Постанова № 58101252, 26.05.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 р. Справа № 805/1166/16-а

час прийняття постанови: 12 год. 40 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Козаченка А.В.

суддів Куденкова К.О., Бабаш Г.П.

при секретарі Широбокові І.В.

за участю:

позивача не з*явився

представника відповідача 1 - не з*явився

представників відповідача 2- не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Донецької області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неприйняття заходів до нарахування та виплати їй при звільнення у зв'язку з виходом у відставку вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Донецької області на час звільнення; зобов'язати апеляційний суд Донецької області нарахувати їй вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Донецької області у розмірі 272 844грн.; стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь вихідну допомогу у розмірі 272 844грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що наказом голови Апеляційного суду Донецької області від 01.12.2015 року № 415к у зв'язку із поданням заяви про відставку та прийняттям постанови ВРУ № 788-VIII від 12.11.2015 року, його відраховано зі штату апеляційного суду.

Разом з цим, при проведенні розрахунку заробітної плати, позивачу не було здійснено нарахування та виплату вихідної неоподаткованої допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до довідки Апеляційного суду Донецької області від 02.12.2015 року № 706/5/А розмір його заробітної плати позивача, яка повинна враховуватись при призначенні щомісячного довічного утримання суддям у відставці, склала 27 284,40грн.

Позивач зазначає, що за правилами частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07.07.2010 року, неоподаткована вихідна допомога судді у зв'язку із відставкою виплачується судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зазначена редакція діяла до 01.04.2014 року. На час прийняття цього Закону, позивач працював на посаді судді 27 років, а тому набув гарантованого права на відставку і одночасно з цим, права на отримання неоподаткованої вихідної допомоги судді, як винагорода за працю протягом певного часу, що повинна входити до структури заробітної плати і повинна обчислюватись з урахуванням її розміру на час звільнення. Також позивач вважає, що внесення Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" до Закону України "Про судоустрій та статус суддів",а саме виключення ст.136 не можуть застосовані, оскільки звужують зміст і обсяг незалежності позивача, як судді у відставці, а тому не можуть скасовувати гарантовані Конституцією набуті цивільні права за Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в реакції 07.07.2010 року.

Тому, на думку позивача, дії відповідача 2, пов'язані з ненарахуванням вихідної допомоги в розмірі 272 844грн, (27284,4*10) при звільненні у зв'язку із відставкою є протиправними, не відповідають положенням законодавства, порушують законні інтереси позивача, які, внаслідок такого порушення підлягають захисту. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач просив розглянути справу за своєї відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача 1 через канцелярію суду надав письмові заперечення, згідно змісту яких просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача 2 через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що із заявою про відставку позивач звернувся до Верховної ради України та Вищої ради юстиції 27.03.2015 року, що підтверджується листом Вищої Ради юстиції від 31.08.2015 року №4992/а/9-15, тобто заява була подана вже після виключення ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При звільненні позивача Апеляційним судом Донецької області було виплачено компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 20.06.2015 року о 01.12.2015 року тривалість 13 робочих днів, та проведено розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і 02.12.2015 року складено подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Тому, на думку представника відповідача 2 установою відповідача 2 було дотримано усіх законних вимог відносно конституційних гарантій забезпечення незалежності та недоторканості судді у межах своїх повноважень. На підставі викладеного представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та розглянути справу без своєї участі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Наказом голови Апеляційного суду Донецької області від 01.12.2015 року № 415к у зв'язку із поданням заяви про відставку та прийняттям постанови ВРУ № 788-VIII від 12.11.2015 року, ОСОБА_1 відраховано зі штату апеляційного суду.

Відповідно до довідки Апеляційного суду Донецької області від 02.12.2015 року № 706/5/А розмір її заробітної плати, яка повинна враховуватись при призначенні щомісячного довічного утримання суддям у відставці склала 27 284,40грн.

З довідки розрахунку стажу судді вбачається, що позивач має стаж роботи станом на 01.12.2015 року - 32 роки, 04 місяці, 23 дні.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно з ч. 1 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року, яка була чинною на момент звернення позивача до Вищої ради юстиції із заявою про відставку), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року), заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно з ч. 4 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року), суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

На час подання позивачем заяви про відставку розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, було регламентовано ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року).

Ч. 6 ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року) було передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

На час прийняття Верховною Радою України постанови "Про звільнення суддів" від 12 листопада 2015 року № 788-VIII розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, були регламентовані положеннями ст. 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року).

Ч. 3 ст. 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року) було визначено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Згідно з ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Первинною редакцією ч. 1 вказаної статті було передбачено: "Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою".

В подальшому ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI існувала у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02 грудня 2010 року № 2756-VI, яким із первинної редакції ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено слово "неоподатковувана".

Положення ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI з наступними змінами визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі № 1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

27 березня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України".

На підставі пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ виключена ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Відповідно до п. 2 розділу IV Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ зміни, передбачені пп. 1 п. 28 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 01 квітня 2014 року.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ в частині виключення ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, з 01 квітня 2014 року Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у зв'язку з виключенням ст. 136 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В абз. 1-2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (тобто станом на 12 листопада 2015 року).

Таким чином, вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу є такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на день припинення повноважень позивача як судді ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI була виключена, а інші законодавчі акти такої виплати не передбачали.

Суд вважає, суб'єктивне право на відставку позивач набув пропрацювавши на посаді судді впродовж 20 років. Разом з цим сама сутність права полягає у можливості особи вільно обирати вид та міру дозволеної поведінки.

Законодавство, чинне на момент реалізації позивачем його суб'єктивного права на відставку, яке має застосовуватись, виходячи з положень ч. 1 ст. 58 Конституції України, права та отримання ним вихідної допомоги не передбачало.

Стосовно посилання позивача на положення ст.ст. 22, 64 Конституції України суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Разом з цим суд вважає, що у даному випадку відсутнє порушення ст. ст. 22, 64 Конституції України, оскільки згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України в абз. 6 п. 3.2. мотивувальної частини рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами ч. 67 Основного Закону України.

Крім того, в постанові від 15 березня 2016 року у справі № 21-5825а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок, що втрата заявником права на отримання при виході у відставку вихідної допомоги є наслідком змін у законодавстві.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії-відмовити.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошено у судовому засіданні 26.05.2016 року.

Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Козаченко А.В.

Судді Куденков К.О. Бабаш Г.П.