Постанова № 58075416, 31.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2016 р. Справа№ 927/1537/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Руденко М.А.

Алданової С.О.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Йосипенко С.Т. - дов. № б/н від 21.12.2015 року

Гриневич С.І. - дов. № б/н від 04.01.2016 року

від відповідача Потебня Є.Г. - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Гепард ХХІ»

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 18.02.2016 року (суддя Цимбал-Нарожна М.П.)

у справі № 927/1537/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Вічіукртранс»

(далі - ТОВ «Вічіукртранс»)

до Приватного підприємства «Гепард ХХІ»

(далі - ПП «Гепард ХХІ»)

про стягнення 9 358, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.02.2016 року у справі № 927/1537/15 позов задоволено повністю, стягнуто з ПП «Гепард ХХІ» на користь ТОВ «Вічіукртранс» 9 358, 00 грн. основного боргу, а також 1 218, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПП "Гепард ХХІ" оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за надані йому послуги по перевезенню вантажу, судові витрати покласти на позивача. Так, на думку апелянта, при прийнятті рішення місцевим судом неналежно досліджено маршрут міжнародного перевезення, що впливає на законність та правильність оподаткування отриманих транспортних послуг, не прийнято до уваги доводів відповідача про те, що акт надання послуг від 22.07.2015 року № 1101 позивачем складено з порушенням чинного законодавства, в зв'язку з чим й виник спір між сторонами, тобто місцевим судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до постановлення незаконного рішення судом тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 927/1537/15 за апеляційною скаргою ПП «Гепард ХХІ» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2016 року апеляційну скаргу ПП «Гепард ХХІ» прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 29.03.2016 року.

Відповідно до розпорядження Начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду № 09-52/539/16 від 29.03.2016 року, в зв'язку з перебуванням судді Зубець Л.П. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 927/1537/15 й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року апеляційну скаргу ПП «Гепард ХХІ» прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року розгляд справи № 927/1537/15 відкладено на 19.04.2016 року.

В судовому засіданні 19.04.2016 року оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України на 24.05.2016 р.

В зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. у відпустці, 24.05.2016 року системою автоматичного розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Руденко М.А.

Відповідно до ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

У разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги (п. 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).

В судовому засіданні 24.05.2016 року оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України на 31.05.2016 року.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи скарги по суті заявлених апеляційних вимог підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Представники позивача доводи скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, оскаржене рішення як законне та обґрунтоване - залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «Вічіукртранс» звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з ПП «Гепард ХХІ» 9 358,00 грн. заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання - не розрахувався за надані послуги по перевезенню вантажу згідно заявки на перевезення вантажу від 20.07.2015 року та вантажної накладної CMR А № 362346.

Представник відповідача апеляційному суду поясняв, що не заперечує проти факту надання йому транспортних послуг та не оспорює суму нарахованих послуг. Проте зазначав, що міжнародне перевезення, яке здійснював позивач, починається з м.Чернігова, а не з с. Калинівки Київської області, як про це зазначено в позовній заяві, відтак позивачем не вірно складено бухгалтерські документи, що ускладнює відповідачу сплату ПДВ.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини та наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог й задовольнив позов.

Так, задовольняючи позов, місцевим судом проведено системний аналіз положень чинного законодавства щодо підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, якими згідно ч.1 п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України є договори та інші правочини, щодо поняття та порядку укладання таких правочинів ( ст.ст. 202, 205 ЦК України, ст.181 ГК України ) тощо.

За матеріалами справи судом встановлено, що 20.07.2015 між ТОВ "Вічіукртранс" (далі - перевізник, позивач) та ПП "Гепард XXI" (далі - замовник, відповідач) укладено договір-заявку на міжнародне перевезення вантажу (далі - Договір) (а.с.11), за умовами якого перевізник зобов'язався здійснити для замовника перевезення помідорів в обсязі 20,00тон з с.Калинівка Броварского р-ну Київскої області (Україна) до м. Мінська, дата завантаження - 20.07.2015 року, приблизна дата розвантаження - 22.07.2015 року.

.Оскільки між сторонами спір виник з приводу перевезення, до спірних правовідносин застосовуються положення Законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транспорт", "Про автомобільний транспорт", Статуту автомобільного транспорту України та інших нормативних актів, які регулюють питання виконання перевезень вантажів.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Правовідносини, які випливають з Договору міжнародного перевезення вантажу, врегульовані, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 зі змінами та доповненнями від 05.07.1978, до якої 10.08.1983 приєднався СРСР (далі-Конвенція), а в подальшому був прийнятий Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу" від 01.08.2006 р.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 р. є обов'язковою для застосування Україною під час перевезення вантажу в сфері міжнародного автомобільного перевезення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р. чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 4 ГПК України положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 р. Договірні Сторони погодилися не змінювати будь-які з положень цієї Конвенції шляхом спеціальних угод між двома чи декількома Договірними Сторонами, за винятком скасування її застосування до їхніх прикордонних перевезень або дозволу використовувати вантажні накладні, що встановлюють право власності на вантаж при перевезеннях, які виконуються цілком в межах їхніх територій.

Доказами у справі згідно ст.32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до п. п. 11, 12 ст.9 Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність", перевезення вантажів супроводжується товарно - транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR); факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. З огляду на наведене, при перевезенні вантажу від пункту його відправлення (завантаження) до пунтку його призначення (відвантаження) складається єдиний транспортний документ.

За приписами ч.1 ст. 1 Конвенції, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Вантажна митна накладна (CMR) є належним доказом укладення договору перевезення. В матеріалах справи наявна належним чином завірена копія міжнародної товаро-транспортної накладної (CMR) А №362346.

Як встановлено місцевим судом, на виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, позивачем були надано послуги з перевезення вантажу за маршрутом с.Калинівка Броварського р-ну Київської області (Україна) до м. Мінська (Республіка Білорусь) у визначений сторонами в договорі-заявці від 20.07.2015 р. час, що підтверджується відмітками в розділі 22 та 24 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) А № 362346 (а.с.8).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу в період з 20.07.2015 р. по 21.07.2015 р. відповідачу підтверджується матеріалами справи й не заперечується відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення визначено й ч.1 ст.193 ГК України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України та ч.7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку. коли право такої відмови встановлено договором або законом.

В договорі-заявці від 20.07.2015 р. позивач та відповідач дійшли згоди, що вартість послуг з перевезення (сума фрахта) складає 425 доларів США по курсу НБУ станом на час розгрузки авто, оплата у гривнях по безрахунковому рахунку після отримання оригіналів документів, (оригінал СМР, акт, рахунок) на протязі 5-7 банківських днів.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем було складено акт надання послуг №1101 від 22.07.2015 на суму 9 358,00грн. та рахунок на оплату №1101 від 22.07.2015 на суму 9 538,00грн. (розмір ПДВ складає 0грн.). Відповідно до поштової квитанції №1737 від 01.12.2015 та опису поштового вкладення до листа, позивачем надіслано рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача акт про надання послуг, рахунок на оплату та копію СМР №362346 від 21.07.2015, що й було вручено представнику відповідача 09.12.2015, в справі наявне поштове повідомлення про вручення №1400800347361 від 01.12.2015 р.

Крім цього, згадані документи позивач надсилав відповідачу й на іншу адресу, що підтверджується поштовою квитанцією №9049 від 30.09.2015 р. та описом вкладення до рекомендованого листа від 30.09.2015 р. Факт отримання цих документів не заперечувався відповідачем.

Проте в порушення положень чинного законодавства та обумовленого у договорі-заявці терміну відповідачем не було оплачено отриманих від позивача послуг з перевезення вантажу.

Враховуючи визначений сторонами у Договорі порядок та строк оплати наданих послуг, приймаючи до уваги встановлений судом факт надання обумовлених в Договорі послуг, господарський суд встановив, що строк оплати цих послуг настав 17.12.2015 р.

Крім цього, на підставі ч. 1 ст. 222 ГПК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповдно до ч.5 ст. 315 ГК України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Позивач просив стягнути з відповідача 9 358,00грн., що є еквівалентом 425 доларів США за курсом гривні до долару США станом на 22.07.2015, відповідач з визначеним позивачем розміром вартості наданих та отриманих послуг погодився, однак свої зобов'язання по оплаті не виконав. Станом на час подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 9 358,00грн..Позовні вимоги місцевим судом визнано обгрунтованими, документально підтвердженими й жодним чином відповідачем не спростованими, відтак такими, що підлагають задоволенню в повному обсязі.

З приводу наданих відповідачем заперечень щодо неправильного складання позивачем актів наданих послуг, а саме щодо відмови позивача розділити маршрут міжнародного перевезення на відрізки в межах митної території України з зазначенням ставки ПДВ 20%, місцевий суд з урахуванням листів Міністерства інфраструктури за Nv0042863-12 від 19.09.2011 р., Державної податкової служби України №322-2012-р від 05.05.2012 р., приписів чинного законодавства, в тому числі податкового дійшов висновку, що згадана обставина не може вплинути на обов'язок відповідача оплатити отримані від позивача послуги відповідно до приписів ст. ст.909, 916 ЦК України.

Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого (в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України) доказу того, що у відповідача виникло право щодо несплати отриманих послуг по перевезенню вантажу. Інші доводи відповідача були оцінені судом, як такі, що не спростовують викладених вище обставин справи.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення 9 358, 00 грн. боргу підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обґрунтованими сукупністю встановлених судом обставин справи та наданих сторонами матеріалів справи, приписами чинного законодавства, підстав для скасування рішення не знаходить. В зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, адже не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків, скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Гепард ХХІ» залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 18.02.2016 року у справі № 927/1537/15 - без змін.

Матеріали справи № 927/1537/15 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді М.А. Руденко

С.О. Алданова