Постанова № 58080045, 02.06.2016, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/651/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Кузнецовськ

14 год. 50 хв.

Кузнецовський міський суд Рівненської області-

під головуванням судді Ковтуновича М.І.,

при секретарі судового засідання Ломазі С.О.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Костючик О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов'язання відновити виплату раніше призначеної пенсії,

в с т а н о в и в :

До суду звернулася ОСОБА_1 із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - УПФ) про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за вислугу років з 05.11.2015р., що призначена позивачу з 22.02.2010р.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що з 22.02.2010р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Після призначення пенсії позивач продовжувала працювати на посаді головного спеціаліста служби у справах дітей виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та на даний час працює на посаді начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області і належить до посадових осіб місцевого самоврядування.

Після змін, внесених до ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно із п.2 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р., відповідачем припинено виплату пенсії за вислугу років позивачу. В квітні 2016р. ОСОБА_1 звернулася до УПФ із заявою про відновлення для неї виплати пенсії за вислугу років. Однак отримала відмову відповідача у такому відновленні виплати пенсії, з посиланням на те, що позивач продовжує працювати на посаді, передбаченій Законом України «Про державну службу», а тому немає підстав для відновлення виплати пенсії. Наводить позивач у заяві також правове обґрунтування своїх вимог, покликаючись, в тому числі, й на дискримінаційний характер обставин припинення відповідачем виплати для неї пенсії. Вважає позивач, що виплата пенсії за вислугу років, підлягає відновленню, а відповідачем необгрунтовано відмовлено в цьому.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та їх обгрунтування. З її пояснень вбачається, що виплата пенсії була припинена із 01.04.2015р., безпідставно. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача Костючик О.А. в судовому засіданні позову не визнала повністю. Надала пояснення, що за змістом близькі до письмових заперечень на позов. Суть пояснень зводиться до того, що позивачу припинено тимчасово виплату пенсії за вислугу років із 01.04.2015р., оскільки вона продовжує працювати на посаді, передбаченій Законом України «Про державну службу», а відповідно до змін в законодавстві, прийнятих у 2015р., передбачено, що в періоди із 01.04.2015р. до 31.12.2015р. та із 01.01.2016р. до 31.12.2016р. пенсіонерам, працюючим на таких посадах, пенсія не виплачується. У разі звільнення пенсіонера з роботи виплата пенсії поновлюється. Просили в позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази у справі, приходить до висновку про задоволення позову.

З матеріалів справи (копія листа УПФ від 20.04.2016р., письмові заперечення УПФ від 19.05.2016р.) вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та із 22.02.2010р. для неї призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач після призначення пенсії, з 04.02.2014р. працює в виконавчому комітеті Кузнецовської міської ради, з 01.09.2015р. продовжує працювати на посаді начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області, має одинадцятий ранг посадової особи місцевого самоврядування (довідка виконкому Кузнецовської міської ради від 28.04.2016р. №16).

Сторонами не оспорюється, що позивачу було припинено виплату пенсії із 01.04.2015р., оскільки вона працювала на посаді в органі місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Пунктом 9 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.2015р. частину сьому статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються".

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» було теж встановлено, що «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.».

Пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цими Законами не призначаються.

На теперішній час особам, які підпадають під дію Закону України "Про державну службу" пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу" і Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». У зв'язку з цим, передбачені частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для невиплати ОСОБА_1 пенсії відпали.

Відтак, з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати ОСОБА_1 вказаної пенсії були відсутні. Тому, починаючи з вказаного періоду право позивача на отримання пенсії порушено і в межах строку заявлених позовних вимог підлягає відновленню.

01 січня 2016 року набув чинності Закон України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року.

До першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» були внесені зміни, якими з 01 січня 2016 року встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

У зв'язку з зазначеними змінами відповідач не виплачує призначену позивачу пенсію і з 1 січня 2016 року.

Однак, статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Суд визнає, що позивача позбавлено пенсії у порушення вимог та положень статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, з огляду на таке.

Відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 14 Конвенції передбачає заборону дискримінації.

Водночас, всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на її рід занять припинено виплату пенсії в той час, як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах економіки.

Таким чином, має місце наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останньою права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» № 10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

В п.51 того ж Рішення Європейського Суду з прав людини відмічено «Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.».

Тому, подібно і у розглядуваній справі за позовом ОСОБА_1, видно, що її уже набуте право на отримання пенсії стало залежати від того, що вона законно продовжує працювати саме в органах місцевого самоврядування, при тому, що пенсіонери, які працюють в інших сферах, ніж визначені у вищенаведених законах, якими тимчасово припинено виплату пенсії, продовжують отримувати призначені пенсії. На думку суду, такі обставини свідчать про дискримінацію позивача в праві на отримання призначеної пенсії.

Згідно із нормою ст. 8 ч.ч. 1, 2 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

Тому, позов підлягає задоволенню повністю, в тому числі, й щодо виплати пенсії, продовжуючи її нарахування та виплату надалі, як у період із 05.11.2015р. до 31.12.2015р. так і з 01.01.2016р.

Керуючись ст.ст.11, 71, 138, 160-163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській відновити нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років, починаючи із 05.11.2015р.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят однієї) гривні 20 (двадцять) копійок.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

С у д д я :