Рішення № 58104967, 20.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2016Справа №910/2633/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

До Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України

про стягнення 1 085 958,41 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Телегін Д.В. - представник, довіреність №91/2015/11/11-15 від 11.11.2015 р. (Кирищук В.П. - представник, довіреність №91/2015/11/11-5 від 11.11.2015 р. - присутній в судовому засіданні 29.03.2016 р.);

від відповідача: не з'явились;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України про стягнення коштів у розмірі 1085958,41 грн., з яких 739 273,47 грн. - борг за спожиту теплову енергію, 26 239,61 грн. - 3 % річних, 320 445,34 грн. - інфляційні втрати, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 16 289,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №7560162 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2005 в частині своєчасної та повної плати за отримані послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вище значеному розмірі, за наявності якої позивачем нараховано проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/2633/16 та призначено розгляд справи на 29.03.2016 р.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 29.03.2016 р. та 13.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 13.04.2016 р. та 20.04.2016 р., відповідно.

У судові засідання 29.03.2016 р., 13.04.2016 р. та 20.04.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 29.03.2016 р., 13.04.2016 р. та 20.04.2016 р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 29.03.2016 р. та 20.04.2016 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103037006312 та №0103038087782 відповідно.

Копія ухвали суду від 29.03.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: поштовий індекс 01021, м. Київ, вул. Інститутська, 8, на час проведення судового засідання не повернулась на адресу Господарського суду м. Києва.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103038087782, в якому зазначено, що станом на 11.04.2016 поштове повідомлення надійшло до поштового відділення зв'язку «Київ 8» та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 29.03.16 р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 28.03.2016 р., зокрема, повідомлення про те що спір між тими ж сторонами, що й у даній справі, з тих же підстав, про той же предмет та за той же позовний період господарським судом чи іншим органом, який компетентний вирішувати господарські спори, не розглядався. Клопотання судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 13.04.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 11.04.2016 р., яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.04.16 р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 13.04.2016 р. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 13.04.2016 судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.04.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва представником позивача подано клопотання б/н від 15.04.2016 р. про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 20.04.2016 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 29.03.2016 р., 13.04.2016 р. та 20.04.2016 р. до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 18.02.2016 р., 29.03.2016 р., 13.04.2016 р. та 20.04.2016 р. відповідачем суду не надані.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи в судовому розгляді, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача не заявлено.

В судовому засіданні 20.04.2016 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 серпня 2005 р. між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (постачальник за договором, позивач у справі) та Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (споживач за договором, відповідач у справі) було укладено Договір № 7560162 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), предметом якого є зобов'язання постачальника виробляти та поставляти теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання та зобов'язання споживача отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі (п. 1.1 Договору).

Розділами 2 та 3 Договору сторони узгодили зобов'язання та права сторін, допуск в експлуатацію систем теплоспоживання абонента, облік теплової енергії, відповідальність сторін тощо.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 01.06.2006 року.

Відповідно до п.4.3 Договір вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками споживача та постачальника.

Окрім того сторонами узгоджені та підписані додатки №№ 1 - 11 до Договору, які є його невід'ємною частиною, зокрема, щодо обсягів постачання теплової енергії, тарифів та порядок розрахунків, схеми межи поділу теплової мережі, умов припинення подачі теплової енергії тощо.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання параграфу § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р., «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007р.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язались керуватися тарифами, затвердженими Київської міської держадміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією (далі - Правила), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, (п. 2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. За частиною 5 статті 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2 Договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки № 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Договору передбачено щомісячне оформлення для споживача: величини фактично спожитої теплової енергії, визначеної в гігакалоріях (табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період; платіжної вимоги-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку.

Згідно зі Звертанням-дорученням про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді, облік споживання теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Відповідно до Додатку №6 до Договору (Довідка «Дані по будинках (спорудах) УЖ БУС Верховної Ради України»), копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що опалення і гаряче водопостачання будинку за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, 24 (секції 1, 2) (№ особового рахунку 7560162) здійснюється від теплових мереж Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

За приписами ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до п. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Так, відповідно до п. 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами (п.13 Додатку № 2 до Договору).

Згідно п. 1 Додатку №2 до Договору розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженнями КМДА від 10.12.04 №2249, за кожну відпущену Гігакалорію без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями 54,42 грн., опалення - 100%, гаряче водопостачання - 100%.

Пунктом 2 Додатку №2 до Договору встановлено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки № 3, 4).

У разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові втрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п.1.3 додатку 1, а саме, постачальник відпускає енергію в гарячій воді із тепловими втратами на ділянці трубопроводів, що знаходяться на балансі споживача та в місцевій системі споживача згідно схеми (Додаток №5 до Договору): ?Qвтр=0,00113 Гкал/годину, в т.ч. з витіком Св=0,02180 Гкал/годину, Qвтр=0,00113 Гкал/годину.

Відповідно до п. 4 Додатку №3 до Договору дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця.

Споживач, що має будинкові прилади обліки, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ №2 за адресою вул. Драгоманова, 40в - не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 5 Додаток №2 до Договору).

Згідно п. 9 Додатку №2 до Договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в МВРТ-2 за адресою: вул. Драгоманова, 40в оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Споживач щомісячно, зокрема, забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА (п.10 Додаток №2 до Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищезазначеного Договору та додатків до нього за період з 01.10.2013 р. по 01.10.2015 р. позивачем здійснено постачання відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, 24 (секції 1, 2) теплової енергії на загальну суму 1 197 235,39 грн., обсяг якої підтверджується обліковими картками по Договору № 7560162 та актами приймання-передавання товарної продукції, копії яких долучені до матеріалів справи.

Як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії за спірний період з боку відповідача до суду не надходило, докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, докази опротестування даних, зазначених в облікових картках (табуляграмах) за період з 01.10.2013 р. по 01.10.2015 р., а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "Київобленерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.

При цьому, враховуючи положення п. 9 Додатку № 2 до Договору щодо визначеного сторонами порядку отримання табуляграм фактичного споживання теплової енергії за попередній період, актів звірки та платіжних вимог - доручень, а саме абонентом табуляграми, акти звірки та платіжні вимоги - доручення отримуються самостійно в МВРТ-2 за адресою: вул. Драгоманова, 40в, м. Київ, можливість посилання на відсутність (неодержання) вказаних документів як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати теплової енергії, в обсязі, який фактично був спожитий у спірний період, у відповідача відсутня.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості абонентом було оплачено поставлену в зазначений період теплову енергію тільки частково в розмірі 457 961,92 грн., отже, залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої за Договором позивачем, на думку останнього, становить 739 273,47 грн.

При цьому суд звертає увагу, що розмір здійсненої оплати та порядок її зарахування ПАТ «Київенерго» відповідачем не заперечувався.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В свою чергу, за твердженням позивача, оскільки відповідач своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг в порядку, визначеному умовами Договору, належним чином не виконав, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією вих.№94/11/8921 від 29.10.2015 р. щодо сплати заборгованості, яка становить 739 273,47 грн. Факт надсилання зазначеної претензії підтверджується копіями списку згрупованих відправлень та фіскальних чеків №6756 від 02.11.2015 р. та №6755 від 02.11.2015р., які наявні в матеріалах справи.

Проте, зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін спожитого обсягу теплової енергії в сумі 739 273,47 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію в зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Окрім того, позивачем надані копії підписаних сторонами актів звірки взаєморозрахунків за теплову енергію за Договором № 7560162 між ПАТ «Київенерго» та Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України зарезультатами документальних перевірок, зокрема, станом на 01.06.15 р., згідно якого сальдо розрахунків за теплову енергію (з ПДВ) на 01.06.15 р. становить 712307,99 грн.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів розірвання або визнання недійсним Договору № 7560162 від 01.08.05 р. або його окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як передбачено пунктом 4.1 Договору, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 01.06.2006 року.

Відповідно до п. 4.3 Договір вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Доказів наявності заяв сторін щодо припинення дії спірного Договору та/або заперечень щодо продовження строку дії останнього матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за поставлену теплову енергію відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарська Дніпровського району м. Києва заборгованості за поставлену теплову енергію та підлягає задоволенню у розмірі 141 548,30 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 26 239,61 грн. за період з 11.11.2013 р. по 10.11.2015 р. та інфляційні нарахування в сумі 320 445,34 грн. за період 11.11.2013 р. - 10.11.2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА: Закон" перевірки нарахування позивачем в межах визначеного періоду заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань перерахованих судом у відповідності до умов Договору та положень законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 25 970,04 грн. та 294 131,31 грн. відповідно, а отже є меншими, ніж нараховано та пред'явлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленої теплової енергії підлягають задоволенню в сумі нарахованій судом, а саме, 25 970,04 грн. процентів річних та 294 131,31 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Ухвалою суду від 20.04.16 р. позивачу повернуто надлишково сплачений судовий збір в сумі 1692,39 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (вул. Інститутська, буд. 8, м. Київ, 01021, код 22869342) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (пл. І.Франка, 5, м. Київ, 01001; вул. Мельникова, 31, м. Київ, 04050, код 00131305)

- на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260323000201 в ГУ ВАТ "Ощадбанк" по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код 00131305 - 739 273,47 грн. боргу за спожиту теплову енергію;

- на р/р 26000306201 у ГУ ВАТ «Ощадбанк» по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код 00131305 - 25 970,04 грн. відсотків річних, 294 131,31 грн. інфляційних нарахувань та 15 890,63 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 31 травня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення.

Суддя А.М.Селівон