Ухвала суду № 58103230, 01.06.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 р.Справа № 820/359/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П.

при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В. за участю представника відповідачів - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016р. по справі № 820/359/16

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в Харківській області в частині її звільнення та поновити її на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області, або надати їй рівнозначну посаду в органах МВС з 06.11.2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 06.11.2015 року № 629 о/с в частині звільнення ОСОБА_2.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в зазначеній частині та прийняти нову постанову в цій частині, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки вважає, що позивач звільнена з роботи у відповідності до вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», оскільки позивач була повідомлена про необхідність прибути до 04.11.2015 року за місцем проходження служби та подати рапорт про вихід з відпустки, але такий рапорт вона не подала.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду в частині задоволення позову та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 з 2006 року прийнята на службу в органи внутрішніх справ, а з 25.06.2013 року займала на посаду старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

Наказом Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області від 13.10.2015 року № 101 о/с позивачу надано відпустку по погляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею трирічного віку з 07.09.2015 року по 14.06.2018 року.

Наказом ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 629 о/с, ОСОБА_2 - старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення) та п. 10-11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Наказ про звільнення позивача винесено на підставі рапорту начальника Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 05.11.2015 року, згідно якого: ОСОБА_2 листом від 29.10.2015 року № 65/102-15 була письмово проінформована Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, що для призначення до органів Національної поліції їй, як особі, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, необхідно прибути до 04.11.2015 року за місцем проходження служби та подати рапорт про вихід з відпустки; 04.11.2015 року у телефонній розмові позивача було повторно проінформовано про те, що у зв'язку з повною ліквідацією ГУ МВС України в Харківській області та органів і підрозділів, які йому підпорядковані, автоматичний перевід до поліції не передбачено; ОСОБА_2 не подавався рапорт про вихід на службу з відпустки по догляду за дитиною, у звязку з чим вона підлягає скороченню.

У поданні начальника Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області про звільнення ОСОБА_2, затвердженому начальником ГУМВС України в Харківській області, також перераховані зазначені вище підстави для звільнення позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у порушення приписів статті 184 Кодексу законів про працю України позивач була звільнення з займаної посади у період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та не була працевлаштована.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як зазначено вище, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та п. 10-11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Закон України «Про Національну поліцію» прийнято Верховною Радою України 02.07.2015 року та опубліковано 06.08.2015 року.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктами 9-10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Отже, зазначені пункти "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону передбачають можливість працевлаштування працівників міліції, які звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у тому числі звільнення зі служби, регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Пунктом 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В той же час, пунктами 10,17 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Таким чином, Конституцією України встановлені гарантії для вагітних жінок і матерів.

ОСОБА_3 України "Про Національну поліцію" не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Колегія суддів зазначає, що Кодексом законів про працю України встановлені гарантії для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Зокрема, частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Зазначене положення частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

А статтями 5,8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.03.2012 року по справі "ОСОБА_4 проти Російської Федерації" зазначено, що, по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

По - друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Верховний Суд України в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11 також зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області всупереч вимогам: п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114; Конституції України та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, видавши наказ про звільнення позивача з роботи, не виконало покладені на нього обовязки щодо працевлаштування позивача у звязку з ліквідацією установи МВС, чим порушило трудові гарантії позивача як працівника, яка має дитину віком до трьох років.

А відповідно до п.24 Положення № 114-1991, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік.

Посилання апелянта, що позивач звільнена з роботи у відповідності до вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», оскільки Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області листом від 29.10.2015 року № 65/102-15 позивач була повідомлена про необхідність прибути до 04.11.2015 року за місцем проходження служби та подати рапорт про вихід з відпустки, але такий рапорт вона не подала, колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.

Позивач стверджувала, що лист від 29.10.2015 року № 65/102-15 вона отримала після 06.11.2015 року, тобто після видання спірного наказу про її звільнення і на підтвердження цих пояснень позивач надала оригінал конверту з позначкою відділення Укрпошти 07.11.2015 року, на якому відправником зазначено Жовтневий РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

Посилання апелянта, що позивач надала суду конверт, в якому надсилався їй лист від 06.11.2015 року за вих. № 65/5662, а не конверт, в якому надсилався їй лист від 29.10.2015 року № 65/102-15, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі пояснення апелянта не підтверджені достатніми, обєктивними доказами і спростовуються в цій частині поясненнями позивача.

Окрім того, позицію апелянта щодо правомірності звільнення позивача у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» через відсутність її звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби, колегія суддів вважає необґрунтованою, оскільки позивач була звільнена в порушення вимог: п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Конституції України та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016р. по справі № 820/359/16 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі з 03.06.2016 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7