Ухвала суду № 58103014, 30.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 р. Справа № 876/2787/16 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Богдан А.О.

за участі представника відповідача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 банку України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2016р. по справі № 803/175/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 банку України про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

18.02.2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 банку України, в якому з врахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати наказ ОСОБА_2 банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_3М.", поновити його на посаді і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2016р. по справі № 803/175/16 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано протиправним і скасовано наказ ОСОБА_2 банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_3М."; поновлено ОСОБА_3 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_2 банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року; стягнуто з ОСОБА_2 банку України (вулиця Інститутська, будинок № 9, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032106) в користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 43020, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2016 року по 17 березня 2016 року включно в розмірі 13 765, 50 грн. (тринадцять тисяч сімсот шістдесят пять гривень пятдесят копійок). Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_2 банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць в розмірі 9 635, 85 грн. (девять тисяч шістсот тридцять пять гривень вісімдесят пять копійок) звернуто до негайного виконання

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 банк України оскаржив її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що ОСОБА_2 банком України на підставі, в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України було прийнято та реалізовано рішення про зміни в організації праці, скороченні чисельності та штату його працівників (в т.ч. Департаменту аудиту) та проведено конкурси на заміщення вакантних посад у новоствореній структурі Департаменті внутрішнього аудиту. Крім цього, апелянт зазначає, що судом при винесенні постанови та здійсненні розрахунку суми належної до стягнення з ОСОБА_2 банку України, не виконано приписів п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зокрема не враховано вихідної допомоги у сумі 9 363грн. 20 коп., отриманої позивачем при звільненні у січні 2016 року.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому вважає, що оскаржувана постанова суду є законною та просить залишити її без змін. Також позивач просив розгляд справи проводити без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з 21 березня 1997 року ОСОБА_3 працював у Волинському обласному управлінні ОСОБА_2 банку України на посадах економіста відділу банківського нагляду, завідувачем сектора аудиту, а наказом ОСОБА_2 банку України від 26 вересня 2003 року № 1245-к переведений до центрального апарату ОСОБА_2 банку України, де з 01 березня 2012 року працював на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_2 банку України Департаменту аудиту; робоче місце позивача знаходилось в територіальному управлінні ОСОБА_2 банку України у Волинській області.

Наказом відповідача від 02 червня 2015 року № 3003-к "Про звільнення ОСОБА_3М." позивача звільнено з посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_2 банку України Департаменту аудиту у звязку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з 02 червня 2015 року.

Вважаючи наказ про звільнення з роботи протиправним, а звільнення з роботи незаконним, позивач оскаржив вказаний наказ до Волинського окружного адміністративного суду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, визнано протиправним і скасовано наказ ОСОБА_2 банку України від 02 червня 2015 року № 3003-к "Про звільнення ОСОБА_3М.". Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_2 банку України Департаменту аудиту з 02 червня 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_2 банку України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 червня 2015 року по 16 грудня 2015 року включно в розмірі 77 922 грн. 10 коп.Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді з 02 червня 2015 року звернуто до негайного виконання. Судове рішення набрало законної сили 10 березня 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно досліджено судом першої інстанції вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 банком України не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників та не додержано інших норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

На підставі зазначеної постанови Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, наказом відповідача від 04 січня 2016 року № 224-к поновлено позивача на роботі з 02 червня 2015 року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до роботи позивача допущено з 11 січня 2016 року.

Проте, в подальшому, наказом ОСОБА_2 банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_3М." позивача звільнено із займаної посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_2 банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року у звязку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Як підстави звільнення в наказі назначені: попередження про звільнення від 31 березня 2015 року, постанова Правління ОСОБА_2 банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату ОСОБА_2 банку України", наказ ОСОБА_2 банку України від 15 грудня 2014 року № 2536-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів ОСОБА_2 банку України".

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо незаконності звільнення ОСОБА_3 з роботи з огляду на наступне.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2015 року у справі № 803/2341/15 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Банку України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення премії, встановлено, що відповідач протягом 2014 - 2015 років проводив зміни в організації виробництва і праці.

Зокрема, наказами ОСОБА_2 банку України 09 вересня 2014 року № 1634-к "Про скорочення вакантних посад у підрозділах ОСОБА_2 банку України " та від 24 жовтня 2014 року № 1854-к "Про внесення змін до наказу ОСОБА_2 банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к" передбачено скоротити відповідно до законодавства України всі вакантні посади, які є у штаті структурних підрозділів центрального апарату, структурних підрозділів та одиниць, територіальних управлінь і навчальних закладів ОСОБА_2 банку України станом на 10 вересня 2014 року, та ті посади, які будуть вакантними після зазначеного строку.

Постановою Правління ОСОБА_2 банку України від 22 серпня 2014 року № 523 затверджено Стратегічну програму реформування банківської системи та реорганізації ОСОБА_2 банку України.

Відповідно до пункту 6 постанови Правління ОСОБА_2 банку України від 30 жовтня 2014 року № 694 "Про внесення змін до організаційної структури ОСОБА_2 банку України" передбачено до 01 грудня 2014 року подати на розгляд Правління проект постанови про реорганізацію структури ОСОБА_2 банку України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Постановою Правління ОСОБА_2 банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату ОСОБА_2 банку України" з метою вдосконалення організаційної структури центрального апарату ОСОБА_2 банку України та на виконання пункту 6 постанови Правління ОСОБА_2 банку України від 30 жовтня 2014 року № 694 "Про внесення змін до організаційної структури ОСОБА_2 банку України" були внесені зміни до структури центрального апарату ОСОБА_2 банку України, зокрема, виключено із структури Департамент аудиту із скороченням штату та чисельності працівників та створено Департамент внутрішнього аудиту; передано з 01 грудня 2014 року до Департаменту внутрішнього аудиту всі функції, що виконував Департамент аудиту; установлено, що працівники Департаменту аудиту забезпечують виконання повноважень та посадових обов'язків до завершення процедури скорочення штату або переведення на інші посади. Затверджено структуру Департаменту внутрішнього аудиту з 01 грудня 2014 року і з 01 червня 2015 року; затверджено граничну чисельність працівників Департаменту внутрішнього аудиту. Зобов'язано Департамент персоналу унести відповідні зміни до штатного розпису центрального апарату ОСОБА_2 банку України в установленому порядку; підготувати проект наказу про скорочення штату працівників Департаменту аудиту; після затвердження відповідних змін до штатного розпису центрального апарату ОСОБА_2 банку України попередити працівників, які підлягають вивільненню, відповідно до вимог законодавства України про працю.

Відповідно до Наказу ОСОБА_2 банку України від 15 грудня 2014 року № 2536-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів ОСОБА_2 банку України" відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 40, статей 43, 49-2, 49-4 КЗпП України скорочено штат і чисельність працівників, в тому числі Департаменту аудиту. Зобов'язано директора Департаменту персоналу попередити працівників, які підлягають вивільненню, про їх скорочення і вжити інших організаційних заходів відповідно до вимог законодавства України.

Колегія суддів зазначає, що згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Проте, відповідно до ч.3 ст. 36 КЗпП України, розяснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", навіть у разі зміни власника підприємства (установи, організації), чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що відбулося фактичне скорочення чисельності або штату працівників.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що із структури центрального апарату ОСОБА_2 банку виключено Департамент аудиту та створено Департамент внутрішнього аудиту; передано з 01 грудня 2014 року до Департаменту внутрішнього аудиту всі функції, що виконував Департамент аудиту.

Затверджена постановою Правління ОСОБА_2 банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату ОСОБА_2 банку України" гранична чисельність працівників Департаменту внутрішнього аудиту становить з 01 грудня 2014 року 80, а з 01 червня 2015 року 60.

Згідно штатного розпису Департаменту аудиту, станом на 31 березня 2015 року (попередження позивача про наступне вивільнення) передбачено 35 штатних одиниць, в тому числі в управлінні аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів - 31, у відділі аудиту територіальних управлінь північного регіону - 5 штатних одиниць, а станом на 02 червня 2015 року (звільнення позивача з роботи) - 12 штатних одиниць. В штатному розписі Департаменту внутрішнього аудиту станом на 31 березня і на 02 червня 2015 року передбачено 80 штатних одиниць.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що фактично змінилася організаційна структура відповідача, оскільки його структурний підрозділ Департамент аудиту перетворено на Департамент внутрішнього аудиту, якому передано всі функції Департаменту аудиту, однак відповідачем не надано доказів, що зміни в структурі призвели до зменшення чисельності працівників та посад.

Також, згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відтак колегія суддів вважає, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду у справі № 803/2341/15, яка набрала законної сили 10 березня 2016 року, встановлено, що зміни в організації виробництва і праці у відповідача мали місце і позивача про наступне вивільнення попереджено відповідачем за два місяці до звільнення з роботи. Проте, власником - відповідачем ОСОБА_2 банком України не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників та не додержано інших норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем 20 січня 2016 року запропонована інша робота позивачу при повторному звільненні його у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, а саме: прибиральник службових приміщень відділу забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку України в регіонах України (м. Запоріжжя) управління господарського забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку України; така ж посада в м. Полтава; прибиральник території відділу забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку України (м. Хмельницький) управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку України. Від переведення на запропоновані посади позивач відмовився.

Колеггія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що відповідачем неналежно виконано вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши йому роботу прибиральника службових приміщень та території у відділеннях банку в містах Запоріжжі, Полтаві і Хмельницькому, оскільки запропоновано лише іншу вакантну роботу, яку позивач може виконувати, але не запропоновано вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Щодо посилання відповідача на неможливість перевести ОСОБА_3 з його згоди на іншу роботу у банку, у звязку із відсутністю інших вакантних посад у штатному розписі банку, а також на те, що відповідно до статті 15 Закону України "Про державну службу" прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Як вбачається із роздруківок з офіційного інтернет-представництва ОСОБА_2 банку України, станом на 20 січня 2016 року у відповідача були наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивача; відповідачем оголошувалися конкурси на зайняття вакантних посад державних службовців, зокрема: головного фахівця Управління кураторів банків Департаменту банківського нагляду, завідувача складу відділу матеріально-технічного забезпечення.

Положеннями статті 15 Закону України "Про державну службу" передбачено, що прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі. Однак, згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що переведення ОСОБА_3 на іншу роботу при звільненні з роботи у зв'язку із скороченням штату і чисельності працівників може здійснюватися без конкурсного відбору. Крім цього, згідно пункту 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Також безпідставними є посилання відповідача на те, що правила статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці не поширюються на випадки працевлаштування вивільнюваних працівників на вакантні посади, оскільки йдеться не про переважне право на залишення на роботі, а про переважне право на працевлаштування на новій посаді.

Крім цього, при повторному звільненні позивача з роботи 22 січня 2016 року про наступне вивільнення позивача персонально не попереджено не пізніше ніж за два місяці з одночасним пропонуванням іншої роботи всупереч вимогам ч.1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наказ від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_3М." є протиправним і підлягає скасуванню.

Оскільки звільнення позивача відбулося із порушенням визначеного законом порядку, він підлягає поновленню на роботі з дня звільнення - з 26 січня 2016 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає, що середню заробітну плату позивача для стягнення з відповідача втраченого позивачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід обчислювати виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи вбачається, що з 11 січня по 26 січня 2016 року включно позивачем відпрацьовано 12 робочих днів, оскільки день звільнення 26 січня 2016 року є останнім робочим днем.

Виплати позивачу за фактично відпрацьований час становлять 5 506, 27 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 458, 85 грн. (5 506, 27 грн. : 12 робочих днів = 458, 85 грн.).

Час вимушеного прогулу позивача становить з 27 січня 2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення 17 березня 2016 року включно 36 робочих днів.

Відтак втрачений заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 16 518, 60 грн. (458, 85 грн. х 36 робочих днів = 16 518, 60 грн.).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ОСОБА_3підлягає поновленню на роботі з дня незаконного звільнення з 26 січня 2016 року , а з ОСОБА_2 банку України на користь позивача підлягає до стягнення 16 518, 60 грн. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при здійсненні розрахунку суми, яка підлягає стягненню за вимушений прогул не враховано вихідну допомогу, то колегія суддів зазначає, що такі дії суду першої інстанції є правильними, оскільки абзацом 2 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, зокрема вихідна допомога, проте після звільнення з 26 січня 2016 року, позивач на новій роботі не працював.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 банку України слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 160 ч.3, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 банку України залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2016р. по справі № 803/175/16 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І.Довга

ОСОБА_4

Повний текст ухвали складений 03.06.2016 року.