Ухвала суду № 58104531, 24.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" травня 2016 р. м. Київ К/800/49413/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області) про визнання протиправним і скасування наказів, поновлення на службі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року,-

у с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до суду, в якому з урахуванням уточнених вимог просила визнати протиправними і скасувати накази ГУ МВС України в Донецькій області від 12 вересня 2014 року № 1621 і 7 жовтня 2014 року № 363 о/с в частині звільнення її з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114), зобов'язати відповідача поновити на службі з 7 жовтня 2014 року.

Позов обґрунтовувала тим, що оскаржувані накази про її звільнення не відповідають вимогам закону, прийняті з порушенням процедури, а тому посилаючись на ці обставини ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, перебуваючи на посаді правоохоронного органу, ухилилась від виконання службових обов'язків, грубо порушила службову дисципліну та присягу працівника ОВС, а тому правомірно була притягнута до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, за змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи

наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи

заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої

дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, за приписами пункту 64 підпункту «є» Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів i підрозділів, та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту під проступком розуміється невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За приписами статті 5 і 7 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового i начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Статтею 12 вище згаданого нормативного акту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ. Звільнення з органів внутрішніх справ є найсуворішим видом стягнення, рішення про накладення якого має прийматися з урахуванням тяжкості вчиненого та попередньої роботи особи.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту яка визначає, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування; перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Відповідно до п. 5.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013року № 230, якщо вину особи рядового або начальницького складу повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення, про що видається наказ.

Судами встановлено, що з січня 2006 року ОСОБА_4 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора режимно-секретного сектору Центрального-міського районного відділу Горлівського МУ ГУ МВС України.

У зв'язку із захопленням деяких територій Донецької області злочинними угрупуваннями та на виконання наказу МВС України, у липні 2014 року керівництвом Головного управління МВС України в Донецькій області було прийнято рішення про зміну місця дислокації особового складу до м. Маріуполя з подальшою ротацією по Донецькій області. Зокрема, працівникам Горлівського міського управління у подальшому місцем дислокації було визначено Дзержинський міський відділ МВС України Донецької області.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, 23 серпня 2014 року до ГУ МВС в Донецькій області надійшов список про відсутність ряду співробітників на службі з 23 серпня 2014 року, в тому числі і ОСОБА_4

На підставі цієї інформації Головне управління МВС України в Донецькій області провело службове розслідування.

Згідно висновку службового розслідування від 12 вересня 2014 року за фактом порушення моральних норм, службової дисципліни, за особисту недисциплінованість, порушення вимог статті 10 Закону України «Про міліцію», статей 7, 8 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, підпунктів 1.2, 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилося у відмові прибути до м. Маріуполя за усним наказом керівництва ГУ МВС в області для подальшого проходження служби ОВС Маріупольського оперативного округа, запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ працівників , зокрема, майора міліції ОСОБА_4

За наслідками розгляду службового розслідування відповідач видав накази від 12 вересня 2014 року № 1621 «Про порушення службової дисципліни окремими працівникам ОВС Макіївського, Горлівського, Донецького МУ, Кіровського, Докучаєвського, Сніжнянського, Харцизького, Шахтарського, Ясинуватського, Краматорського МВ, Навозаводського, Тельманівського РВ, підрозділів апарату ГУМВС України в Донецькій області та покарання винних» і 7 жовтня 2014 року № 363 о/с про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни).

Суди вирішуючи зазначений спір не врахували того, що за приписами статті 14 Дисциплінарного статуту перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

Крім того, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Визнаючи правомірним відступлення від встановленої процедури звільнення з посиланням на особливий режим в Донецькій області суди не навели відповідних мотивів такого з посиланням на відповідні норми закону.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої

дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Тому судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало