Постанова № 58101627, 02.06.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року 810/1567/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту"

до

Київської міської митниці ДФС

про

визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24.03.2016 №100250001/2016/00022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при митному оформленні товарів, що ввозились на територію України, ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" самостійно визначило їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту), заявило відповідні показники в митній декларації, до якої додало документи, що її підтверджують, та в яких зазначено всі кількісні та якісні показники товарів, що ввозилися. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товарів та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу з порушенням правил оцінки товару для митних цілей, передбачених міжнародними договорами та не навів обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю.

Позивач також зазначає, що з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг він здійснив коригування їх митної вартості згідно з рішенням митного органу шляхом оформлення додаткової митної декларації та сплатив всі митні платежі згідно з митною вартістю товарів, яка визначена митним органом. Одночасно він в порядку частини 8 статті 55 Митного кодексу України звернувся до відповідача із заявою, в якій, подавши додаткові документи, що стосуються вартості транспортування оцінюваних товарів, просив розглянути їх та вирішити спірне питання щодо визначення митної вартості товару за ціною договору згідно первісної митної декларації, однак відповідач, дійшовши висновку, що витрати на транспортно-експедиційні послуги є частиною витрат на транспортування оцінюваного товару до митної території України, протиправно, на думку позивача, відмовив йому.

У судове засідання, призначене на 23.05.2016, з’явився представник позивача та до початку розгляду справи подав до суду письмове клопотання про розгляд справи за її відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідач, належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив.

До суду 23.05.2016 об 11 год. 52 хв. надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку з необхідністю надання йому додаткового часу для підготовки письмових заперечень та належного формування доказів.

Однак, суд вважає дане клопотання необґрунтованим, оскільки відповідач був повідомлений про розгляд справи не пізніш як за три дні до судового засідання, як визначено ч. 3 ст. 35 КАС України, що підтверджується розпискою від 17.05.2016, та суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для підготовки та надання до суду доказів по справі.

Крім того, суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є об’єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи.

Частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Після прийняття судом рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження, 31.05.2016 до суду надішли письмові заперечення відповідача, в яких останній просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що при митному оформленні вартість товарів, заявлена позивачем, викликала обґрунтований сумнів. Так, було встановлено, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари, а саме: не були надані передбачені контрактом документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. На підставі викладеного, митним органом було запропоновано позивачу надати низку додаткових документів, в тому числі каталоги, специфікації, прейскуранти, (прас-листи) виробника товару та експертний висновок про якісні та вартісні характеристики товару, але за результатами їх розгляду відповідач встановив не можливість їх прийняття у якості підтвердження заявленої митної вартості, оскільки наданий прас-лист виробника товару адресований виключно позивачу, а тому, на думку митного органу, має суб’єктивну спрямованість, а експертний висновок ТОВ "Екперт" від 23.03.2016 №28 не враховує кон’юнктуру ринку на ідентичні та подібні (аналогічні) товари. Відповідач також вказує, що ці документи не могли бути підставою для підтвердження митної вартості товару з огляду і на те, що декларантом не надано документів, що підтверджують витрати на транспортування оцінюваних товарів.

Щодо поданих на підставі частини 8 статті 55 Митного кодексу України додаткових документів відповідач зазначає, що позивачем, в порушення частини 11 статті 58 Митного кодексу України до розрахунку заявленої митної вартості товару не додану в повному обсязі витрати на транспортно-експедиційні послуги, а тому застосування заявленного декларантом основного методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, неможливо. Відповідач також наголошує, що визначення ним митної вартості товару із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України здійснено з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісним з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Таким чином, на думку відповідача, дії митниці щодо визначення митної вартості імпортованого позивачем товару за шостим (резервним) методом є законними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" є юридичною особою, що зареєстрована 06.04.1998 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області. Основним видом діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля.

Як вбачається з матеріалів справи, між продавцем - SIR SAFETY COMPANY SRL (Румунія) та покупцем - ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" укладено контракт №040315 від 04.03.2015, відповідно до якого продавець зобов’язувався поставити покупцю товар згідно специфікацій, що є невід’ємною частиною договору.

Згідно додаткової угоди та специфікації №4 від 16.03.2016, до контракту №040315 від 04.03.2015 продавець зобов’язувався поставити покупцю на умовах FCA - Бакау, Румунія (згідно Інкотермс 2010) чоботи з ПВХ двох артикулів.

У березні 2016 року позивач на підставі цього контракту та інвойсу від 16.03.2016 №38 здійснив ввезення на територію України товару - водонепроникненого взуття (чобіт спеціальних з ПВХ для захисту від механічних дій та води) торговельної марки Welly двох артикулів - A00-NONO-01 (Safety work S5-N) та G10-NONO-00 (Hercules), митне оформлення якого здійснювалось через Київську міську митницю ДФС.

З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до Київської міської митниці ДФС митну декларацію № 100250001/2016/103754, в якій митну вартість товару визначив за основним методом - за ціною договору (контракту) у розмірі 786189,54 грн., додавши в якості складової митної вартості товару витрати на його транспортування до митного кордону України в розмірі 11 076,00 грн.

На підтвердження заявленої митної вартості товару і обраного методу її визначення, позивач до МД №100250001/2016/103754 від 21.03.2016 подав наступний пакет документів: контракт з компанією SIR SAFETY COMPANY SRL від 04.03.2015 №040315; додаткові угоди до контракту та специфікації №1 від 31.03.2015, №2 від 29.05.2015, №3 від 28.07.2015, №4 від 16.03.2016; інвойс від 16.03.2016 №38, із записом про країну походження товару; міжнародну товарно-транспортну накладну (СMR) №00022 від 18.03.2016; страховий поліс №078-18.03.16 від 18.03.2016; довідку про транспортні витрати №160318/1 від 18.03.2016, згідно якої вартість перевезення товару за маршрутом м. Бакау (Румунія) - п/п Порубне (Україна) становить 11076,00 грн.

Під час митного оформлення позивачем на вимогу посадової особи митного органу було надано копії наступних додаткових документів: видаткові накладні №10588 від 28.12.2015, №9685 від 26.11.2015, №10527 від 25.12.2015, №10354 від 17.12.2015; податкові накладні №1125 від 26.11.2015, №991 від 28.12.2015, №663 від 17.12.2015, №752 від 25.12.2015; прайс-лист виробника товару на 2016 рік; митна декларація країни відправлення MRN 16ROIS0600E0011564; інвойс №0047/16 від 02.03.2016, згідно якого постачальник - SIR SAFETY COMPANY SRL придбав Товар у виробника - THE WELLY D.O.O.; експертний висновок №28 від 23.03.2016, складений ТОВ "Експерт"; договір доручення на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів №201061 від 06.01.2012 з доповненнями та договір-заявка до нього №АА -16015; договір №401082 від 04.08.2014 на перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн" та ТОВ "Миртранс"; каталог виробника товарів; пакувальний лист б/н від 16.03.2016.

За результатом розгляду поданих позивачем документів Київською міською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2, відповідно до якого митну вартість товару відповідачем визначено за шостим (резервним) методом, в наслідок чого збільшено вартість товару. Крім цього, Київською міською митницею ДФС складено картку відмову в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24.03.2016 №100250001/2016/00022.

Як вбачається зі змісту рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) не може бути прийнятий у зв’язку з тим, що декларантом не дотримано вимог статті 53 Митного кодексу України, оскільки не надано документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, а також у наданих основних та додаткових документах містяться неточності та розбіжності, а саме: не надано договір (контракт) на транспортно-експедиційне обслуговування (перевезення) та документ, що підтверджує вартість перевезення. Визначена митним органом митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товарів, митне оформлення якого уже проведено (МД №125130013/2015/406213 від 25.07.2015).

З метою випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання позивачем подано нову митну декларацію, в якій вказано митну вартість товару на рівні, визначеному митним органом.

В той же час, на підставі частини 8 статті 55 Митного кодексу України, якою передбачено право декларанта протягом 80 днів з дня випуску товарів надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, позивач разом із заявою №08/04-1 від 08.04.2016 надав документи, що підтверджують вартість перевезення та просив розглянути подані додаткові документи і винести рішення щодо визнання заявленої у митній декларації №100250001/2016/103754 від 21.03.2016 митної вартості оцінюваного товару, скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24.03.2016 №100250001/2016/00022, а надану фінансову гарантію повернути на банківський рахунок.

Проте, відповідач, листом від 14.04.2016 №2696/10/26-70-19-01 відмовив позивачу у визначенні митної вартості товару за ціною договору, вказавши на те, що позивачем до розрахунку заявленої митної вартості товару не була додана експедиторська винагорода, яка є частиною витрат на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України, в наслідок чого ним була невірно визначена митна вартість імпортованих товарів.

Не погоджуючись з визначеною відповідачем митною вартістю товарів, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів, регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 (далі - Митний кодекс України), а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного Кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті , у тому числі витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію) (частини третя та четверта статті 53 Митного кодексу України).

Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п’ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов’язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно матеріалів справи, на підтвердження транспортної складової митної вартості імпортованого товару позивачем під час митного оформлення була надана довідка про транспортні витрати №160318/1 від 18.03.2016, договір доручення на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів №201061 від 06.01.2012 з доповненнями та договір-заявка до нього №АА-16015 та договір №401082 від 04.08.2014 на перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн" та ТОВ "Миртранс".

В той же час, згідно наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" до документів, що підтверджує вартість перевезення належать: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, наведені документи до митного оформлення товару декларантом не було надано страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, хоча згідно з умовами поставки такі документи мали бути оформлені.

Як вбачається із рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2 за умови надання саме цих документів митна вартість може бути визнана митним органом за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)).

Позивач, скориставшись правом, встановленим частиною 8 статті 55 Митного кодексу України щодо надання протягом 80 днів з дня випуску товарів у вільний обіг органу доходів і зборів додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, надав документи, що належним чином підтверджують вартість перевезення, а саме: заявку №А-16015, за якою ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн" замовив ТОВ "Миртранс" перевезення вантажів автомобільним транспортом із місцем навантаження - SIR SAFETY SRL (м. Бакау - Румунія) та місцем розвантаження за адресою ТОВ "ПРОМЗІЗ": смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32; акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №0052/16 від 25.03.2016, згідно якого ТОВ "ПРОМЗІЗ" прийняло надані ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн" послуги, в тому числі з організації автоперевезення вантажу (19 палет) у складі збірного за маршрутом м. Бакау (RO) - п/п Порубне на суму 11076,00 грн.; рахунок №ЗА0052/2016 від 25.03.2016 на сплату наданих ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн" послуг в розмірі 18386,00 грн., в тому числі з організації автоперевезення вантажу (19 палет) у складі збірного за маршрутом м. Бакау (RO) - п/п Порубне на суму 11076,00 грн.; платіжне доручення №817 від 05.04.2016 на оплату рахунку ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн" №ЗА0052/2016 від 25.03.2016.

Проте, митний орган не скасував рішення від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2, про що повідомлено позивача листом від 14.04.2016 року № 2696/10/26-70-19-01.

Так, відповідач вказує на те, що у наданому акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 25.03.2016 №0052/16 та рахунку від 25.03.2016 №ЗА0052/2016 зазначено окремо суми витрат на організацію автомобільного перевезення вантажу до митного кордону України (11076 грн.) та на митній території України (6020 грн.), а також експедиторську винагороду (1075 грн.), яка позивачем до розрахунку заявленої митної вартості товару під час декларування не була додана, в той час як відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65 (далі - Методичні рекомендації), собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення. У підпункті 8 пункту 29 Методичних рекомендацій зазначено, що до собівартості перевезень включаються також витрати, пов'язані з реалізацією перевезень (робіт, послуг), зокрема, оплата послуг транспортно-експедиторських, страхових та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду). Оскільки позивачем витрати на транспортно-експедиційні послуги не були включені до витрат на транспортування оцінюваного товару до митного кордону України, відповідач не вбачив підстав для перегляду прийнятого ним рішення про коригування заявленої митної вартості.

З приводу відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Митного кодексу України, законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України).

Разом з цим, Методичні рекомендації розроблені органом виконавчої влади, до компетенції якого не відносяться питання державної митної справи і наказ Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, в супереч положенням указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами і доповненнями) не пройшов реєстрації в Міністерстві юстиції України, а тому носить виключно рекомендаційний характер.

Положення Методичних рекомендацій щодо включення до собівартості перевезень оплати транспортно-експедиторських послуг не відповідають і нормам Цивільного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004, та в якому перевезенню та транспортному експедируванню присвячені різні глави (64 та 65 відповідно), і положення глави 65 поширюються лише на випадки, коли обов’язки експедитора виконуються перевізником (частина 2 статті 929 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор надає клієнту послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, зокрема приймає на себе обов’язок організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним клієнтом.

Як вбачається з договору-заявки №АА -16015 до договору доручення на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів №201061 від 06.01.2012, експедитор (ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн") прийняв на себе зобов’язання організувати перевезення вантажу Позивача автомобільним транспортом із місцем навантаження - SIR SAFETY SRL (м. Бакау - Румунія) та місцем розвантаження за адресою ТОВ "ПРОМЗІЗ", задля чого здійснив пошук перевізника та уклав з ним від свого імені необхідний договір, за що, власне, і отримав відповідну винагороду.

При цьому, згідно положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, до якої Україна приєдналась 01 серпня 2006 року, перевірка вірності записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, їх маркування та нумерації місць, а також зовнішнього стану вантажу і його упаковки є обов’язком перевізника, який несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки (ч. 1 ст. 17 Конвенції).

Отже, перевізник (ТОВ "Миртранс") здійснював виключно транспортування вантажу та не виконував обов’язків експедитора (ТОВ "Кэпитал Лоджистик энд Транспорт Юкрейн"), а тому висновки митного органу про надання позивачу перевізником експедиторських послуг "на всій протяжності маршруту транспортування", не відповідають дійсності.

Згідно ст. ст. 49, 50 Митного кодексу України визначення митної вартості товару, що ввозиться на митну територію України здійснюється з метою нарахування митних платежів, порядок обрахування та сплати яких, у відповідності до положень ч. 1 ст. 67, п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, регулюються виключно законами України з питань оподаткування.

У зв’язку із чим до спірних відносин підлягає застосуванню імперативна норма пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України, згідно якої місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Отже, податкове законодавство чітко встановлює, що навіть, якщо транспортно-експедиторські послуги надавались резиденту України за межами митної території України все одно місцем їх надання вважається територія України.

Відповідно до частини 11 статті 58 Митного кодексу України витрати на транспортування товару після ввезення його на митну територію України не включаються до митної вартості товарів за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.

Оскільки розмір винагороди експедитора в акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) №0052/16 від 25.03.2016 та рахунку №ЗА0052/2016 від 25.03.2016 зазначений окремо від суми витрат на транспортування вантажу до та після митного кордону України, з огляду на положення митного, податкового та цивільного законодавства, у даному випадку плата за транспортно-експедиторські послуги не підлягає включенню до витрат на перевезення оцінюваного товару до місця його ввезення на митну територію України.

Відповідно до частини 9 статті 55 Митного кодексу України у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Отже, суд дійшов висновку, що після отримання додаткових документів, що доводять заявлену позивачем під час розмитнення транспортну складову, у відповідача не було підстав відмовляти у визнанні митної вартості оцінюваного товару за ціною договору та скасуванні рішення про коригування заявленої митної вартості і поверненні позивачу наданої фінансової гарантії.

Суд також не може погодитись із поясненнями відповідача щодо визначення ним митної вартості товару із застосуванням резервного методу з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісним з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Так, 10 квітня 2008 року Верховна Рада України шляхом прийняття Закону України №250-VI ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (далі - ГАТТ 1994) та Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі - Угода до ГАТТ 1994), та які, в силу положень статті 9 Конституції України, частини 3 статті 1 Митного кодексу України, є невід’ємною частиною національного митного законодавства України.

Відповідно до статті VII п.2. (a) ГАТТ 1994 оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

В параграфах (b, с) пункту 2 цієї ж статті вказано, що під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції; якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу "b" цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.

Відповідно до параграфу "b" пункту 1 статті 5 Угоди до ГАТТ 1994, якщо ні імпортні товари, ні ідентичні або подібні імпортні товари не продаються в час увезення або приблизно в час увезення товарів, які оцінюються, митна вартість, яка в інших випадках підпадає під положення підпункту "a" пункту 1, ґрунтується на одиниці товару, за якою імпортні товари або ідентичні чи подібні імпортні товари продаються в країні імпорту як імпортні на найбільш ранню дату після імпорту товарів, які оцінюються, але до закінчення 90 днів після такого імпорту.

Разом з цим, як вбачається із рішення про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2, для застосування резервного методу митним органом були взяті відомості митної декларації №125130013/2015/406213, оформленої 25 липня 2015 року, тобто між ввезенням товару позивачем (21 березня 2016 року) та імпортом ідентичних або подібних товарів, на підставі відомостей про який у митного органу виникли сумніви щодо дійсності заявленої ТОВ "ПРОМЗІЗ" митної вартості оцінюваного товару та відбулось коригування, пройшло 8 (вісім) місяців, що є грубим порушенням правил оцінки товару для митних цілей, передбачених міжнародними договорами.

Згідно частини 1, 2 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Натомість, спірне рішення не містять обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митним органом у рішеннях, що доводило б обґрунтованість рівня скоригованої ним митної вартості товару, та не розкривають конкретних фактів, які вплинули на таке коригування, що вказує на його невідповідність вимогам частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Щодо не можливості розглядати у якості підтвердження заявленої митної вартості товару, наданого прайс-листа, суд не вбачає у даному факті ознак, які будь-яким чином вплинули на числові значення митної вартості товару.

Слід зазначити, що національне та міжнародне законодавство не містить вимог, яким повинен відповідати зміст, форма та порядок заповнення прайс-листа. Таких вимог не встановлено і Митним кодексом України.

Також слід зазначити, що прайс-лист є додатковим документом для підтвердження митної вартості товарів і може вимагатись лише у разі встановлення розбіжностей в основних документах, до яких він не відноситься.

У даному випадку, саме по собі посилання виробника у прайс-листі, що він адресований позивачу, за відсутності інших доказів заниження вартості, не спростовує договірну вартість, а тому, не може бути достатньою підставою для неврахування вказаних у такому прайс-листі цін.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача про те, що в експертному висновку ТОВ "Експерт" №28 від 23.03.2016 не здійснено аналізу цін на ідентичні та подібні товари, оскільки зазначений висновок має рекомендаційний характер і повинен оцінюватись у сукупності з іншими матеріалами.

Водночас, відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі № 21-91а12 та від 11.09.2012 у справі № 21-262а12.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості не містить вказівок на документи, що окремо або у сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не містить обставин, які мали бути підтвердженими додатково запитаними митним органом документами.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів ТОВ "ПРОМЗІЗ" - за ціною договору.

Суд також приймає до уваги те, що з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи, відповідно до статті 361 Митного кодексу України, органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до розділу 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 13.07.2012 №362, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків використовуються, зокрема, такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України; інформація, отримана від Держмитслужби України, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація, отримана в мережі Інтернет (офіційні сайти виробників товарів, прайс-листи інтернет-магазинів тощо).

Суд зазначає, що орган доходів і зборів при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.

Разом з цим, та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Суд зазначає, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об’єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору.

При цьому, безліч чинників можуть впливати на формування ціни товару, зокрема, характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, періоди поставки, наявності попиту та пропозиції тощо.

Разом з цим, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

А тому, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 по справі №К/800/67953/14 за позовом ТОВ "Фортуна Бліц" до Київської митниці.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої ТОВ "ПРОМЗІЗ" митної вартості товару судом не встановлено.

Натомість, доказами, що містяться у матеріалах справи підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, поданих документів було достатньо для прийняття рішення на їх підставі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом з порушенням положень Митного кодексу України та принципів, закріплених у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а тому рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження позиції щодо правомірності застосування норм митного законодавства, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення оскаржуваних рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 24.03.2016 №100250001/2016/000013/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24.03.2016 №100250001/2016/00022.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" (код ЄДРПОУ 25585987) судові витрати у сумі 4223 (чотири тисячі двісті двадцять три) грн. 87 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39422888).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.