Ухвала суду № 58104479, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Київ К/800/49457/15

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Виконавчого комітету Житомирської міської ради на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №537 від 23 липня 2008 року «Про формування фонду житла для тимчасового проживання громадян» та пункт 3 додатку до нього, а саме у частині включення до фонду житла для тимчасового проживання громадян кімнати АДРЕСА_1 (далі - спірне рішення).

В обґрунтування позову зазначала, що зазначена кімната є місцем постійного проживання її та сина, а тому спірне рішення про включення цього житла до фонду для тимчасового проживання, є протиправним.

Посилаючись на ці обставини та вимоги Конституції України просила про задоволення позову.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що 1 грудня 2012 року відповідач надав дозвіл на заселення ОСОБА_1 до кімнати АДРЕСА_1 тимчасово до отримання житла, без прописки. Разом з позивачкою у кімнаті проживає її неповнолітній син ОСОБА_2

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14 грудня 2006 року № 925 та від 19 листопада 2014 року № 540 позивачці надано дозвіл на продовження строку проживання у кімнаті строком на 1 рік.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, з 2002 року позивач постійно проживає та користується зазначеною кімнатою, сплачує комунальні послуги, іншого житла не має, на квартирному обліку не перебуває та не зареєстрована.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що до фонду житла для тимчасового проживання можуть бути включені тільки вільні житлові приміщення, а тому спірне рішення є протиправним і таким, що порушує житлові права позивача та її неповнолітнього сина.

Так, Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно вимог статті 6 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Згідно вимог статей 132-1, 132-2 цього ж Кодексу, до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання. При цьому формування фондів житла для тимчасового проживання здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Умови формування фондів житла для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили житло внаслідок звернення стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення, а також біженців та громадян, які вимушені залишити житлове приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного житлового приміщення визначаються Порядком формування фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 31 березня 2004 року (далі - Порядок № 422).

Так, пункт 4 Порядку № 422 містить вичерпний перелік шляхів формування фондів житла для тимчасового проживання органами місцевого самоврядування, а саме шляхом: будівництва нового житла, реконструкції існуючих житлових будинків та гуртожитків, а також переобладнання нежитлових будинків у житлові, передача житла у комунальну власність, придбання житла.

При цьому, абзац 5 пункту 4 Порядку визначає, що до фондів житла для тимчасового проживання можуть бути включені тільки вільні житлові приміщення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що житлове приміщення, у якому постійно проживає позивач, не є вільним у розумінні вимог діючого законодавства, а тому його включення до фонду для тимчасового проживання є помилковим.

Враховуючи зазначене, рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради відхилити, а постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало