Ухвала суду № 58104038, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/38887/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2015 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015 року

у справі № 816/700/15-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інвестсервіс» (далі - позивач, ТОВ «Компанія «Інвестсервіс»)

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Компанія «Інвестсервіс» звернулось у березні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2014 року №0000102302.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2015 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2015 року скасовано в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2014 року № 0000102302 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 130 647,28 гривень, з яких: за основним платежем - 104 517,82 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 26 129,46 гривень та прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні даної частини позову відмовлено. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у період з 07.08.2014 року по 15.08.2014 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Інвестсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Диссар» у грудні 2013 року - січні 2014 року, з ТОВ «Фест Груп» у січні 2014 року, з ТОВ «Фокс-Проект» у лютому 2013 року, з ТОВ «Лідергаз» у липні 2013 року, результати якої оформлено актом від 22.08.2014 року № 4837/16-01-22-08/34825609, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог ст. 198, ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого товариством занижено суму податку на додану вартість по взаємовідносинам із вказаними підприємствами на загальну суму 948 335,73 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2014 року № 0000102302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 948 335,73 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 237 083,94 гривні.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції та оскарження судових рішень в частині задоволення позовних вимог, слід зазначити наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Так, наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Тобто, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, які спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Як встановлено у ході розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, в перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські правовідносини з: ТОВ «Диссар» (постачальник) за договором купівлі-продажу природного газу № 320 від 08.11.2013 року; ТОВ «Фест Груп» (постачальник) за договором купівлі-продажу природного газу № 358/Г від 01.01.2014 року; ТОВ «Фокс-Проект» (продавець) за договором купівлі-продажу природного газу № ПГ/13-028 від 28.02.2013 року.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання природного газу позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових та видаткових накладних, актів прийому-передачі вартісних показників природного газу, рахунків-фактур, бухгалтерських проводок обліку операцій, відомостей по рахунку 631, балансів фактичного споживання природного газу по товариству, які є офіційною звітністю, що подається до НАК «Нафтогаз України», відповідно до розділу «надходження» яких підтверджуються обсяги постачання природного газу від вказаних постачальників.

Також, матеріали справи свідчать, що ТОВ «Компанія «Інвестсервіс» здійснює господарську діяльність на ринку природного газу з реалізації природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів у відповідності до дозвільних документів.

При цьому, судами встановлено, що придбаний у зазначених контрагентів природний газ використано позивачем в межах власної господарської діяльності, зокрема, в подальшому реалізовано ПАТ «Інтермікро Дельта, Інк», ПАТ «Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе», ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, податкових накладних, актів прийому-передачі вартісних показників природного газу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій в оскаржуваній частині, тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 19.09.2014 року № 0000102302 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 054 772,39 гривні, з яких: за основним платежем - 843 817,91 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 210 954,48 гривні.

З огляду на встановлені обставини, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області - відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015 року в частині залишення без змін постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2015 року, у справі № 816/700/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: М.І. Костенко І.В. Приходько