Ухвала суду № 58103978, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/62456/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача: Красуна В.В., представника відповідача: Сахарчука А.А.,розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року

у справі № 803/737/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВГП»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «ВГП» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 грудня 2013 року № 0000042201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2013 року № 0000042201.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Інспекція просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погоджувався та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 10 грудня 2013 року № 1716/22.1/01880724, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.10 статті 138, підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 595 463 грн. 29 коп., в тому числі за 3-й квартал 2012 року на суму 818 398 грн. 33 коп., за 4-й квартал 2012 року на суму 777 064 грн. 90 коп., що призвело до заниження податку на прибуток загальною сумою 335 047 грн., в тому числі за 3-й квартал 2012 року - на 171 863 грн., за 4-й квартал 2012 року - на 163 184 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2013 року № 0000042201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 502 570 грн. 50 коп., в тому числі: за основним платежем на 335 047 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 167 523 грн. 50 коп.

Висновки відповідача про порушення позивачем вищенаведених норм права ґрунтуються на тому, що останнім завищені витрати у зв'язку із безпідставним включенням до їх складу витрат на оплату договорів страхування, укладених із ПАТ «СК «Дніпроінмед», оскільки такі операції, на думку позивача, не були реальними та пов'язаними з господарською діяльністю Товариства.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції не погодилися з висновками відповідача і дійшли висновку про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначивши, що позивачем дотримані умови формування витрат по господарських операціях з ПАТ «СК «Дніпроінмед», відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводи позивача про реальний характер таких господарських операцій, висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, а саме будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції зі страхування для цілей визначення об'єкту оподаткування мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Крім того, обов'язковою умовою включення сум до складу витрат є пов'язаність витрат з господарською діяльністю платника податків, яка спрямована на отримання доходу.

Слід зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, між ПАТ «СК «Дніпроінмед» (страховик) та позивачем укладено договори добровільного страхування фінансових ризиків, предметом яких є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать закону, пов'язані із збитками страхувальника, які виникають внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентами страхувальника (покупцями) своїх зобов'язань по біржових контрактах (договорах поставки/контрактах) згідно із звітом страхувальника, який надається страховику щомісячно в розрізі договорів поставки; звіти є невід'ємною частиною даних договорів. За змістом укладених договорів фінансовий ризик - фінансові збитки страхувальника, які виникли внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом страхувальника (покупцем) своїх зобов'язань по договорах поставки, і перешкоджають здійсненню страхувальником його комерційної діяльності.

На підтвердження фактичного надання послуг страхування, крім договорів, додаткових угод та додатків до них ( з переліком та вартістю вантажів, які страхувались), надано заявки на страхування, платіжні доручення, звіти по відвантаженій продукції, ризик неоплати якої страхувався, листи про відповідність страхових тарифів за договором рівню звичайної ціни страхового тарифу.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що у ПАТ «СК «Дніпроінмед» була об'єктивна можливість здійснити страхування фінансових ризиків позивача, оскільки: підприємством отримано безстрокові ліцензії на здійснення послуг зі страхування та свідоцтво про реєстрацію фінансової установи; основним видом його господарської діяльності є «інші послуги у сфері страхування»; підприємство має у власності приміщення; кількість працюючих станом на 01 січня 2012 року складала 115 осіб, станом на 31 березня 2013 року - 191 особа; станом на 15 листопада 2012 року статутний капітал підприємства становив 37 631 520 грн.

Як свідчать встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, господарська діяльність позивача пов'язана з реалізацією товарів власного виробництва. При цьому як свідчать наявні у матеріалах справи договори позивача з контрагентами про поставку товарів, саме позивач, як продавець, транспортував товар за відповідними визначеними в договорах адресами, а оплата отриманого товару мала здійснюватися вже після поставки товару, а відтак, у Товариства при здійсненні господарської діяльності були фінансові ризики. Оскільки, уклавши договори поставки товару, ПАТ «СК «Дніпроінмед» взяло на себе усі ризики, пов'язані з транспортуванням такого товару, порушенням умов договорів поставки в частині оплати поставленого товару покупцями, які можуть настати в процесі виконання договорів, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначили про економічну доцільність та необхідність укладення договорів добровільного страхування фінансових ризиків. При цьому, передбачена в договорах поставки позивача з своїми контрагентами відповідальність покупців за невиконання ними зобов'язань, не виключає право позивача застрахувати свої фінансові ризики при здійсненні поставки продукції.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, постачання товарів (робіт, послуг), ризики по яких страхувались позивачем, здійснювалось у 2012 та 2013 роках, а відтак укладення позивачем договорів, на підставі яких відбувалось постачання, у 2009-2012 роках не виключає право позивача відносити до витрат кошти, сплачені за страхування фінансових ризиків у 2012 та 2013 роках.

Сама по собі відсутність страхових випадків протягом дії договорів добровільного страхування фінансових ризиків не може свідчити про необґрунтованість відображення понесених позивачем витрат в податковому обліку, оскільки страхування, як форма захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договорами страхування, не містить такої ознаки, як обов'язкове й неминуче настання відповідної події (страхового випадку), позаяк суть страхування полягає в тому, що страхувальник від страховика за плату отримує захист від наслідків можливого настання такої події (страхового випадку).

Крім того, зазначаючи про те, що питома вага страхової діяльності контрагента позивача становить 24,5%, а інших видів діяльності - 75,5%, відповідач залишив поза увагою той факт, що вказана обставина сама по своїй суті підтверджує про надання ПАТ «СК «Дніпроінмед» послуг страхування і не суперечить вимогам чинного законодавства, яке не обмежує суб'єктів господарювання лише одним видом господарської діяльності.

З урахуванням наведеного та з огляду на докази, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, попередні судові інстанції дійшли юридично правильного висновку про підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентом з метою здійснення діяльності, що спрямована на отримання доходу.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначеними статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак