОБА_2 часто заходить до них за дитиною. ОСОБА_2 є спокійною людиною, не конфліктною, не пиячить, конфліктів з сусідами не має. Позивачка ОСОБА_1 жінка конфліктна, ні з ким не спілкується в будинку, часто викликає міліцію.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності (а.с.6), копією витягу про реєстрацію права власності (а.с.7).

Квартира трьохкімнатна, житловою площею 39,5 кв.м. (а.с.8-9).

В квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_8, ОСОБА_2 проживає у квартирі, однак не зареєстрований (а.с.65), вказані факти визнаються сторонами, а тому, відповідно до ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.66).

Позивачка просить виселити відповідача ОСОБА_2 з квартири, оскільки він не оплачує комунальні послуги, заважає позивачці проживати у своїй квартирі, є «гуцулом», зловживає спиртними напоями, вчиняє насильство щодо позивачки.

Однак, такі твердження позивачки не відповідають дійсності, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх слів позивачка суду не надала.

Не відповідають дійсності твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не приймають участі у матеріальних витратах на квартиру. Зокрема, ОСОБА_3 та члени її сім'ї оплачують комунальні послуги (квартплата, електроенергія, газ, водопостачання та водовідведення), що підтверджується копіями квитанцій доданих до матеріалів справи (а.с.68-76).

За кошти відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 було здійснено ремонт в квартирі, придбано нову побутову техніку, встановлено металопластикові вікна (Угода № 611 від 14.10.2013 року) (а.с.77, 78-79), замінено міжкімнатні двері тощо.

Вказані факти визнано позивачкою в судовому засіданні.

Такі дії ОСОБА_3 та членів її сім'ї, в тому числі, відповідача ОСОБА_2, узгоджуються із вимогами чинного законодавства. Зокрема, відповідно до ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Співвласник відповідно до своєї частки у спільному майні зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна як це передбачено ст. 360 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1, заявляла позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житлом, у своїх вимогах посилаючись виключно на норми ЦК України (зокрема, ст. 391 ), тоді як ці правовідносини регулюються також нормами житлового законодавства.

При цьому підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або її виселення із займаного житлового приміщення , передбачені ст.ст. 71, 72 ЖКУ, ст. 405 ЦКУ у даному випадку відсутні, оскільки ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі на постійній основі та вселився туди з дозволу співвласника житла, є членом сім'ї співвласника.

Крім того, згідно з нормами ЖК примусове виселення члена сім'ї власника житла без надання йому іншого приміщення можливо лише у випадку, передбаченому ч. 1 ст. 116 ЖКУ.

А саме, якщо такий член сім'ї систематично руйнує чи псує житлове приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил спільного проживання робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі або в одному будинку, а заходи попередження і громадського впливу виявилися марними.

При цьому, виселення за ст. 116 ЖК - це санкція за порушення правил співжиття, яка застосовується як крайній захід у разі, коли попередження та заходи впливу є безрезультатними. Сам по собі висновок суду про неприязні стосунки між сторонами та неможливість сумісного проживання не може бути підставою для виселення за цією нормою.

Між сторонами існують вкрай негативні відносини, що підтверджується скаргами позивачки в міліцію щодо дій відповідача, та скаргами відповідача щодо дій позивачки.

Отже, зважаючи на те, що передбачених чинним законодавством підстав для виселення ОСОБА_2 немає, первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення його з житлового приміщення задоволенню не підлягає.

Щодо вимог зустрічного позову, то суд виходить з наступного.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок(частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Аналогічне положення закону передбачено і ст. 383 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 156, ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім"ї власника будинку квартири) належать дружина( чоловік) власника, їх діти і батьки. Членами сім"ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із власником і ведуть з ним спільне господарство.

За правилами ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК.

Згідно ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання здійснюється на підставі документів, що підтверджують право на проживання в житлі.

Згідно ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно ч.2 ст.65 ЖК України, особи, що вселилися в жиле приміщення як член сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користуватися жилим приміщенням.

Таким чином, ОСОБА_2 правомірно користується спірною квартирою АДРЕСА_1 як член сім'ї співвласника - ОСОБА_3.

При цьому, місце проживання ОСОБА_2 за адресою спірної квартири не було проведено у зв'язку із запереченням іншого співвласника - ОСОБА_1

Більше того, право ОСОБА_2 на користування житлом оспорюється позивачем, а отже, підлягає захисту в порядку п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України - шляхом визнання за ОСОБА_2 права користування спірною квартирою.

Вимоги відповідача ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання права на користування спірним житлом є правомірними з огляду на вищезазначене, як члена сім'ї (чоловіка) співвласника квартири ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 3 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання В Україні» місце проживання особи - це адміністративно- територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. А зміст ст. 405 ЦК України передбачає, що члени сім ' ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом.

Отже, зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги зустрічного позову про встановлення порядку користування квартирою, то така вимога не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частки спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності.

В разі, якщо поділ в натурі квартири є неможливим, суд може встановити конкретний порядок користування приміщеннями квартири за наявності позову про це.

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1, квартира загальною площею 67,3 кв.м. складається із 3 житлових кімнат (з такими площами: 1-ша кімната - 11,8 кв.м., 2-га кімната - 9,9 кв.м., 3-тя кімната - 17,8 кв.м.), кухні площею 7,3 кв.м., ванної кімнати, туалету, коридору, вбудованої шафи. На сьогоднішній день між сторонами фактично склався певний порядок користування кімнатами у квартирі, відповідно до якого ОСОБА_1 користується найбільшою за площею кімнатою (17.8 м. кв.), ОСОБА_3 та члени її сім'ї двома іншими кімнатами - площею 9.9. м. кв. та 11,8 м. кв. відповідно. Решта приміщень - кухня, коридор, ванна кімната, санвузол, вбудована шафа перебувають у спільному користуванні.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила, що саме так сторони користуються квартирою.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють та користуються ним спільно, якщо інше не встановлене домовленістю між ними.

Але, відповідач ОСОБА_2 не співвласником квартири АДРЕСА_1, а тому не вправі заявляти вимогу про встановлення порядку користування квартирою. Таку вимогу вправі заявляти його дружина ОСОБА_3, яка є співвласником квартири та третьою стороною у справі.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому з позивачки ОСОБА_1 слід стягнути понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст. ст. 15, 16, 358, 360, 369, 383, 405 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 64, 116, 150, 156, 157 Житлового кодексу УРСР, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 про визнання права користування та визначення порядку користування житлом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителем АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право користування квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, - 243 грн. 60 коп.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 03 червня 2016 року.

Суддя Бабій О.М.