Рішення № 58091997, 26.05.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №320/1065/14

Провадження №22ц/778/2424/16 Головуючий у 1 інстанції: Притуло Л.В.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Каракуші К.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Стрелець Л.Г.

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 серпня 2014 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на іпотечне майно та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізьке обласне управління AT «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило достроково стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь борг за кредитним договором від 26 квітня 2010 року № 2 в сумі 95 287 грн 10 коп.; звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, на користь Банку для погашення боргових зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою - покупцем з правом реєстрації нерухомості в органі реєстрації, отриманням Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з визначенням початкової ціни предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 квітня 2010 року для його подальшого продажу за оцінкою, зазначеною суб'єктом оціночної діяльності; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири № 44 за вказаною адресою.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 січня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2010 року в сумі 95 287 грн 10 коп

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру № 44 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_5, на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» для погашення боргових зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 26 квітня 2010 року № 2 в сумі 95 287 грн 10 коп., шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою - покупцем з правом реєстрації нерухомості в органи реєстрації, з отриманням Витягу з Державного реєстру речових прав зз нерухоме майно, а також наданням ПАТ «Державний ощадний банк України» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, визначенням початкової ціни предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 квітня 2010 року для його подальшого продажу за оцінкою, зазначеною суб'єктом оціночної діяльності, в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року ухвала апеляційного суду Запорізької області від 21 січня 2015 року в частині залишення без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 серпня 2014 року про відмову в задоволенні позову про виселення мешканців із спірної квартири скасовано та справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення мешканців зі спірної квартири і ухвалити в цій частині нове рішення про виселення виселити ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6

В судове засідання апеляційного суду відповідачі, які належним чином повідомлені про час місце судового розгляду, не з'явились, що у відповідності до приписів ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки заявником не оскаржуються, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України рішення суду в цій частині колегією суддів не переглядається.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині виселення відповідачів із спірної квартири, суд першої інстанції виходив із того, що передбачені законом підстави для виселення відсутні, оскільки позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення.

Проте повністю погодитися із висновком суду першої інстанції не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 26 квітня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 грн із терміном повернення кредитних коштів до 26 квітня 2020 року та зі сплатою 23,5 % річних.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, 26 квітня 2010 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Власником зазначеної квартири є ОСОБА_5, що підтверджується довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору, станом на 28 серпня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 95 287 грн 10 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених положень норм матеріального закону вбачається, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосуються виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосуються позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи спір в частині виселення, суд першої інстанції зазначених положень закону не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів у зв'язку з недотриманням вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Крім того, згідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви касаційної інстанції, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розглядові справи.

За змістом ч.1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст.40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що при ухваленні судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" застосовуються як положення ст.40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Вказане відповідає правовій позиції викладеної в Постанові Верхового суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-3064цс15, яка у відповідності до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою.

Вищезазначені положення норм матеріального закону судом першої інстанції не були враховані та правильно застосовані.

Колегією суддів встановлено, що ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на цю квартиру набуто майновим поручителем ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданим виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради 21 лютого 2003 року, зареєстрованого 30 березня 2010 року за номером 25729026 (т.1, а.с.12-15), а тому у задоволенні позовних вимог про виселення необхідно відмовити у зв'язку з відсутністю підстав для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їм іншого постійного житла.

З огляду на те, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення зроблено без застосування приписів ч.2 ст.109 ЖК УРСР тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 серпня 2014 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову про виселення мешканців із спірної квартири змінити в частині правового обґрунтування відмови.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: