Постанова № 58075458, 30.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р. Справа№ 910/1248/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЕЛ ЕНД ВІ ГРУП"

на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2016р.

у справі № 910/1248/16 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,НОВУС УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЕЛ ЕНД ВІ ГРУП"

про стягнення 300 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,НОВУС УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЕЛ ЕНД ВІ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги № А0825065006 від 25.06.2015р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2016р. у справі № 910/1248/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 300 000,00 грн. основного боргу та 4 500,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору, положення ЦК та ГК України і дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2016р. у справі № 910/1248/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки воно прийнято з порушенням норм процесуального права та судом неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм ст. 33-35,43 ГПК України зазначив, що подана відповідачем заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не є безспірною та не відповідає приписам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України в частині однорідності та зустрічності вимог, вказуючи що дані обставини встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р. у справі № 910/30906/15. Як вказує скаржник, з метою належного виконання зобов'язань за договором поворотної фінансової допомоги від 25.06.2015р. ним на адресу позивача було направлено заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 800 000,00 грн., яка отримана останнім 27.11.2015р., тому зобов'язання відповідача за вищевказаним договором на момент винесення судом оскаржуваного рішення є припиненими на підставі ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість її доводів, просить рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЕЛ ЕНД ВІ ГРУП" на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2016р. у справі № 910/1248/16 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 30.05.2016р.

У судовому засіданні 30.05.2016р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечив проти наведених доводів, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,НОВУС УКРАЇНА" (далі - сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ЕЛ ЕНД ВІ ГРУП" (далі - сторона-2, відповідач) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № А0825065006, відповідно до п.п. 1.1 якого, з метою фінансової стабілізації сторони-2 і поповнення оборотних коштів, сторона-1 надає стороні-2 поворотну фінансову допомогу, а сторона-2 зобов'язується повернути її стороні-1 в порядку та у строк, визначені цим договором.

Поворотна фінансова допомога, що надається стороні-2 є безпроцентною, тобто за її надання нарахування процентів або надання інших видів компенсацій не передбачено (п. 1.2).

В п. 2.1 сторонами погоджено, що розмір поворотної фінансової допомоги становить 800 000,00 грн.

Згідно з п. 3.1 договору поворотна фінансова допомога може бути надана у повному обсязі в сумі, що визначена п. 2.1 даного договору або на вимогу сторони-2 поетапно, шляхом перерахування грошових коштів на банківській рахунок сторони-2.

Поворотна фінансова допомога надається на строк, з моменту її отримання, згідно з умовами п. 3.1 договору та до 30.12.2015р. (п.4.1).

В п. 5.2 договору сторони врегулювали, що сторона-2 зобов'язується повернути стороні-1 поворотну фінансову допомогу поетапно, трьома частками:

до 30.10.2015 в розмірі 250 000,00 грн.,

до 30.11.2015 в розмірі 250 000,00 грн.,

до 30.12.2015 в розмірі 300 000,00 грн.

Згідно з п. 5.4 договору повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється стороною-2 шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок сторони-1.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 800 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 364 від 09.07.2015р. та № 876 від 22.07.2015р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі позивач зазначав про те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги № А0825065006 від 25.06.2015р. з повернення 800 000,00 грн., а саме:

- в термін до 30.10.2015р. не виконано зобов'язання з повернення 250 000,00 грн.,

- в термін до 30.11.2015р. не виконано зобов'язання з повернення 250 000,00 грн.,

- в термін до 30.12.2015р. не виконано зобов'язань з повернення 300 000,00 грн.

З приводу простроченої заборгованості в розмірі 500 000,00 грн. позивач вказав на наявність рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015р. у справі № 910/30906/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р., яким з відповідача на користь позивача стягнуто вищевказану суму заборгованості, яка не була повернута в строк, визначений договором, а саме до 30.11.2015р.

Кошти ж в іншій частині поворотної фінансової допомоги в сумі 300 000,00 грн. відповідач не повернув позивачу у строк, встановлений договором (до 30.12.2015), у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у вказаному розмірі.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач вказував на те, що з огляду на направлення ним на адресу позивача заяви № 2 від 23.11.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 800 000,00 грн., яка була отримана позивачем 27.11.2015, його зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги № А0825065006 від 25.06.2015 є припиненими на підставі ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи (платіжні доручення № 364 від 09.07.2015 та № 876 від 22.07.2015) позивачем відповідачу було перераховано фінансову допомогу в загальному розмірі 800 000,00 грн.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що сторона-2 зобов'язується повернути стороні-1 поворотну фінансову допомогу поетапно, трьома частками:

до 30.10.2015 в розмірі 250 000,00 грн.,

до 30.11.2015 в розмірі 250 000,00 грн.,

до 30.12.2015 в розмірі 300 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по поверненню грошових коштів в розмірі 300 000,00 грн. в передбачений договором строк (до 30.12.2015р.) не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в зазначеному розмірі, доказів сплати якої матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 300 000,00 грн., про що вірно вказав суд першої інстанції.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2015р. у справі № 910/30906/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р. у спорі між цими ж самими сторонами з відповідача на користь позивача стягнуто грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн. за договором про надання поворотної фінансової допомоги № А0825065006 від 25.06.2015р., які мали бути сплачені в строк: до 30.10.2015р. - в розмірі 250 000,00 грн. та до 30.11.2015р. в розмірі 250 000,00 грн.

Щодо заперечень відповідача, які так само є доводами апеляційної скарги, про те, що з огляду на направлення ним на адресу позивача заяви № 2 від 23.11.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 800 000,00 грн., яка була отримана позивачем 27.11.2015, його зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги № А0825065006 від 25.06.2015 є припиненими на підставі ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, колегія суддів зазначає таке.

В матеріалах справи міститься заява відповідача у даній справі, адресована позивачу від 23.11.2015р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої відповідач вказує, що суборендар (ТОВ ,,Про Спорт"), здійснюючи ремонтні роботи у приміщенні Торгівельного центру ,,Новус", пошкодив товар, який належить відповідачу, внаслідок чого завдав йому шкоду на загальну суму 1 203 974,00 грн. На думку відповідача, підтвердженням завдання шкоди є акт засвідчення факту нанесених матеріальних збитків від 03.11.2015р. Як зазначав в заяві відповідач, оскільки ТОВ ,,Про Спорт", здійснюючи ремонтні роботи, що завдали шкоди ТОВ ,,Ел Енд Ві Груп", діяв за погодженням з орендарем ТОВ ,,Новус Україна", то позивач згідно зі ст. 1190 ЦК України несе солідарну відповідальність перед заявником за завдані збитки.

Згідно з ч.3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі ч.1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; звернення з заявою однієї сторони до іншої.

У даному ж випадку факт завдання позивачем відповідачу шкоди заперечується останнім, тобто наявний спір відносно характеру зобов'язання, вимоги заявлені позивачем про стягнення коштів за договором не є зустрічними по відношенню до вимог про відшкодування шкоди. Вимога про стягнення грошових коштів та вимога про відшкодування шкоди у вигляді збитків, хоча й в грошовому виразі, не є однорідними вимогами. Таким чином, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не є безспірною та не відповідає приписам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України в частині однорідності та зустрічності вимог, тому відсутні підстави вважати зобов'язання відповідача на суму 800 000,00 грн. припиненими.

Водночас, суд першої інстанції вказав, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 у справі № 910/30906/15 було встановлено, що подана відповідачем заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не є безспірною та не відповідає приписам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України в частині однорідності та зустрічності вимог та зазначені обставини в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи № 910/1248/16, в якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини у наведеній постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 у справі № 910/30906/15, яка набрала законної сили 01.03.2016.

Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, преюдиціальне значення надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правова оцінка таких обставин, яка, у даному випадку, наведена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 у справі № 910/30906/15 щодо заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

З огляду на наведене, доводи відповідача в частині того, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно застосовано положення ч. 3 ст. 35 ГПК України, є обґрунтованими, однак, це не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв'язку з наведеним апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2016р. у справі № 910/1248/16 слід залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2016р. у справі № 910/1248/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЕЛ ЕНД ВІ ГРУП" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук