Ухвала суду № 58103825, 02.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2016 р. м. Київ К/800/6846/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника позивача Ігнатенка С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 по справі № 807/2105/13-а

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод"

до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Закарпатській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 31.05.2013 № 0000582202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 365 882,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 91 470,50 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 позовні вимоги Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акті від 18.05.2013 №1690/22-00/00382467 про результати планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, в якому зазначено про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело заниження ПДВ на загальну суму 365 882,00 грн.

Такі висновки контролюючий орган обґрунтував тим, позивач здійснював не типові для нього операції із закупівлі олії соняшникової та гороху нешліфованого зі ставкою ПДВ 20% та подальшої передачі такого товару для реалізації на експорт із ставкою ПДВ 0% за договорами комісії, без мети реального настання правових наслідків. Проведені операції з реалізації на експорт нетипової для позивача продукції були для нього завідомо збитковими та не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності Товариства, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій, а отже фактично такі операції не пов'язані з його господарською діяльністю та були проведені лише з метою отримання безпідставної податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, виходив з того, що висновки податкового органу щодо проведення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, безпосередньо пов'язані з господарською діяльність Товариства та спрямовані на отримання прибутку, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

А, за змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товару, здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Правова ж підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено договори поставки та купівлі - продажу товарів (горох не шліфований, олія соняшникова) з контрагентами ТОВ "Компанія "Флора України", ТОВ "Агропромислова компанія Євгройл" та ТОВ "АгроОйл". Також встановлено, що для подальшої реалізації на експорт придбаного гороху та олії позивачем було уклало договори комісії від 16.06.2011 №-К1606/5 з TOB "Компанія Квадро-К" (комісіонер) та від 05.09.2012 №-29/К з TOB "Торговий дім Євгройл" (комісіонер).

Судом першої інстанції були досліджені первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання вказаних договорів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, видаткові накладні, акти приймання, акти приймання - передачі, податкові накладні, звіти комісіонерів, зовнішньоекономічні біржові контракти, вантажно - митні декларації, рахунки - фактури).

Також судом першої інстанції цілком правомірно зазначено, що висновок контролюючого органу щодо придбання та реалізації гороху нешліфованого та олії соняшникової як нетипової для позивача є безпідставним, оскільки згідно зі статутом Товариства предметом його діяльності є, в тому числі, й оптова та роздрібна торгівля продовольчими товарами, сільськогосподарською сировиною, зерном, іншою продукцією, виробництво продукції, її реалізація на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Посилання контролюючого органу на збитковість зазначених господарських операцій судом першої інстанції також правомірно не прийнято до уваги, оскільки, враховуючи, що сплачені суми ПДВ при експорті підлягають поверненню експортеру (позивачу), то за наслідками операцій з придбання та подальшої реалізації на експорт олії та гороху позивачем фактично було отримано прибуток.

Крім того, необхідно зазначити, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

А зі змісту пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що господарська діяльність - це діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Отже, для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів (послуг), що ним придбані, незалежно від економічного ефекту такого використання.

Не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, враховуючи вказане суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що операції з придбання та подальшої реалізації товару безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, спрямовані на отримання прибутку та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, висновок суду апеляційної інстанції, щодо відсутності директора позивача по місцю складання первинних документів (смт.Азовське Джанкойський район АРК та м.Миколаїв), а отже і неможливість їх підписання, у зв'язку з не оформленням відрядження є безпідставним, оскільки відсутність оформленого відрядження не є належним доказом того, що директор Товариства був відсутній у місці приймання - передачі товару та не підписував відповідних первинних документів.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом першої інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 по справі № 807/2105/13-а скасувати та залишити в силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.07.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко