Ухвала суду № 58103624, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/1303/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Куницького В.В.,

відповідача Тараненко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 рокуу справі826/9811/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»доМіжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі по тексту - позивач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, правонаступником якого є Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, Центральний офіс з ОВП), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 03 червня 2014 року №0000544102 та №0000554102.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року позов було задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення Київським апеляційним адміністративним судом від 16 грудня 2014 року винесено постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за результатами проведення відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за період з 01 жовтня 2013 року по 01 березня 2014 року з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Універсальне комерційне суспільство» складено акт від 13 травня 2014 року №19/28-10-41-2/20077720.

В акті зафіксовано допущення позивачем порушень вимог:

пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 203698083,00 грн.;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу, у зв'язку з чим завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість всього у сумі 40739617,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 03 червня 2014 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0000544102, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 40739617,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10184904,25 грн.;

№0000554102, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 203698083,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «НАК «Нафтогаз України», суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договору, укладеного позивачем з ТОВ «Універсальне комерційне суспільство», а надані - складені з порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, позивачем не доведено факту реального виконання договору контрагентом позивача.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення під час перевірки віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат сум, сплачених ТОВ «Універсальне комерційне суспільство», яке не мало технічних та трудових можливостей для виконання укладеного договору. Крім того, відповідно до пояснень, наданих директорами контрагента позивача в рамках досудового розслідування, названі особи заперечують підписання будь-яких документів з метою здійснення господарської діяльності ТОВ «Універсальне комерційне суспільство», вказуючи, що являлись директорами лише номінально і господарською діяльністю цього товариства фактично не займались.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, суди погодились з висновками податкового органу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як встановлено судами, між позивачем (замовник) та ТОВ «Універсальне комерційне суспільство» (виконавець) 04 грудня 2012 року було укладено договір №1-01 про закупівлю послуг.

Зі змісту договору вбачається, що виконавець зобов'язався надати замовнику консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом (сейсморозвідувальні 3D дослідження на площі Паласа (Прикерченський шельф Чорного моря), а замовник - прийняти і оплатити послуги на умовах, передбачених цим договором.

Умовами договору передбачено, що послуги мають бути надані у кількості, необхідній для виконання цього договору. Детальний перелік та обсяг послуг, строки їх надання зазначені у Геологічному завданні на надання послуг (додаток №1) та Календарному плані на надання послуг (додаток №2).

Згідно розділу V договору послуги надаються протягом строку дії договору, починаючи з дати його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Протягом 1 робочого дня від дати закінчення надання послуг відповідного етапу виконавець надає замовнику результати наданих послуг у вигляді, визначеному геологічним завданням, відповідний акт здачі-приймання наданих послуг, підписаний виконавцем.

Ціна договору становить всього 407600000,00 грн. (в т. ч. 67 933 333,33 грн. ПДВ).

27 вересня 2013 року до Договору №1-01 від 04 грудня 2012 року укладено Додаткову угоду, невід'ємною частиною якої є додатки №1 та №2.

Додаток №2 містить календарний план надання послуг, яким визначено зміст етапів, термін їх виконання, вартість та кінцеві результати.

Судами зауважено, що відповідно до календарного плану послуг, всупереч розпорядження Кабінету Міністрів України та Програми робіт, виконання договору здійснювалося ТОВ «Універсальне комерційне суспільство» замість 2011 - 2012 років, у 2013 році.

На підтвердження реального виконання умов вказаного договору, позивачем надано: геологічне завдання, календарний план надання послуг, проект на надання послуг, акти про обсяги наданих послуг, інформаційні звіти про їх поетапне надання, акт передачі сейсмічних матеріалів, а також довіреність на підтвердження повноважень особи, яка брала участь в спірних господарських операціях зі сторони позивача. Крім того, позивачем надано виписані контрагентом податкові накладні. На підтвердження розрахунків за договором позивачем надано банківські виписки.

Водночас, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, надані позивачем акти здачі-приймання послуг та інші первинні документи, підписані зі сторони ТОВ «Універсальне комерційне суспільство» директорами Чумаком О.А. та Калюжним Т.А, які в рамках досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №32014130000000002 13 січня 2014 року, надали покази, в яких заперечують підписання будь-яких документів з метою здійснення господарської діяльності ТОВ «Універсальне комерційне суспільство», вказуючи, що являлись директорами лише номінально і господарською діяльністю цього товариства фактично не займались.

Викладене виключає правомірність формування витрат та податкового кредиту на підставі документів, підписаних зазначеними особами.

Вказана позиція збігається із висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в його постановах від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (21-3788а15), від 17 листопада 2015 року у справі № 2а/3264/11/1070 (21-277а15), від 15 грудня 2015 року у справі № 826/467/14 (21-5206а15), від 13 жовтня 2015 року у справі № 825/4143/13-а (21-1200а15), від 02 грудня 2015 року у справі № 814/116/14 (32-3849а15), від 17 листопада у справі № 826/6391/13-а (21-1497а15).

Згідно з частиною 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про неприйняття як належних та допустимих доказів інформаційних звітів про поетапне надання послуг, проекту на надання послуг та звіту супервізії, оскільки зазначені документи не містять дати їх затвердження, зі звітів про надання послуг неможливо встановити посадових осіб ТОВ «Універсальне комерційне суспільство», які брали участь у виконанні обумовлених договором робіт.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскаржених податкових повідомлень - рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі №826/9811/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна