Рішення № 58091683, 30.05.2016, Городоцький районний суд Львівської області

441/76/16-ц 2/441/176/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016 р.Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді - Яворської Н.І.

при секретарі - Карапінка І.Р.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городок цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишнянського коледжу Львівського Національного Аграрного Університету, третя особа - Львівський Національний Аграрний Університет про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул, мотивуючи тим, що працював на посаді чергового учбового корпусу у Вишнянському коледжі Львівського Національного Аграрного Університету з 15.07.2004 р.

Наказом № 151-к від 21.12.2015 р. його було звільнено із посади сторожа з 28.12.2015 р. згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв"язку із скороченням чисельності або штату працівників. Вважає звільнення незаконним з тих підстав, що мав переважне право порівняно з іншими черговими і сторожами, які залишилися працювати в коледжі, оскільки має вищу освіту, проживає один, більше всіх безперервно працював у коледжі. Крім цього, покликається на те, що фактично скорочення не відбулось, просив поновити його на роботі на посаду сторожа та стягнути з відповідача заробітну плату за вимушений прогул в розмірі 1406 грн. 91 коп.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Позивач пояснив, що відповідачем фактично був звільнений в день відпустки, йому відомо, що згодом дату звільнення було змінено наказом.

Підтвердив, що про скорочення був попереджений за два місяці, на засідання зборів профспілкового комітету був запрошений і був присутній, проте з висновком рішення не погоджувався. Вважає, що відповідач порушив його трудові права, зокрема не запропонувавши іншу посаду, крім цього в нього було переважне право залишення на роботі, так як в нього більший трудовий стаж та досвід роботи. Просив задовольнити позов.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснили, що звільнення відповідача відбулось відповідно до вимог чинного законодавства, була дотримана процедура звільнення, зокрема, позивач ще у липні 2015 р. достовірно знав про те, що у навчальному закладі зі штатного розпису буде виведено 27 посад, почалась процедура скорочення, в тому числі сторожів. Враховуючи стан здоровя та вік позивача, а також те, що вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації чи освіті не було, не пропонували йому іншої роботи. Оскільки позивач відмовився від грошової компенсації за невикористану відпустку, а просив її надати, то наказом від 27.11.2015р. таку відпустку було йому надано з 01.12.2015р. по 28.12.2015р. Наказом №141-к від 30.11.2015р. відповідача було звільнено з 28.12.2015р. Оскільки днем звільнення був останній день відпустки, то при виявленні цього порушення було винесено наказ №5-к від 01.02.2016р., яким змінено дату звільнення та зобовязано бухгалтерію коледжу донарахувати заробітну плату ОСОБА_1 в розмірі одноденного заробітку.

Крім цього представник ОСОБА_3 пояснила, що оскільки позивач перебував у відпустці, нею помилково було підготовлено проект наказу №151-к від 21.12.2015р. про звільнення позивача, вказаний наказ був підписаний керівником. Оскільки вказаний наказ по суті продублював наказ №141-к від 30.11.2015р., то наказом №156-к від 30.12.2015р. наказ №151-к скасований. Вважає чинним наказ про звільнення ОСОБА_1 №141-к від 30.11.2015р., з яким позивач був ознайомлений в день його винесення. Позивач не бажає надати трудову книжку для внесення відповідних змін. Додала, що при скороченні чисельності штату і зокрема при звільненні позивача перевага була надана особам, яким залишалось до часу пенсії за віком рік два, або які є єдиними годувальниками в сім'ї, позивач єдиний із всіх сторожів працював на 0,5 ставки, так як по суті потреби у цій посаді не було .

Представник ОСОБА_4 також покликалась на ту обставину, що в даному позові відсутній спір, так як позивач не просить скасувати наказ №141-к від 30.11.2015р., предметом спору зазначає наказ № 151-к від 21.12.2015 р, однак такий наказ скасовано самим відповідачем. Посилаючись на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог просила відмовити позивачу у позові.

Суд заслухавши пояснення учасників процесу дослідивши письмові докази встановив наступне.

Спір витікає з трудового законодавства.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2,6 цієї статті, допускається якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідно до наказу № 87-К від 19.07.2004 р. (а.с.14) позивач був прийнятий на роботу у Вишнянський державний аграрний технікум в послідуючому реорганізований у Вишнянський аграрний технікум Львівського Державного Аграрного Університету, що стверджується записами в трудовій книжці оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні.

Як вбачається із штатних розписів за 2015р.-2016р. посада чергового учбового корпусу в штатному розписі відсутня, натомість є посади сторожів.

В судовому засіданні позивач підтвердив ту обставину, що звільнений саме з посади сторожа, просив поновити його саме на цю посаду, його посадові обовязки, характери і режим роботи з часу прийняття на роботу і до дня звільнення не змінювались, хоча покликався про те, що не був повідомлений про зміну назви посади.

Як вбачається із наказу №67-к від 27 липня 2015 року «Щодо впорядкування штатних нормативів на виконання наказу №60 від 23.01.2014р. Міністерства освіти і науки України, з метою економії бюджету, недопущення заборгованості по заробітній платі було вирішено вивести 26,5 штатних одиниць із штатного розпису загального фонду та 11,5 штатних одиниць із штатного розпису спеціального фонду, тобто по суті відбулось скорочення чисельності штату.

Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 розяснив, що розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за ст. 40 п.1 КЗпП України суд повинен зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від апереведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався звільню вальний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне звільнення.

Як вбачається із повідомлення від 11.09.2015р. ( а.с. 69 ) із яким позивач ознайомлений, його було попереджено про наступне можливе вивільнення у звязку із скороченням штату працівників.

З оглянутих в судовому засіданні протоколів профспілкового комітету Вишнянського коледжу ЛНАУ (а.с.49-58) видно, що 15 вересня 2015 р. відбулося засідання, вирішувалося питання щодо працівників які визначені кандидатами на звільнення по ст.40 п.1 КЗпП, а 27.11.2015р. засіданням профспілкового комітету було надано згоду на звільнення у звязку із скороченням штату, в т.ч. і позивача. Позивач був присутній на обох засіданнях, що ним в суді не оспорюється.

Згідно наказу № 137 від 27.11.2015 р. позивачу було надано відпустку з 01.12 по 28.12.2015 р.(а.с.76).

Наказом №141-к від 30.11.2015р. позивач був звільнений з посади сторожа по п.1 ст.40 КЗпП України що стверджується копією наказу, оригінал якого був оглянутий в судовому засіданні. На оригіналі наказу є рукописний текст «ознайомлений» , підпис та прізвище позивача.

Суд не надає віри показам позивача в тій частині, що про вказаний наказ йому не було відомо, а підписував він чистий аркуш паперу, оскільки вказане не знаходить свого підтвердження та спростовується іншими доказами по справі.

В матеріалах справи також є наказ про звільнення позивача №151-к від 21.12.2015р. на незаконність якого позивач покликається в суді.

Разом з тим, як вбачається із наказу №156-к від 30.12.2015р. ( а.с. 59) наказ №151-к від 21.12.2015р. «Про звільнення ОСОБА_1М» скасований у звязку із втратою юридичної сили. ОСОБА_1 в суді підтвердив, що знав про скасування цього наказу самим відповідачем.

Таким чином в суді встановлено, що спірний наказ скасовано.

Разом з тим, як вбачається із позовної заяви, пояснень в суді позивача і його представника, позивач не оспорює наказ №141-к від 30.11.2016р., не просив його скасування, в мотивах позову і в поясненнях вказує на незаконність саме наказу від 21.12.2015р. №151-к.

Згідно наказу № 155-к від 30.12.2015 р. «Про внесення змін до штатного розпису» у звязку із скороченням кількості штатних одиниць у Вишнянському коледжі ЛНАУ одиницю сторожа виведено із штатного розпису.

Отже той факт, що посада, яку обіймав позивач скорочена, знайшов своє підтвердження в суді.

Зазначене підтверджується також штатними розписами Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету станом на 01 вересня 2015 р. та на 01 січня 2016 р. (а.с.101).

Наявність посад у Вишнянському коледжі ЛНАУ, вакантних, на момент повідомлення ОСОБА_1 про скорочення чисельності штату працівників і до дати звільнення, судом не встановлено.

У зв"язку з викладеним, суд вважає безпідставними доводи позивача на порушення відповідачем вимог КЗпП України, а саме, що позивачу при скороченні не пропонувалась інша робота за відповідною професією чи спеціальністю, адже такі , щоб відповідали фаховим вмінням його та кваліфікації були відсутні, а тому в силу ч.2 ст.49-2 КЗпП працівник на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як вбачається із пояснень в суді представників відповідача, дійсно при звільнення позивача було допущено порушення трудового законодавства, і зокрема звільнення відбулось в останній день відпустки, разом з тим, вказане порушення було усунуто відповідачем у спосіб внесення змін до наказу.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи конкретні встановлені обставини, та те, що процедура скорочення штату в Вишняському коледжі відбувалась із дотриманням законодавства, суд не може виходити за межі позовних вимог, оскільки позивач не оспорює наказ про звільнення від 30.11.2015р. № 141-к, а наказ №151-к від 21.12.2015р. скасований, суд не знаходить підстав для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За наведеного та відсутності предмету спору суд відмовляє позивачу в позові.

Керуючись ст.ст.10,11,60,212,213,214,215 ЦПК України суд ,

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_1 в позові до Вишнянського коледжу Львівського Національного Аграрного Університету, третя особа Львівський Національний Аграрний Університет про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення в порядку та строки передбачені статтею 294 ЦПК України.

СуддяОСОБА_5