Ухвала суду № 58095342, 30.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2468/16

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.

суддів Суворова В.О., Черевка П.М.,

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП», треті особи - реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, державне земельне агентство в м. Одесі про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна, витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за апеляційними скаргами Одеської міської ради та заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року,-

встановила:

04.02.2015 року прокурор Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з вищезазначеним позовом, уточнивши його 20.05.2015 року, посилається на те, що відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 р. за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована у АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 р. виконано шляхом видачі на ім'я ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2008 р. рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду від 08.06.2010 р. позов залишено без розгляду.

В ході проведення перевірки стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2010 р., спірна земельна ділянка відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, а ОСОБА_3 у свою чергу, внесла дану земельну ділянку в уставний фонд ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП».

У подальшому ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» 31.05.2014 р. отримало свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку.

Вважає, що підстав для набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку не має, а рішення суду, на підставі якого вона отримала державний акт на землю скасовано, а тому вона не мала законних підстав на відчуження на користь ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, а остання у подальшому не мала права на передачу земельної ділянки в уставний фонд ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП».

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» - ОСОБА_6 позов не визнала.

Справу розглянуто у відсутність відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб - реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, державного земельного агентства в м. Одесі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Одеська міська рада та заступника прокурора Одеської області надали до суду апеляційні скарги про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, заперечення на доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 р. по справі №2-1491-1/07 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована у АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Приморського районного суду від 08.05.2013 року позов залишено без розгляду.

При цьому, 30.10.2010 року ОСОБА_2, на підставі договору дарування подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за вищезазначеною адресою.

Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: б/н виданого 14.03.2011 року, ОСОБА_3 внесла в уставний фонд ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» вищезазначену земельну ділянку.

31.05.2014 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області за ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку та видано свідоцтво про право власності.

Таким чином, відповідно до ст. 125 ЗК України з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» набуло таке право.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора та Одеської міськради, суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України, які передбачають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» звернулось до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З врахуванням наведеного, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори.

При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки особа, в інтересах якої подано позов, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та посадових осіб цих органів.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 29.10. 2014 р. по справі № 6-152цс14, яка є обов'язковою для всіх судів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007р. по справі №2-1491-1/07 Одеська міська рада дізналась 03.04.2008 року (дата скасування апеляційним судом м. Києва рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 року).

Окрім цього, в матеріалах справи міститься копія позовної заяви заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку. Зазначена позовна заява зареєстрована судом 06.03.2012 року /а.с.116-118/.

10.10.2012 року прокурором подано уточнення до зазначеного позову /а.с.119-122/.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2013 року позовну заяву заступника прокурора Приморського району м. Одеси, поданої в інтересах держави в особі Одеської міської ради залишено без розгляду /а.с.123/.

Все це свідчить про обізнаність прокуратури про порушене право територіальної громади в особі Одеської міськради саме в грудні 2010 року.

А також підтверджується листом від 09.12.2010 року, направленим Приморським районним судом м. Одеси за вих.№77 на ім»я першого заступника прокурора м. Одеси /ас.124/.

В судовому засіданні апеляційного суду представник прокуратури підтвердив ту обставину, що прокуратурі було відомо про порушення прав Одеської міської ради ще в 2010 році.

При цьому, з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування державного акту НОМЕР_1 від 10.10.2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2 прокуратура Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулась лише 04.02.2015 року.

Доказів, які б спростовували встановлені судом обставини ані прокурор, ані Одеська міськрада суду не надали.

Не може бути підставою для скасування рішення суду доводи Одеської міськради про те, що Одеська міськрада своєчасно звернулась до прокуратури з питання звернення до суду в зв»язку з порушенням своїх прав, виходячи з наступного.

Положенням про Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 23.12.2005 року №5069-ІV та чинним на час набуття у власність спірної земельної ділянки відповідачем ОСОБА_7 та видачі йому державного акта про право власності на земельну ділянку, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради створено Одеською міською радою і було його виконавчим органом. Це Управління підзвітне та підконтрольне Одеській міській раді, підпорядковане виконкому Одеської міської ради та Одеському міському голові. Згідно з п. 4 цього Положення основним завданням Управління є: забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до Земельного кодексу України та законів; здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель та контролю за додержанням земельного законодавства.

Про те, що земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади, Одеській міськраді було відомо в 2007 році.

Крім того, знаючи про порушення прав територіальної громади, Одеська міськрада не тільки мала право, але й була зобов»язана своєчасно звернутись до суду за судовим захистом, однак такий обов»язок не виконала.

Не може бути підставою для скасування рішення суду доводи прокурора про те, що прокуратура дізналась про реєстрацію права власності за ТОВ «ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП» в 2014 року, оскільки про порушене право Одеської міськради, в інтересах якої пред»явлений позов, прокуратурі стало відомо в 2010 році, виходячи з вищенаведених доказів.

Доводи прокуратури про те, що передача корпоративних прав не є відчуженням майна, підтверджує висновок суду про неможливість застосування ст.388 ЦК України, яка передбачає, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Доводи апеляційних скарг щодо застосування першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо свавільного захоплення власності,судова колегія зазначає,що стаття 1 першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном та забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів в право власності.

Відповідно до практики Європейського суду для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав.

Відображення положень Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кореспондується із змістом статті 41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути засноване лише як виняток суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умовами попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Виходячи з викладеного, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального і процесуального права, які ним правильно застосовані.

При цьому, доводи скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

Скаржникине надали жодних доказів, які б обґрунтовували та підтверджували ті обставини, на які вони посилаються в апеляційній скарзі.

Таким чином, приведені в апеляційних скаргах доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення скаржниками норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1.ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційні скарги Одеської міської ради та заступника прокурора Одеської області відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді В.О.Суворов

П.М.Черевко