Ухвала суду № 58098942, 31.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/4247/15-ц Провадження № 22-ц/795/743/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Галич А. І. Доповідач - Бечко Є. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБечка Є.М.,суддів:Хромець Н.С., Шевченка В.М.,при секретарі:Шевченко М.О.,за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, її представника ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про поділ майна подружжя, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та встановлення порядку користування квартирою,

в с т а н о в и в:

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 березня 2016 року позов ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про поділ майна подружжя, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод у користуванні квартирою задоволено частково. В частині вимог про встановлення порядку користування та усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 - відмовлено. Визнано автомобіль НОМЕР_1 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, НОМЕР_3 спільною сумісною власністю подружжя, залишено автомобіль в користуванні ОСОБА_7, стягнувши з неї на користь ОСОБА_5 12686 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 1023 грн. 85 коп. в рахунок держави недоплаченого судового збору та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 551 грн. 20 коп. на повернення судового збору та 802 грн. на повернення витрат за проведення судової автотехнічної експертизи. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішення ОСОБА_5, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 згідно експертизи, а саме виділивши у користування ОСОБА_5, ОСОБА_10 кімнату 2 площею 14,2 кв.м., з балконом 3 площею 0,9 кв.м., а ОСОБА_7, ОСОБА_9 кімнату 6 площею 9,3 кв.м. та балкон 7 площею 0,9 кв.м., а вхід в квартиру - 8, коридор - 1, ванну кімнату з санвузлом - 4, кухню - 5 залишити у спільному користуванні та стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_9 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на проведення експертизи згідно квитанцій.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом було помилково застосовано до спірних правовідносин п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року де сказано, що самочинно збудоване майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку. Апелянт вказує, що він не просив встановити порядок користування самовільною прибудовою та взагалі може знести дану прибудову.

Також апелянт вважає, що право на звернення з такими позовними вимогами ґрунтується на положеннях ч.3 ст.358 ЦК України, згідно яких право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Оскільки згоди стосовно порядку користування квартирою вони не дійшли, в судовому засіданні було призначено експертизу, якою було визначено можливі варіанти встановлення порядку користування квартирою. Крім того, як зазначив апелянт, він погодився на виділення йому меншої кімнати при умові отримання грошової компенсації, хоча відповідач відмовилась.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 в частині встановлення порядку користування та усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не створюються перешкоди у користуванні вказаною квартирою, вони не заперечують проти проживання у квартирі позивачів, у яких є ключі від цієї квартири і вони як співвласники цього помешкання в будь-який час можуть реалізувати своє право на проживання та спільне володіння нерухомим майном. Що стосується відмови у встановленні порядку користування квартирою, то суд зазначив, що в процесі розгляду була виявлена зміна площі квартири в результаті самовільної добудови коридору і ці зміни до цього часу не узаконені. Крім того, при встановленні порядку користування за варіантом, який просив позивач, житлові права відповідачів буде порушено, оскільки значно зменшується площа їх житла, а відповідачі категорично проти виділення позивачам більшої кімнати та сплати грошової компенсації.

З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду враховуючи наступне.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з лютого 1998 року знаходилися в шлюбі та спільно проживали. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано 06 жовтня 2014 року.

В період шлюбу сторони в 2003 році приватизували квартиру АДРЕСА_1 на чотирьох членів сім'ї: позивача ОСОБА_5, їх спільного сина ОСОБА_10, відповідачку ОСОБА_7 та її доньку від першого шлюбу ОСОБА_9, хоча за ордером квартири одержувала в березні 1999 року мати відповідачки Наумець, як працівник будівельного управління м. Прилуки.

Верховним Судом України у справі 6-1500цс15 висловлена правова позиція щодо встановлення порядку користування спільним майном, де зазначено, що оскільки встановлення порядку користування спільним майном не стосується розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Однак, виділивши ОСОБА_5 та ОСОБА_10 в рахунок 1/2 частини квартири кімнати №2 площею 14,2 кв.м. та балкона 0,9 кв.м., а відповідачці з донькою кімнату №1 площею 9,3 кв.м. та балкон 0,9 кв.м. буде значно порушено права відповідачів на житлові умови, на які вони не погоджуються.

Крім того, з плану будівлі(а.с.43) та відповіді КП «Прилуцьке МБТІ»(а.с.105) було виявлено наявність самочинних перебудов зі змінами площі квартири і ці зміни до цього часу не узаконені.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» самочинне будівництво не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

За вказаних обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про встановлення порядку користування спірною квартирою.

Судом першої інстанції, крім іншого, встановлено, що ОСОБА_10 проживає з батьком по АДРЕСА_2, хоча іноді ночує і у квартирі АДРЕСА_1, де мешкає його мати ОСОБА_7 Відсутні докази щодо створення перешкод у користуванні квартирою і для ОСОБА_5 Вказані обставини не заперечувались позивачем і в апеляційному суді. Тобто, дійсно позивач не надав суду доказів, що відповідачі здійснюють перешкоди у користуванні квартирою.

Тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо незаконності рішення в оскаржуваній його частині.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦПК України, - виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: