Ухвала суду № 58099272, 25.05.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.

при секретарі: Литвиненко Р.С.

за участю осіб:

представник позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,-

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_1

на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Справа №753/15052/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/4301/2016Головуючий у суді першої інстанції:Є.І.ВовкДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.ПоливачНе погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування послався на те, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутність відповідача, який подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, без отримання його пояснень по справі та повного з'ясування обставин цієї справи. Звернув увагу на те, що судом не були досліджені всі доводи надані ним та норми чинного законодавства, що розповсюджуються на ці правовідносини. Доводам викладеним у позовній заяві та поясненням його представника у рішенні суду не була надана належна правова оцінка. Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що не доведений ним факт надання позики.

У суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених в ній, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції законно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, з огляду на те, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів того, що вказані у розписці кошти були надані позивачем відповідачу у позику, не доведено того, що відповідач зобов'язався повернути грошові кошти отримані від позивача.

Відповідно до копії розписки від 24 червня 2008 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 суму у розмірі 135000,00 євро для купівлі землі у Макарівському районі, собівартість якої під час продажу буде складати 270000,00 євро. Строк продажу землі шість місяців з моменту оформлення розписки (а.с. 4,66). Представник відповідача - ОСОБА_2 не заперечує факту написання даної розписки ОСОБА_4 та факту отримання нею від ОСОБА_3 135000 євро.

Відповідно до тексту вказаної розписки в ньому відсутнє посилання на отримання ОСОБА_4 вказаних грошових коштів саме у якості позики, в тому числі, не зазначено зобов'язання відповідача повернути позивачу вказану суму грошових коштів, що не відповідає змісту договору, який діючим законодавством, ст.1046 ЦК України, визначений як договір позики.

Так, згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона - позикодавець передає у власність другій стороні - позичальникові грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 коштів саме за договором позики укладеним між ним та ОСОБА_4 від 24.06.2008 р. у формі розписки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів того, що вказані в розписці кошти були ним надані ОСОБА_4 саме у позику. Крім того, позивач не довів, що відповідач зобов'язалась повернути

отримані від нього кошти у розмірі 135000,00 євро. Навпаки, відповідно до розписки 135000 євро відповідач отримала від позивача для купівлі землі. Таким чином, між сторонами по справі склались правовідносини відповідно до яких відповідач отримала від позивача грошові кошти для купівлі землі. Такі правовідносини за своєю суттю не є договором позики.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач безпідставно просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 договору позики, оскільки такий договір між ними не укладався.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та його представник не подавали до суду першої інстанції заяви про зміну предмету або підстав позову. Суд розглянув справу у відповідності до принципу диспозитивності, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів наданих позивачем. Твердження ОСОБА_3 щодо скасування рішення суду на підставі того, що відповідач була відсутня у судовому засіданні та суд розглянув справу за її відсутністі не беруться судом апеляційної інстанції до уваги виходячи з наступного.

Як вбачається із журналу судового засідання від 18.01.2016року, судом першої інстанції було постановлено на обговорення питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача за наявності її клопотання про відкладення розгляду справи та можливості проведення заочного розгляду справи. Під час вирішення даного питання представник позивача у судовому засіданні 18.01.2016 року не заперечував проти заочного розгляду справи, покладався на розсуд суду при вирішенні даного питання. А відтак представник відповідача скористався своїм правом, наданим йому законом, при цьому, поклавшись на розсуд суду, надав суду право проводити заочний розгляд даної справи за відсутність відповідача.

Отже, твердження ОСОБА_3 про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_1, відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2016року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: