Постанова № 58105771, 04.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 жовтня 2011 р. № 2-а- 9145/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фінансово-будівельної корпорації "ФСК" до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області про визнання незаконними дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фінансово-будівельна корпорація «ФСК», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача, Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФБК «ФСК» (ідентифікаційний код - 30142442), з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, результати якої оформлені актом №758/23-0-33/30142442 від 21.04.2011 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки суб’єкта владних повноважень про нікчемність правочинів, укладених між ФБК «ФСК» та контрагентами, є помилковими по суті та зроблені з перевищенням повноважень податкових органів. Одночасно позивач зазначав щодо недотримання податковим органом приписів п. 58.1 ст. 58, п. 86.8, ст. 86 Податкового кодексу України.

Представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення адміністративного позову.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки акт перевірки є правомірним та проведення перевірки було здійснено з дотриманням норм чинного законодавства, а саме платнику податків були надіслані Наказ на проведення перевірки № 265 від 11.04.2011 року, повідомлення про проведення, запит про надання документальних підтверджень та пояснень № 1154/10/23-036 від 14.03.2011 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

З 12.04.2011 року по 18.04.2011 року Нововодолазькою міжрайонною державною податковою інспекцією у Харківській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Фінансово-Будівельної корпорації «ФСК» (ідентифікаційний код - 30142442) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт №758/23-0-33/30142442 від 21.04.2011 року.

Перевірка була проведена суб’єктом владних повноважень на реалізацію наказу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківській області №265 від 11.04.2011 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Фінансово-будівельної корпорації «ФСК» з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб’єктом владних повноважень в основу рішення про призначення спірної перевірки, а також дій щодо проведення спірної перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Юридичною підставою для прийняття правового акту індивідуальної дії у формі наказу суб’єкт владних повноважень обрав положення п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та п.78.4. ст.78 Податкового кодексу України.

Таким чином, документальна позапланова виїзна перевірка проводилася за наявності наступної обставини: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З приводу складання відповідачем запиту №1154/10/23-0-36 від 14.03.2011 року, який був наданий головному бухгалтеру позивача попередньо прийняттю наказу про призначення спірної перевірки, суд зазначає наступне.

Правовідносини, які виникають стосовно складання податковим органом документів, адресованих платнику податків, унормовані, зокрема, ст.42 та ст.73 Податкового кодексу України.

Згідно з п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів.

З положень наведеної норми кодексу слідує, що будь-які документи, складені податковим органом і адресовані платнику податків, мають бути завірені печаткою такого податкового органу.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України був викладений в такій редакції: «Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу".

Таким чином, лише з дати набуття чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" у податкового органу відпав обов’язок завіряти адресований платнику податків запит про надання пояснень та документів печаткою органу державної податкової служби .

Оглянувши витребувані судом і надані відповідачем документів в тому числі і копію запиту №1154/10/23-0-36 від 14.03.2011р., суд відмічає, що наведений запит не завірений печаткою Нововодолазької міжрайонної Державної податкової інспекції у Харківській області податкового органу.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги приписи п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, згідно з яким органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження (абз.1 п.п.73.3); такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту (абз.2 п.73.3); письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) в інших випадках, визначених цим Кодексом (абз.3 п.73.3); запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі (абз.4 п.73.3); платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит (абз.5 п.73.3).

З положень наведеної норми Кодексу слідує, що запит податкового органу в обов'язковому порядку повинен містити викладення визначених Податковим кодексом України підстав отримання інформації, зокрема, зазначення фактів порушення платником податків законодавства.

Оглянувши запит податкового органу, суд відзначає, що зміст оглянутого запиту не містить викладення жодних фактів порушення Фінансово-будівельної корпорації «ФСК» вимог податкового чи іншого законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянутий запит складений податковим органом з порушенням приписів абз. 1 і 2 п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, що в силу абз.5 цієї ж статті звільняє платника податків від обов’язку надання відповіді.

Розглядаючи справу, суд враховує, що відсутність відповіді платника податків на письмовий запит податкового органу є підставою для призначення перевірки діяльності платника податків згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, де передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права в кореспонденції з приписами ст.42 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) належного складення податковим органом і направлення адресу платника податків обов’язкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) минування строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

При цьому, в силу ч. 1 ст. 42 та ст. 73 Податкового кодексу України обов’язок платника податків щодо надання письмових пояснень та документального підтвердження виникає лише в разі фактичного отримання належно складеного запиту, а саме: у письмовій формі, відповідним чином підписаного та завіреного печаткою відповідного податкового органу.

Суб’єкт владних повноважень у спірних правовідносинах при складанні запиту не дотримався вимог Податкового кодексу України, а відтак, відсутні визначені законом підстави для прийняття рішення про призначення спірної перевірки.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наявних у справі документів вбачається, що на виконання наказу податкового органу була проведена документальна позапланові перевірка Фінансово-будівельної корпорації «ФСК» (ідентифікаційний код – 30142442), результати якої оформлені актом №758/23-0-33/30142442 від 21.04.2011р.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції.

Так, розділом 3 акту спірної перевірки зафіксовано, що для проведення перевірки з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість, для визначення суми податкового кредиту за грудень 2010 року було використано: договори, що укладені між Фінансово-будівельною корпорацією «ФСК» та її контрагентами (ТОВ «Центральний гірно - збагачувальний комбінат», ТОВ «Сонар», ТОВ «Торгівельне підприємство «Агронафтопродукт», ТОВ «НВО «Залізничаавтоматика», ТОВ «Кластер - С», ВАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», ТОВ «Технопром», ТОВ «ФСК -Інформ», ПП «АН ГРО ПЛЮС», інші), податкові накладні на придбання товарів (робіт, послуг) та реалізацію, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, накладні на придбання товару, накладні на реалізацію товару, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, банківські виписки, оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за грудень 2010 року, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за грудень 2010 року, «розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за грудень 2010 року, декларація з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Оглянувши витребувані у позивача копії договорів і первинних документів, суд зазначає, що судження суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, не підтверджується матеріалами справи.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті судження суб’єкта владних повноважень про порушення платником податків вимог ч. 1,5 ст..203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків положень цивільного або господарського законодавства та відображення власних суджень з даних питань в актах перевірок.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь – якого правочину вимогам ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд окремо зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст. 228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вивчивши зміст акту спірної перевірки, суд наголошує, що ці документи не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій), як ознаки нікчемного правочину.

З огляду на наведене, судження суб’єкта владних повноважень щодо нікчемних правочинів укладених між Фінансово - будівельною корпорацією «ФСК» та її контрагентами в грудні 2010року, які викладені в акті, надані перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання визначений п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п. 58.1 ст. 58).

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов’язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов’язання, податковий орган обтяжений законодавцем обов’язком прийняти відповідне податкове повідомлення –рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач жодних податкових повідомлень - рішень не виносив за результатами проведення перевірки.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов про визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.155, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фінансово-будівельної корпорації "ФСК" до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області про визнання незаконними дій - задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Фінансово-Будівельної корпорації «ФСК»з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, на підставі якого був складений акт перевірки від 21.04.2011 року № 758/23-0-33/30142442.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фінансово-будівельної корпорації "ФСК" судові витрати в розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 07.10.2011 року.

Суддя Кухар М.Д.