Рішення № 58099089, 30.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 745/922/14-ц Провадження № 22-ц/795/902/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Сова Т. Г. Доповідач - Позігун М. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіПозігуна М.І.,суддів:Губар В.С., Литвиненко І.В.при секретарі:Халимон Т.Ю.,за участю:представників ОСОБА_5- ОСОБА_6, Бабича А.І., ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про усунення порушень будівельних, санітарних норм і правил при будівництві вбиральні та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_8, в якому просила суд ухвалити рішення про зобов'язання відповідача усунути порушення будівельних, містобудівних, санітарних норм і правил, допущених при будівництві надвірної вбиральні (туалету) на земельній ділянці, розташованій біля домоволодіння позивача АДРЕСА_1, шляхом перенесення надвірної вбиральні на іншу частину земельної ділянки, де були б витримані будівельні, містобудівні, санітарні норми і правила будівництва надвірної вбиральні. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що вони з відповідачем є суміжними землекористувачами, а відповідач побудувала на своїй (належній їй на праві власності) земельній ділянці надвірну вбиральню з порушенням вищезазначених норм і правил без погодження з санітарно-епідеміологічними службами, що, за доводами позивача, підтверджується актами комісій від 31.07.2014 року та 05.09.2014 року і призводить до порушення її прав.

У грудні 2014 року ОСОБА_8 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_5, в якому просила суд з метою усунення їй перешкод в користуванні належною на праві власності квартирою АДРЕСА_2 та земельною ділянкою за зазначеною адресою: зобов'язати відповідача знести самочинно побудовані без належного дозволу та з порушенням архітектурних, санітарних та протипожежних норм: вбиральню, погріб, прибудову до частини житлового будинку відповідача, вбрати частину даху, яка виходить за межі технічного плану її частини житлового будинку і знаходиться на даху її квартири.

Рішенням Менського районного суду від 18 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про усунення порушень будівельних, санітарних норм і правил при будівництві вбиральні відмовлено; вимоги по зустрічному позову ОСОБА_8 задоволено: зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_8 в користуванні квартирою №1 та земельною ділянкою, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2; зобов'язано ОСОБА_5 знести самочинно побудовану вбиральню, яка розташована на відстані 14,60 м від вікна кухні квартири №1 та на відстані 0,70 м від земельної ділянки спільного користування; зобов'язано ОСОБА_5 знести погріб, розташований на відстані 0,35 м від огорожі з сусідньою земельною ділянкою; зобов'язано ОСОБА_5 знести прибудову до частини житлового будинку, яка побудована самочинно та розташована на відстані 0,47 м від тамбура до квартири №1; зобов'язано ОСОБА_5 для ліквідації явищ затікання змінити конфігурацію даху відповідно до замовленого проектного рішення; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 3 690 грн. в рахунок витрат на проведення судової експертизи, 4 000 грн. - в рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги та 247 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовити, стягнути на її користь судовий збір і витрати з оплати правової допомоги. Незаконність рішення суду ОСОБА_5 обгрунтовує невідповідністю висновків суду про відсутність підстав для задоволення її позовних вимог і наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_8 фактичним обставинам справи. За доводами позивача, суд безпідставно не визнав як доказ акт обстеження самовільно побудованої споруди від 5 вересня 2014 року, інший акт обстеження самовільно побудованої споруди - вбиральні ОСОБА_8 від 31 липня 2014 року суд визнав як належний доказ, проте відмовив в задоволенні її позову фактично без обгрунтування своєї відмови. Також позивач посилається, що всупереч вимогам закону та клопотанню її представника, суд не залучив третьою стороною по справі Сосницьку селищну раду. ОСОБА_5 вважає, що матеріали справи не містять доказів щодо порушення права власності позивача по зустрічному позову як власника житлового будинку та господарських споруд.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

З матеріалів справи та інвентаризаційної справи №392, дослідженої апеляційним судом, вбачається, що після смерті ОСОБА_10 і ОСОБА_11 право власності на будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2, отримали ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в рівних частинах.

Рішенням виконавчого комітету Сосницької селищної ради Сосницького району Чернігівської області №224 від 22.12.2011 року за заявою ОСОБА_13 переведено 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 в квартиру та присвоєно їй поштову адресу АДРЕСА_2, на яку згодом видано свідоцтво про право власності.

24 лютого 2012 року ОСОБА_13 подарував ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується копією договору дарування квартири (а.с.72, 73-74 т.1).

Згідно договору дарування ОСОБА_13 також подарував ОСОБА_8 земельну ділянку розміром 0,07 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка йому належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю (а.с.51, 56-57).

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 20 листопада 2012 року ОСОБА_12 подарував ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною будівель, що знаходиться в АДРЕСА_2.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 10.08.2013 року, ОСОБА_5 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Опис об'єкта - 1/2 частина одноповерхового житлового будинку, загальною площею 45,9 кв. м (а.с. 9 т.1).

На підставі договору дарування земельної ділянки ОСОБА_5 є власником земельних ділянок площею 0,0344 га та 0,0212 га, розташованих по АДРЕСА_1 (а.с.10, 11 т.1), які належали ОСОБА_12 згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку (а.с.12, 13 т.1).

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, ст. 15, 16, 386, 391 ЦК України, ст. 1, 3 ЦПК України справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ здійснюються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ст. 215 ЦПК України, в якій викладено вимоги до змісту рішення суду, суд зобов'язаний в мотивувальній частині рішення зазначити, зокрема, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

Таким чином, під час розгляду зазначеного спору в порядку цивільного судочинства доказуванню підлягають не лише наявність порушень державних, будівельних, санітарних норм, а й наявність порушень прав іншої особи - суміжного землекористувача, власника майна, внаслідок будівництва господарсько-побутових будівель і споруд без дотримання будівельних норм.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд обгрунтовано виходив із відсутності належних і допустимих доказів порушення її прав в зв'язку з розташуванням вбиральні, що належить ОСОБА_8 і розташована на належній їй на права власності земельній ділянці, без дотримання державних будівельних норм. Хоча наявними в матеріалах справи актами від 31 липня та 5 вересня 2014 року підтверджується факт розташування вбиральні на відстані 8 м до веранди та 10.5 м до вікна житлової кімнати, належних ОСОБА_5, що не відповідає п.3.25* ДБН 360-92**, але в даних актах відсутня інформація про наявність порушень прав ОСОБА_5 Крім того, апеляційний суд враховує, що відстань 8 м є відстанню до самочинно прибудованої до будинку веранди, що виключає можливість захисту навіть за наявності порушеного права, а виходячи з фактичного розташування вікна кімнати, належних ОСОБА_5, та надвірної вбиральні, належної ОСОБА_8, вони знаходяться на одній лінії, а не одне навпроти другого.

Відповідно ж до положень ст. 60 ЦПК України обов'язок довести ті обставини, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, лежить саме на сторонах, а тому за відсутності належних і допустимих доказів порушення прав ОСОБА_5 розташуванням надвірної вбиральні, належної ОСОБА_8, суд обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5, в зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для її задоволення і скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

Одним із принципів загальних засад цивільного судочинства, встановлених ст. 3 ЦК України, є принцип справедливості.

В порушення зазначеного принципу, ухваливши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про знесення надвірної вбиральні, розташованої на відстані 10.5 м від вікна частини будинку, суд зобов'язав ОСОБА_5 знести належну їй надвірну вбиральню, яка розташована від вікна кухні ОСОБА_8 на відстані 14.6 м за визначеної норми 15 м, що є значно меншим порушенням будівельних норм в порівнянні з розташуванням аналогічної споруди ОСОБА_5

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд виходив із того, що висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2356/2357/15-24 від 25 листопада 2015 року підтверджено, що вбиральня позивача за первісним позовом та належний їй погріб розташовані з порушенням вимог ДБН, в зв'язку з чим вбиральня потребує перенесення та приведення у відповідність до санітарних норм; прибудову побудовано самочинно також з порушенням ДБН, яким не відповідає і частина даху над квартирою № 2.

Проте, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. 15, 16, 386, 391 ЦК України, ст.1, 3 ЦПК України, встановивши розташування вбиральні та погрібу, розташованих на земельній ділянці ОСОБА_5, без дотримання державних і будівельних норм, наявність самочинної прибудови до будинку та будівництво частини даху з порушенням будівельних норм, суд в рішенні не зазначив, чи призвели зазначені порушення будівельних норм до порушення прав чи інтересів ОСОБА_8, а якщо так, якими доказами це підтверджено по матеріалам справи.

Дійсно, згідно висновку експерта №2356/2357/15-24 від 25.11.2015 року вбиральня розташована на відстані 14,60 м від вікна кухні кв.№1 та на відстані 0,70 м від земельної ділянки спільного користування, чим порушено вимоги ДБН 360-92**, п.3.25а*, Додаток 3.26. Для приведення у відповідність до норм необхідно перенести вбиральню та привести у відповідність до санітарних норм по табл. 3.2а. Погріб розташований на відстані 0,35 м від огорожі з сусідньою земельною ділянкою, чим порушено вимоги ДБН 360-92**, п.3.25*. Прибудова до частини житлового будинку побудована самочинно, розташована на відстані 0,47 м від тамбура до квартири №1, чим порушено вимоги ДБН 360-92**, п.3.25*. Частина даху над квартирою №2 (дах житлового будинку) має складну конфігурацію, покрівля азбоцементні листи (шифер). Частина даху над квартирою №2 має розжолобок (єндова), уклін для сходу атмосферних опадів та нависає на 0,50 - 0,60 м над дахом квартири №1 (приміщеннями 1-3 кухня та І тамбур), чим порушено вимоги 360-92**, п.3.25*, ДБН В.2.2-15-2005, п.2.17 „Крыши следует проектированть с организованным водостоком в соответствии с ДБН В.2.6-14", ДБН В.2.6-14-97, п.3.15, 3.26, 3.28. Для ліквідації явищ затікання потрібна зміна конструкції даху. При зміні конструкції даху будинку потрібне проектне рішення. Необхідно прорахувати геометрію спряження даху будинку для вільного стікання атмосферних опадів з даху. Розробка проектної документації, а також погодження документації у встановленому законом порядку з відповідними службами і установами не відноситься до діяльності Чернігівського відділення КНДІ судових експертиз (а.с.187-192).

Проте, судом не враховано, що висновок експерта відповідно до положень ч.6 ст. 147 ЦПК України не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Так, згідно зазначеного висновку вбиральня, яка знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_5, розташована на відстані 14.6 м від вікна кухні кв.№1 та на відстані 0.7 м від земельної ділянки спільного користування, що є незначним відхиленням від ДБН, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_8 за такого порушення будівельних норм. Крім того, за висновком експерта, усунення зазначеного порушення не виключається шляхом перенесення вбиральні та приведення її до санітарних норм.

Відсутні в матеріалах справи і докази порушення прав ОСОБА_8 розташуванням погріба, належного ОСОБА_5, і прибудови до частини житлового будинку, якою вона користується.

Не підтверджено жодним доказом і наявність затікань внаслідок складної конфігурації даху над квартирою № 2 (так зазначено експертом), частина якого нависає на 0,5-0,6 м над дахом квартири № 1, а згідно мотивувальної частини висновку експерта наявність протікання в кухні та тамбурі під час дощу внаслідок сходження атмосферних опадів з даху будинку експертом встановлено лише зі слів власника ОСОБА_8, без зазначення будь-яких об'єктивних даних про наявність таких затікань.

При цьому апеляційний суд враховує, що згідно роз'яснень, викладених в пунктах 7, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (далі Пленум) не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України при вирішенні справ за позовами про визнання права власності, зокрема на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо), самочинно збудовані тимчасові споруди, оскільки розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку).

Проте, оскільки правовідносини, пов'язані з самовільною прибудовою до частини будинку, є подібними за змістом до самочинного будівництва, то апеляційний суд враховує можливість до застосування спірних правовідносин за аналогією норми права підстав для настання цивільно-правової відповідальності, визначених ч.7 ст. 376 ЦК України, з врахуванням роз'яснень, викладених в п. 22-26 зазначеної вище постанови Пленуму, згідно яких знесення самочинного будівництва є крайньою мірою за доведеності істотних порушень будівельних норм і правил, неможливості проведення перебудови. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від вимог будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з'ясуванню підлягає, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Відхилення від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкту, не можуть бути підставою для задоволення вимог про знесення об'єкту.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_5 є власником 1/2 частини спірного одноповерхового житлового будинку, яку їй подарував ОСОБА_12 згідно договору дарування частини житлового будинку.

ОСОБА_8 набувала права власності на квартиру №1 в даному будинку згідно договору дарування від 24.02.2012 року.

Таким чином, виходячи з правовстановлюючих документів ОСОБА_5, їй належить на праві власності 1/2 частина будинку, а тому відповідно до наявних в неї правовстановлюючих документів будинок знаходиться в спільній частковій власності.

В силу ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

В силу ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи із зазначених норм права, домовленість про порядок користування спільним майном може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах, а договір про поділ спільного майна підлягає нотаріальному посвідченню.

В силу ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В матеріалах справи відсутні письмові докази щодо наявності нотаріально посвідченого договору поділу спільного будинку як між сторонами, так і між попередніми співвласниками будинку, про порядок володіння та користування ним і надвірними будівлями, але сторонами не оспорюється факт набуття у власність кожним із них частини об'єкту нерухомого майна (будинку) з врахуванням визначеного попередніми власниками порядку володіння та користування будинком з надвірними будівлями.

В силу ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь, зокрема у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Відповідно до правовстановлюючих документів ОСОБА_8 є власником квартири № 1 в спірному будинку, а не 1/2 частини будинку з надвірними будівлями.

В силу ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

В силу ч.1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, оскільки в силу ст. 322 ЦК України тягар утримання майна лежить на власникові, то незважаючи на суперечності в правовстановлюючих документах сторін даних щодо правової природи майна, (спільна часткова власність в будинку, чи спільна сумісна власність на майно в багатоквартирному будинку) належного сторонам на праві власності, є не спростованим обов'язок сторін по утриманню майна, належного їм на праві спільної (сумісної чи часткової) власності, зокрема даху будинку.

За таких обставин, обраний позивачем ОСОБА_8 (одним із власників майна в будинку з надвірними будівлями) спосіб захисту щодо усунення перешкод в користуванні нею квартирою в будинку шляхом зобов'язання іншого співвласника ОСОБА_5 убрати частину даху та визначений судом спосіб захисту в цій частині шляхом зобов'язання ОСОБА_5 змінити конфігурацію даху для ліквідації явищ затікання відповідно до замовленого проектного рішення, з врахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, не відповідають вимогам закону.

Враховуючи зазначене в сукупності, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та земельною ділянкою, яким зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_8 в користуванні квартирою №1 та земельною ділянкою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2; знести самочинно побудовану вбиральню, яка розташована на відстані 14,60 м від вікна кухні квартири №1 та на відстані 0,70 м від земельної ділянки спільного користування; знести погріб розташований на відстані 0,35 м від огорожі з сусідньою земельною ділянкою; знести прибудову до частини житлового будинку, яка побудована самочинно та розташована на відстані 0,47 м від тамбура до квартири №1; для ліквідації явищ затікання, змінити конфігурацію даху відповідно до замовленого проектного рішення, а також в частині стягнення з ОСОБА_5 судових витрат, з відмовою в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а саме в частині її вимог про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, то на її користь з ОСОБА_8 належить стягнути судовий збір в сумі 267 грн 96 коп. за апеляційний розгляд справи.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_5 в суді першої інстанції представляв адвокат ОСОБА_14 на підставі договору №102 про надання правової допомоги від 20 вересня 2014 року. Згідно квитанції на а.с.18 т.1 за послуги адвоката позивач за первісним позовом сплатила 2000 грн. 20 квітня 2015 року ОСОБА_5 уклала договір №6 про надання правової допомоги з адвокатом Стельмах О.С., за послуги якої сплатила 2000 грн. (а.с.154 т.1). Згодом інтереси ОСОБА_5 представляв адвокат Бабич А.І. на підставі договору про надання правової допомоги адвокатом від 11 січня 2016 року (а.с.204-206 т.1). Згідно прибуткового касового ордеру №2 від 29 березня 2016 року за його послуги позивачем за первісним позовом сплачено 2100 грн. (а.с.28 а т.2).

З матеріалів справи вбачається, що адвокати ОСОБА_5 приймали участь в судових засіданнях: 14.01.2015 року - 11 хв., 23.01.2015 року - 1 год. 33 хв., 28.01.2015 року - 49 хв., 27.07.2015 року - 1 год. 14 хв., 10 лютого 2016 року - 2 год. 38 хв., 12.05.2016 року - 38 хв., 23.05.2016 року - 31 хв.

За 1 годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні в 2015 році передбачалась оплата в розмірі 487,20 грн. (1218 грн. х 40%), а в 2016 році - 551,20 грн. (1378 грн. х 40%).

Отже, витрати на правову допомогу адвокатів ОСОБА_5 за їх участь в судових засіданнях у 2015 році складають: 3 год. 47 хв. х 487,20 грн. = 1843,24 грн.; у 2016 році - 3 год. 47 хв. х 551,20 = 2085,53 грн. Загальна сума зазначених витрат становить 3928,77 грн.

Крім того, зазначені адвокати також складали процесуальні документи.

Враховуючи, що позивачу за зустрічним позовом відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, то на її користь з ОСОБА_8 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Керуючись ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2016 року скасувати в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та земельною ділянкою, яким зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_8 в користуванні квартирою №1 та земельною ділянкою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2; знести самочинно побудовану вбиральню, яка розташована на відстані 14,60 м від вікна кухні квартири №1 та на відстані 0,70 м від земельної ділянки спільного користування; знести погріб розташований на відстані 0,35 м від огорожі з сусідньою земельною ділянкою; знести прибудову до частини житлового будинку, яка побудована самочинно та розташована на відстані 0,47 м від тамбура до квартири №1; для ліквідації явищ затікання, змінити конфігурацію даху відповідно до замовленого проектного рішення, а також в частині стягнення з ОСОБА_5 судових витрат.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та земельною ділянкою.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 267 грн 96 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи, а також 2 000 грн. понесених витрат за надання правової допомоги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: