Постанова № 58102406, 30.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 травня 2016 року № 826/2375/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., суддів Аблова Є.В., Літвінової А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства оборони України Київського міського військового комісаріату провизнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, спричиненої захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції;

- зобов'язати Міністерство оборони України, Київський міський військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням другої групи інвалідності, спричиненої захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у розмірі 30-місячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою, виходячи з грошового забезпечення, передбаченого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015, позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.11.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2015 справу №826/2375/15 прийнято до свого провадження суддею Мазур А.С. та призначено останню до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано про протиправну відмову відповідачів у наданні останньому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, спричиненої захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, право на яку встановлено положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Під час судового розгляду справи представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність відмови у наданні вказаної грошової допомоги позивачу, оскільки положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджуються на позивача у зв'язку з тим, що останній звільнився з військової служби у 1990 році, а тому не був військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

З огляду на неявку у судове засідання представника Київського міського військового комісаріату, судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі наказу начальника залізничних військ від 28.09.1990 №0258 звільнений з військової служби в запас, згідно з пунктом «б» статті 59 Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних сил СРСР (за станом здоров'я).

У відповідності до довідки МСЕК серії 10 ААА №777538 від 16.02.2012, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

За наслідком розгляду питання щодо призначення і виплати позивачу одноразової грошової з підстав отримання ним інвалідності під час проходження військової служби, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги (надалі - Комісія), дійшла до висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (згідно з витягом з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.05.2014).

Як вбачається зі змісту вказаного Протоколу, підставою відмови у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги слугувало те, що виплату одноразової грошової допомоги було введено Законом України від 04.04.2006 №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», який набрав законної чинності 10.05.2006. Також, Комісією зазначено, що зважаючи на те, що закон не має зворотної дії в часі, та приймаючи до уваги той факт, що позивача було звільнено зі служби ще у 1990 році, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги визначеної положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вважаючи вказану відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №777538 від 16.02.2012 року (копія якого міститься у матеріалах справи), позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності довічно. Причиною інвалідності стало захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Приписами ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII передбачено, що дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону (у редакції Закону України від 03.11.2006 №328-V, яка була чинною на день встановлення позивачеві інвалідності II групи) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 99 (надалі - Порядок № 499).

Згідно з пп. 2 п. 2 Порядку № 499, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 30-місячного грошового забезпечення (інвалідам II групи).

У той час, ч. 6 ст. 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм законодавства обумовлюється висновок про те, що законодавець моментом виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги в порядку Закону №2011-XII визначає не дату його звільнення з військової служби, а саме дату встановлення інвалідності, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відтак, доводи відповідачів про не поширення на позивача дії положень Закону №2011-XII з підстав звільнення позивача у період не існування вказаного нормативно-правового акту, є такими, що не носять правового підґрунтя.

При цьому, суд звертає увагу, що приписами ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач двічі звертався до Київського міського комісаріату про виплату йому одноразової грошової допомоги із заявами від 10.01.2014 та від 16.01.2015, за результатами розгляду яких ОСОБА_2 відмовлено.

Вказане свідчить про триваючу бездіяльність відповідачів, яка проявилась у пасивній поведінці суб'єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити, а саме: у невиплаті позивачу одноразової грошової допомоги на підставі положень Закону №2011-XII.

Відтак, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, з урахуванням того, що про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивач дізнався з відповідей на заяви від 10.01.2014 та від 16.01.2015, останню з яких позивачем отримано 20.01.2015, що не спростовано відповідачами під час судового розгляду даної справи, факт звернення до суду з розглядуваними позовними вимогами 16.02.2015 (про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду) не можна розцінювати як несвоєчасно вчинену процесуальну дію, у зв'язку з чим строк звернення ОСОБА_2 до адміністративного суду з цим позовом не пропущено та останній не потребує поновлення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про задоволення останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності, спричиненої захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

3. Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням другої групи інвалідності, спричиненої захворюванням, що пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у розмірі 30-місячного грошового забезпечення за останньою посадою.

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Судді Є.В. Аблов

А.В. Літвінова