Постанова № 58075674, 31.05.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2016 р.Справа № 921/650/15-г/5

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства Тернопільводоканал, вих. №468/16 від 25.02.2016 (вх.№ 01-05/1309/16 від 17.03.2016)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2015

у справі №921/650/15-г/5

за позовом : Відкритого акціонерного товариства Тернопільобленерго в особі Тернопільського міського району електромереж, м. Тернопіль

до відповідача : Комунального підприємства Тернопільводоканал, м. Тернопіль

про стягнення 9 810 769,06 грн заборгованості

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.,

та представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 5200/25 від 24.12.2015); ОСОБА_3Р.(довіреність №5197/25 від 24.12.2015),

відповідача: ОСОБА_4В.(довіреність № 3523/15 від 31.12.2015 ).

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2015 року ВАТ "Тернопільобленерго" в особі Тернопільського міського району електромереж звернулося до господарського суду з позовом до КП "Тернопільводоканал" про стягнення 9 810 769, 06грн, з яких: 5 250 954,21грн основного боргу за активну електроенергію ( далі - е/е), 1 474 314,20грн- пені, 157179,41грн 3% річних та 2 928 321,24грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №934 від 07.09.2007 в частині оплати вартості активної електроенергії, у звязку з чим його заборгованість станом на 19.06.2015 становить 5 250 954,21грн, яку позивач просив стягнути з відповідача. Крім того, на підставі п. 4.2.1 договору та п.12 додатку №2 до договору, ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 1 474 314,20грн пені, 157179,41грн 3% річних та 2 928 321,24грн інфляційних нарахувань.

В поясненнях від 14.09.2015 № 3715/25( т.4, а.с. 4-6) позивач вказав, що з 19.06.2015 до 30.06.2015( дата звернення з позовом до суду) позивач частково сплатив заборгованість і сума основного боргу станом на 30.06.2015 становить 5 089 954,21 грн.

04.12.2015 позивач подав заяву №4949/25 від 04.12.2015 про зменшення розміру позовних вимог( т.4,а.с. 121-123), в якій зменшив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних та просив стягнути з відповідача 2 900 799,99грн інфляційних нарахувань та 152 471,09грн 3% річних. В частині стягнення пені позивач не змінив позовні вимоги, а частині стягнення основного боргу просив припинити провадження у справі, оскільки після звернення з позовом до суду відповідач повністю сплатив суму основного боргу.

Пеня, інфляційні втрати та 3% річних, які були предметом спору відповідно до заяви позивача від 04.12.2015, нараховані позивачем за наступні періоди:

1 474 314,20грн пені нараховані за період з 01.12.2014 по 31.05.2015 ( т.1, а.с. 28-30);

2 900 799,99грн інфляційних втрат нараховано за період з 01.05.2014 по 31.05.2015 ( т.4, а.с. 39-44);

152 471,09грн 3% річних нараховані за період з 01.06.2014 по 31.05.2015 ( т.4, а.с. 124-129).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2015 у справі № 921/ 650/15-г/5 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 248 273, 73грн - пені, 2 900 799, 99грн - інфляційних нарахувань, 152 471, 09грн 3% річних та 73 080, 00грн витрат по сплаті судового збору

В частині стягнення 5 089 954,21грн основного боргу провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України у звязку із сплатою заборгованості.

В решті позову відмовлено.

При прийнятті рішення в частині стягнення 1 474 314,20грн пені, 2 900 799,99грн інфляційних нарахувань та 152 471,09грн. 3% річних, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності названих позовних вимог.

Разом з тим, за клопотанням відповідача про зменшення пені суд врахував, що станом на день розгляду справи відповідач повністю розрахувався за поставлену електроенергію, врахував причини виникнення заборгованості по оплаті за спожиту електроенергію, зокрема, що відповідач працює за регульованими державою тарифами, які не покривають рівень собівартості наданих послуг; заборгованість держави по відшкодуванню КП "Тернопільводоканал" різниці в тарифах на момент розгляду справи, заборгованість населення, та на підставі п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1 ст.233 Господарського кодексу України, п.3 ст.83 ГПК України суд зменшив розмір пені і вирішив стягнути її в сумі 248273, 73 грн.

При цьому суд відхилив клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині стягнення пені, посилаючись на те, що відповідач не зазначив в якій частині пені позивачем пропущено строк позовної давності щодо її стягнення, а також, що відповідач не врахував вимоги ст.264 ЦК України щодо переривання строку позовної давності, оскільки відповідач у відповіді на претензію позивача від 16.03.2015, предметом якої були вимоги щодо сплати заборгованості, в т.ч. пені, фактично визнав наявність такої заборгованості та запропонував укласти договір про реструктуризацію такої заборгованості.

Крім того, суд вказав, що позивач здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням дати поступлення коштів на виконання спільних протокольних рішень та договорів №30Е/113 і №30Е/114 від 29.05.2014 про організацію взаєморозрахунків та зменшив позовні вимоги (заява про зменшення розміру позовних вимог від 04.12.2015), тому відхилив доводи відповідача про неврахування позивачем при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету та договорів від 29.05.2014.

Також суд відхилив посилання відповідача на угоду № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014 та зазначив, що угода не регулює відповідальність за наступне прострочення споживачем платежів за спожиту е/е в сумі боргу 5 539 000,00грн та подальший приріст боргу.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його в частині стягнення 1 793 993,80грн інфляційних нарахувань та 97 511,69грн 3% річних, в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові.

Скаржник вказує, що згідно з п. 3. додатку №2 "Порядок розрахунків" споживач протягом місяця здійснює три планових платежі у таких співвідношеннях:

-І-ша декада розрахункового періоду 35%;

- ІІ-га декада розрахункового періоду 30 %;

- ІІІ-тя декада розрахункового періоду 35%

Отже, днем прострочення є відповідно наступне після декади ( після 10 днів) число місяця 11-те,21-ше,1-ше, в той час позивач провів нарахування інфляційних втрат та 3 % річних до дня прострочення, починаючи з 6-10 числа розрахункового місяця.

Стверджує, що після набрання чинності угодою № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014 у відповідача залишився обовязок сплатити суму основного боргу, яка становила 5 539 000,00грн, без нарахування штрафних санкцій на вказану суму боргу у майбутніх періодах. Вважає трактування судом умов цієї угоди неправильним.

Також зазначає, що позивач у розрахунку суми позову вказував про проведені відповідачем оплати, при цьому не зменшував суму заборгованості для розрахунку санкцій.

Вказує, що розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем поденно , в той час як розрахунок інфляційних втрат належить проводити помісячно.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач не погоджується з доводами скаржника та зазначає, що відповідач не лише не дотримувався подекадних строків сплати планових платежів ( 10, 20 та 30 числа поточного місяця) , але й порушував строки проведення остаточного розрахунку за спожиту е/е, встановлені договором №934 та додатком №2 до договору, згідно з якими днем остаточного розрахунку є 5-й банківський день місяця, наступного за розрахунковим. Внаслідок чого кожного місяця мало місце прострочення сплати планових платежів та прострочення оплати спожитої е/е, тому нарахування з 6 -го банківського дня наступного місяця є правомірним. Стверджує, що упродовж кожного місяця відповідач перерахував кошти за е/е, тому інфляційні втрати та 3% річних нараховувалися поденно на фактичну суму боргу, при цьому сума боргу зменшувалася на суму оплат, здійснених відповідачем.

Вказує, що предметом угоди № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014 було узгодження сторонами питання сплати відповідачем пені, інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 748 235,81грн, нарахованих за порушення строків оплати е/е за період з 01.07.2013 по 20.05.2014. Проте, ця угода не регулює відповідальності за прострочення оплати е/е за наступні періоди та не звільняє відповідача від такої відповідальності.

Ухвалою суду від 17.05.2016 строк розгляду справи було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 31.05.2016.

30.05.2016 сторони подали розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості за е/е, поставлену за період з червня 2014року по травень 2015року.

В судовому засіданні 31.05.2016 представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, поряд з тим просив змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних та стягнути 1 047 770,47 грн інфляційних втрат та 43 289,28грн 3% річних згідно з поданим ним розрахунком.

Представники позивача заперечили проти доводів скаржника та ствердили, що інфляційні втрати та 3 % річних, виходячи із заборгованості за е/е, поставлену за період з червня 2014року по травень 2015року, становлять згідно з поданим суду розрахунком : інфляційні втрати - 1 326 105,99грн, а 3% річних 43 988,55грн.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

07.09.2007 ВАТ "Тернопільобленерго" в особі начальника Тернопільського міського району електромереж ( постачальник) та КП "Тернопільводоканал" ( споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №934 (далі договір), за умовами п.1 якого постачальник зобовязався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб його електроустановок, а споживач зобовязався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пунктів 2.3.3. та 2.3.4 договору споживач зобовязується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 "Порядок розрахунків" та №7 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" та послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком №6 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії".

За внесення платежів, передбачених п.п. 2.2.3-2.2.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатками №2 "Порядок розрахунків" та №6 " Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії" споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, інфляційну суму за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у відповідності до чинного законодавства та 3% річних з простроченої суми(п. 4.2.1 договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2007. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.9.4).

Пунктом 3 додатку №2 "Порядок розрахунків" до договору №934 встановлено, що споживач протягом розрахункового періоду здійснює три планових платежі на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у таких співвідношеннях:

-І-ша декада розрахункового періоду 35%;

- ІІ-га декада розрахункового періоду 30 %;

- ІІІ-тя декада розрахункового періоду 35%

Споживач самостійно розраховує суму планового платежу шляхом множення чинного у розрахунковому періоді рівня тарифу на обсяг електричної енергії, заявленої на наступний розрахунковий період, який має бути не меншим місячного споживання аварійної броні із врахуванням відсотка планового платежу у відповідній декаді.

На величину перевищення вартості фактично спожитої електричної енергії понад суму сплачених планових платежів виписується рахунок. Днем остаточного розрахунку за використану електроенергію протягом розрахункового періоду є 5-й банківський день місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 12 додатку №2 "Порядок розрахунків" у разі несвоєчасної оплати обумовлених договором платежів постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені у розмірі 0,2% розміру платежу за кожен день прострочки платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума боргу сплачується з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції за час прострочення.

31.12.2013 сторони уклали угоду до договору №934 від 07.09.2007, якою продовжили дію договору до 31.12.2014 та встановили, що договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №934 позивач передавав відповідачу е/е, проте відповідач оплачував електроенергію з порушенням строків її оплати.

Так, угодою № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014, підписаною двома сторонами ( т.3, а.с. 1), встановлено, що станом на 20.05.2014 заборгованість відповідача за е/е становила 5 539 000,00грн( п.3 угоди).

Названою угодою (п.1) також встановлено, що на прострочені суми основної заборгованості нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 1 липня 2013року по 20 травня 2014року в сумі 748 235,81грн, а саме:

277 327,89грн пені за період з грудня 2013 року по травень 2014року;

143 289, 86грн 3% річних за період з липня 2013 року по травень 2014 року:

327 618,06грн інфляційних втрат за період з жовтня 2013року по квітень 2014року.

В цій угоді( п.4, п.5) сторони узгодили графік сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 748 235,81грн в період з серпня 2014 по жовтень 2015року (до 28.10.2015). Пунктом 6 угоди передбачено, що виконання умов цієї угоди не звільняє боржника від обовязку сплатити суму основної заборгованості, вказану в п.3 цієї угоди (5 539 000,00грн) згідно з умовами договору.

Пунктом 7 угоди встановлено, що у звязку з укладенням цієї угоди боржник звільняється від будь-якої іншої відповідальності перед кредитором за прострочення виконання грошових зобовязань по оплаті за е/е, що утворилися станом на 01.06.2014, окрім відповідальності, яка визначена п.3 цієї угоди, а кредитор зобовязується не предявляти боржнику будь-яких інших вимог (крім п.3 угоди), щодо прострочення виконання боржником своїх грошових зобовязань перед кредитором за постачання е/е за період до 01.06.2014.

Визначена угодою № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014 заборгованість в сумі 5 539 000,00грн, була погашена відповідачем станом на червень 2015року, що підтверджується поданими суду платіжними дорученнями та не заперечується сторонами( т.4, а.с. 134 -135).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.9.4 договору № 934 його дія була продовжена на 2015 рік.

Згідно з актами про обсяги спожитої (переданої) електроенергії за травень 2014року травень 2015року, підписаними двома сторонами та скріпленими їх печатками, на виконання умов договору позивач передав відповідачеві активну електроенергію на суму 33 278 878,97 грн та виставив рахунки на її оплату, а саме ( т.1, а.с. 51-169):

у травні 2014 року 1709 770 кВт год на суму 2 219 965,36 грн( з ПДВ);

у червні 2014 року 1 604 028 кВт год на суму 2 182 568,83 грн( з ПДВ);

у липні 2014 року 1 773 012 кВт год на суму 2 523 563,44грн з ПДВ;

у серпні 2014 року - 1 752 515 кВт год на суму 2 494 389,62 грн( з ПДВ);

у вересні 2014 року 1702 937 кВт год на суму 2 520 687,35 грн( з ПДВ);

у жовтні 2014 року - 1 791 787 кВт год на суму 2 652 203,14 грн( з ПДВ);

в листопаді 2014 року - 1 775 093 кВт год на суму 2 627 492,69 грн( з ПДВ);

у грудні 2014 року - 1 834 167 кВт год на суму 2 769 298,68 грн( з ПДВ);

в січні 2015 року 1 657 188 кВт год на суму 2 627 173,27 грн( з ПДВ);

в лютому 2015 року 1 620 619 кВт год на суму 2 569 199,71 грн( з ПДВ);

в березні 2015 року 1 640 414 кВт год на суму 2 730 698,76 грн( з ПДВ);

у квітні 2015 року - 1 594 875 кВт год на суму 2 681 495,20 грн( з ПДВ);

у травні 2015року 1 612 601 кВт год на суму 2 680 142, 92 грн( з ПДВ).

Згідно з актом від 11.09.2015 про наявність та розмір заборгованості за спожиту е/е по травень 2015 року включно, підписаним двома сторонами (т.2, а.с. 13), станом на 30.06.2015 (на день звернення з позовом до суду) заборгованість відповідача становила 5 089 954,21грн, а станом на 10.09.2015 - 849 542,92 грн.

На момент вирішення спору судом першої інстанції відповідач погасив цю заборгованість, що підтверджується матеріалами справи та сторонами.

Відповідач проводив оплату за е/е з порушенням строків оплати, встановлених договором, що не заперечується відповідачем.

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Згідно із ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" №575/97-ВР від 16.10.1997 споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В силу вимог ст. 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)( ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені

договором або законом, зокрема, сплата неустойки( ст. 611 ЦК України).

Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору про постачання електричної енергії №934 позивач відпускав відповідачу е/е. За умовами договору відповідач мав оплачувати е/е шляхом здійснення щомісячно 3-х подекадних планових платежів: І-ша декада 35%; ІІ-га декада 30 %;- ІІІ-тя декада 35%. Остаточний розрахункок за використану електроенергію проводиться не пізніше 5-го банківського дня місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідач здійснював оплату е/е з порушенням строків оплати, встановлених договором.

Його заборгованість станом 20.05.2014 становила 5 539 000грн, що встановлено в угоді № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014, підписаній двома сторонами.

Станом на 30.06.2015 (на день подання позову) заборгованість відповідача згідно з актом від11.09.2015, підписаним двома сторонами, становила 5 089 954,21грн, а станом на 10.09.2015 849 542,92грн.

На момент вирішення спору судом першої інстанції ( 09.12.2015) відповідач погасив цю заборгованість, що підтверджується матеріалами справи та сторонами.

Отже, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5 089 954,21грн на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в сумі 2 900 799,99грн, які задоволені судом першої інстанції, нараховані за період з 01.05.2014 по 31.05.2015. Їх нарахування розпочато від суми боргу 5 183 708,18грн, тобто з урахуванням суми боргу за попередній період, в т.ч. і з урахуванням боргу, визначеного угодою № 217/1 про врегулювання зобовязань. В подальшому сума боргу, від якої проводилося нарахування, визначалася (збільшувалася / зменшувалася) з 6-го банківського дня, наступного за розрахунковим місяцем, з урахуванням вартості спожитої е/е в розрахунковому місяці та здійснених відповідачем оплат( т.4, а.с. 39-44).

3% річних в сумі 152 471,09грн, які задоволені судом першої інстанції, нараховані за період з 01.06.2014 по 31.05.2015. Їх нарахування розпочато від суми боргу 3 032 616,00грн, тобто з урахуванням суми боргу за попередній період, в т.ч. і з урахуванням боргу, визначеного угодою № 217/1 про врегулювання зобовязань. В подальшому сума боргу, від якої проводилося нарахування, визначалася (збільшувалася / зменшувалася) з 6-го банківського дня, наступного за розрахунковим місяцем, з урахуванням вартості спожитої е/е в розрахунковому місяці та здійснених відповідачем оплат ( т.4, а.с. 124-129).

З огляду на встановлений договором строк остаточного розрахунку за використану електроенергію - не пізніше 5-го банківського дня місяця, наступного за розрахунковим, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, починаючи з 6 го банківського дня, наступного за розрахунковим місяцем та вважає таке нарахування правомірним.

Зі змісту укладеної сторонами угоди № 217/1 про врегулювання зобовязань від 11.08.2014, випливає, що даною угодою сторони не лише визначили розмір заборгованості станом на 20.05.2014 в сумі 5 539 000,00грн( п.3 угоди), розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на цю суму заборгованості, узгодили графік їх сплати, але й встановили, що боржник звільняється від будь-якої іншої відповідальності перед кредитором за прострочення виконання грошових зобовязань по оплаті за е/е, що утворилися станом на 01.06.2014, окрім сплати визначеної п.3 угоди суми основного боргу. Крім того, кредитор зобовязався не предявляти боржнику будь-яких інших вимог, крім стягнення суми основного боргу, визначеної п.3 угоди, щодо прострочення виконання боржником своїх грошових зобовязань перед кредитором за постачання е/е за період до 01.06.2014.

В силу ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відтак колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що угода № 217/1 не регулює відповідальність за наступне прострочення споживачем сплати заборгованості в сумі 5 539 000,00грн, визначеної цією угодою, оскільки угодою № 217/1 сторони врегулювали свої правовідносини щодо відповідальності відповідача за прострочення виконання грошових зобовязань по оплаті за е/е, що утворилися станом на 01.06.2014, в т.ч. щодо відповідальності за заборгованість в сумі 5 539 000,00грн, та дійшли згоди про звільнення боржника від іншої відповідальності( крім визначеної цією угодою та крім сплати суми основного боргу) перед кредитором за прострочення виконання цих грошових зобовязань .

З огляду на чинність угоди №217/1 та її умови, колегія суддів відхиляє доводи позивача, погоджується з доводами відповідача та вважає, що нарахування та заявлення позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобовязань перед позивачем за постачання е/е за період до 01.06.2014, в т.ч. на суму боргу 5 539 000,00грн, таким, що суперечить умовам названої угоди.

Сторони подали апеляційному суду розрахунки інфляційних втрат та 3%річних за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобовязань перед позивачем за постачання е/е за період після 01.06.2014 та по 31.05.2015 ( дата, по яку були нараховані інфляційні втрати та 3 % річних, заявлені до стягнення).

Згідно з розрахунком позивача інфляційні втрати становлять 1 326 105,99грн, а 3% річних 43988,55грн.

Згідно з розрахунком відповідача інфляційні втрати становлять 1 047 770,47 грн, а 3% річних 43 289,28грн.

Перевіривши подані сторонами розрахунки, колегія суддів вважає, що правильними є розрахунки позивача з огляду на наступне.

Верховний Суд України в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві ( лист від 01.07.2014) вказав, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При нарахуванні інфляційних втрат відповідач множив суму боргу не на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу, а множив на індекс інфляції за кожен місяць окремо, тобто, без урахування індексу інфляції за попередні місяці періоду прострочення. Так, за прострочення оплати е/е, поставленої в червні 2014року, відповідач визначив втрати від інфляції за період з липня 2014 року по травень 2015 року шляхом множення суми боргу 599680,00грн на індекс інфляції за липень 2014року, множення суми боргу 599680,00грн на індекс інфляції за серпень 2015 і т.д.

Позивач провів нарахування втрат від інфляції шляхом множення суми боргу на сукупний індекс інфляції за період прострочення. Тобто, втрати від інфляції за кожен наступний місяць періоду прострочення визначені з урахуванням інфляції за попередній місяць, що є правильним.

З розрахунків 3% річних, поданих сторонами, вбачається, що при визначенні періоду прострочення, за який нараховуються 3% річних, відповідач враховував дати сплати коштів на погашення боргу, вказані в платіжних дорученнях, а позивач дати поступлення коштів на його рахунок, як це встановлено п. 2 Порядку розрахунків(додаток №2 до договору).

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають до задоволення частково, а саме: інфляційні втрати в сумі 1 326 105,99грн, а 3% річних в сумі 43988,55грн. В іншій частині інфляційні втрати та 3% річних не підлягають до задоволення

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні спору суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов поликового висновку про стягнення в повній сумі інфляційних втрат та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення. Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних належить змінити та стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 1 326 105,99грн та 3% річних в сумі 43988,55грн. Відтак належить змінити рішення суду і в частині судового збору, який покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог. В іншій частині рішення належить залишити без змін.

Судовий збір, сплачений скаржником за подання апеляційної скарги, покладається на позивача в частині задоволених апеляційних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2015 у справі № 921/ 650/15-г/5 змінити, виклавши пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Пункт 2. Стягнути з Комунального підприємства "Тернопільводоканал", ідент.код 03353845, місцезнаходження: 46008, м.Тернопіль, вул. Танцорова,7, на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", ідент. код 00130725, місцезнаходження: 46010, м.Тернопіль, вул. Енергетична,2, в особі Тернопільського міського району електромереж, ідент. код 22605850, місцезнаходження: 46000, м.Тернопіль вул. І.Франка, 18, 248273,73 грн пені, 43 988,55грн 3% річних та 1 326 105,99грн інфляційних нарахувань.

Пункт 3. Стягнути з Комунального підприємства "Тернопільводоканал", ідент.код 03353845, місцезнаходження: 46008, м.Тернопіль, вул. Танцорова,7, на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", ідент. код 00130725, місцезнаходження: 46010, м.Тернопіль, вул. Енергетична,2, 60 290,19грн витрат по сплаті судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", ідент. код 00130725, місцезнаходження: 46010, м.Тернопіль, вул. Енергетична,2, на користь Комунального підприємства "Тернопільводоканал", ідент.код 03353845, місцезнаходження: 46008, м.Тернопіль, вул. Танцорова,7, - 14 067, 90грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 02.06.2016.

Головуючий суддяМ.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

СуддяЯ.О. Юрченко