Ухвала суду № 58070752, 26.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 р.Справа № 820/751/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

представників сторін : позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі № 820/751/16

за позовом ОСОБА_3

до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації

про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА

Позивач, ОСОБА_3, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (далі по тексту Департамент соціального захисту населення ХОДА, відповідач), в якому просила суд визнати незаконним наказ від 17.07.2015 року №96-к; поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації; стягнути з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 35232,08 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000 грн., всього 55232,08 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року по справі № 820/751/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року по справі № 820/751/16 скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснила, що заява про звільнення за згодою сторін була написана позивачкою 16.07.2015 року під психологічним тиском з боку посадових осіб Департаменту соціального захисту населення ХОДА та в незадовільному стані здоровя, про що свідчить відкритий позивачем 17.07.2016 р. листок непрацездатності. Зазначила, що подана нею заява не містила конкретної дати розірвання трудового договору, однак, незважаючи на невідповідність змісту поданої заяви вимогам трудового законодавства та, відповідно, відсутність законних підстав для розірвання трудового договору, директором Департаменту соціального захисту населення ХОДА 17.07.2016 року був виданий спірний наказ № 96-к про звільнення позивача із займаної посади за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін 17.07.2016 року. Будь-якого узгодження з позивачем конкретної дати розірвання трудового договору не відбулося, таким чином, дата звільнення позивача визначена директором Департаменту самовільно, що прямо суперечить вимогам п.1 ст.36 КЗпП України. Незаконне, на думку відповідача, звільнення призвело до погіршення стану здоровя позивача та в подальшому встановлення ІІІ групи інвалідності через неможливість скористатись санаторно-курортним лікуванням. Враховуючи викладене, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін. Вказав, що звільнення за пунктом першим статті 36 Кодексу законів про працю України могло відбутися лише за умови досягнення між сторонами згоди щодо всіх суттєвих умов припинення трудового договору та забезпечення відповідачем всіх прав працівника. Підставою для видачі спірного наказу була власноручно за власним бажанням написана заява ОСОБА_3 від 16.07.2015 року, в якій відображене бажання позивачки звільнитися з посади за угодою сторін. З такою заявою погодився керівник установи, про що свідчить резолюція на заяві позивачки "ВК до наказу". Представник відповідача також зазначив, що основні умови звільнення на підставі пункту першого частини першої статті 36 Законів про працю України, а саме домовленість сторін про звільнення та визначення дати звільнення, були дотримані при звільненні позивачки з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працювала на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

17.07.2015 року ОСОБА_3 подала до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації заяву від 16.07.2015 року, у якій просила звільнити її за угодою сторін.

Наказом директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 17.07.2015 року № 96-к відповідно до пункту 1 статті 36, статті 83 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про відпустки" ОСОБА_3 звільнено з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації 17.07.2015 року за угодою сторін.

Не погодившись з наказом відповідача про її звільнення, позивач звернулась до суду з даним позовом про визнання даного наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що угода сторін про звільнення ОСОБА_3 на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України досягнута сторонами 17.07.2015 року та підтверджена в подальшому шляхом видання наказу директора Департаменту соціального захисту населення ХОДА від 17.07.2015 № 96-к про звільнення позивачки з посади 17.07.2015 року за угодою сторін, у звязку з чим оскаржуваний наказ є правомірним, а позовні вимоги необґрунтовані.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Спірні відносини урегульовано нормами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України та Положення про Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації 11.02.2013 року №35.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 30 Закону України "Про державну службу" передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю України. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена з підстав, визначених статтею 30 згаданого Закону.

При звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

Згідно з підпунктом 16 пункту 10 Положення про Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, до повноважень Директора Департаменту належить призначення на посади та звільнення з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців Департаменту, крім тих, яких призначає на посади та звільняє з посад голова обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

При цьому за угодою сторін, тобто за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, припиняється як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір (наприклад, контракт).

З огляду на положення ст.21КЗпП України сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, яким і приймається рішення про припинення трудового договору за угодою сторін.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року N 4, від 26.10.1995 року № 18, від 25.05.1998 року № 15) судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

При цьому КЗпП України не передбачено обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа бажає звільнитися, що свідчить про те, що така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

За змістом наведених норм припинити трудовий договір можна в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником. Ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. І якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і наказом про звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України реалізовується вказана домовленість.

Отже, однією з ознак, характерних для звільнення за згодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобовязань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої у вигляді попередження, зобовязання щодо працевлаштування, подання, погодження звільнення з відповідним органом тощо, а тому досягнення згоди між сторонами трудового договору є достатньою підставою для звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Саме тому звільнення носить назву за згодою сторін - така згода досягається виключно між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи.

Статтями 251, 252 Цивільного кодексу України визначено, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до абз.10 п.3 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 731, заяви про призначення, переміщення на іншу посаду, продовження терміну перебування на державній службі (для державних службовців, які займають посади першої категорії), звільнення з посади оформляються власноручно і підписуються із зазначенням дати. За змістом заяви керівником органу виконавчої влади приймається відповідне рішення, на підставі якого кадрова служба готує наказ (розпорядження).

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 виявила бажання припинити трудовий договір саме за угодою сторін на підставі власноручно написаної заяви.

При цьому згода директора Департаменту як субєкта призначення/звільнення на звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін надана шляхом накладення на заяві позивача резолюції "ВК до наказу" та власноручного підпису Директора Департаменту.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, угода сторін про звільнення ОСОБА_3 з 17.07.2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України досягнута сторонами при поданні заяви усно та підтверджена в подальшому шляхом видання наказу директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 17.07.2015 року № 96-к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації 17.07.2015 року за угодою сторін.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору, тому така згода може бути вираженою як в письмовій, так і в усній формі.

Отже, незазначення позивачкою у заяві про звільнення дати, з якої її повинно бути звільнено, не свідчить про недосягнення угоди сторін про звільнення з підстав невизначення між собою строку припинення трудових відносин, оскільки ні загальним, ні спеціальним законодавством не передбачено обовязковість дотримання сторонами трудового договору (контракту) письмової форми волевиявлення про звільнення.

Колегія суддів зауважує, що визначення дати звільнення відбувається при домовленості між працівником та власником підприємства, а не виключно за заявою працівника, яка є наслідком цієї домовленості. Дублювання дати звільнення у заяві після її обговорення при домовленості може розглядатися як прийнятне і логічне, проте не обовязкове, внаслідок відсутності відповідних норм у законодавстві.

Згода на припинення трудового договору між позивачем по справі ОСОБА_3 та директором Департаменту соціального захисту населення ХОДА була досягнута в усній формі, що не суперечить нормам чинного законодавства України.

Наказ про звільнення позивачки, який є формою вираження згоди керівника установи на звільнення працівника, у даному випадку ОСОБА_3, був виданий у день подання позивачкою заяви про звільнення, яка є виразом наміру позивачки звільнитися за згодою сторін.

Отже, саме дату видання вищезазначеного наказу (17.07.2015 року) необхідно вважати датою досягнення згоди сторін на звільнення працівника, в даному випадку, позивача, за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи наявність заяви позивачки про звільнення із займаної посади за згодою сторін, а саме за п.1 ст.36 КЗпП України, директор Департаменту соціального захисту населення ХОДА обґрунтовано видав наказ № 96-к від 17.07.2016 року.

Щодо тверджень позивача, що заява про звільнення з займаної посади за згодою сторін від 16.07.2015 року була написана під психологічним тиском з боку посадових осіб Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації та в незадовільному стані здоров'я, колегія суддів зазначає наступне.

З пояснень представника відповідача судом першої інстанції встановлено, що зранку 17.07.2015 між ОСОБА_3 та директором Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 відбулася розмова, в якій ОСОБА_3 просила звільнити її за угодою сторін. У цій самій розмові директор Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації запитав про дату, з якої необхідно провести звільнення, на що ОСОБА_3 відповіла, що хоче звільнитися негайно.

Відповідно до інформації, зазначеної у листі Департаменту охорони здоровя Харківської міської ради від 04.08.2015 № 6267/0/57-15, звернення ОСОБА_3 за медичною допомогою до КЗОЗ "Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. ОСОБА_5" зареєстровано 17.07.2015 року о 20:33, тобто більш ніж через добу після написання нею заяви про звільнення.

З огляду на викладене, вищенаведені доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів того, що заява про звільнення за угодою сторін була написана нею під тиском або в незадовільному стані здоров'я. Крім того матеріалами справи підтверджено, що заява була власноручно написана позивачем, що ним не заперечувалось.

Відносно поданої позивачем 30.07.2015 року заяви до директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації з проханням анулювати її заяву від 16.07.2015 про звільнення за угодою сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Крім того, згідно з п. 18 вищезазначеної постанови Пленуму, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Колегія суддів зауважує, що при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням, можливості відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено.

Відмова, у разі її наявності, від своєї заяви є одностороннім актом, спрямованим на припинення двосторонньої домовленості, тобто направлена вже після того, як між сторонами трудової угоди було досягнуто згоди про звільнення, а отже не має юридичної сили та не може за своєю суттю скасовувати двосторонню домовленість.

Своєї згоди на анулювання домовленості про звільнення директор Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації не надав, крім того анулювання домовленості вже було неможливим, оскільки на той момент вже був виданий наказ від 17.07.2015 № 96-к "Про звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін", тобто взаємної згоди між працівником і власником щодо анулювання попередньої згоди про звільнення позивача за угодою сторін досягнуто не було.

Враховуючи викладене, заява позивача від 30.07.2015 року не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не створює юридичних наслідків.

Вищенаведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладену в постанові від 15.10.2013 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем по справі доведено правомірність наказу директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 17.07.2015 № 96-к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації 17.07.2015 року за угодою сторін.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним зазначеного наказу директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 17.07.2015 року №96-к.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивачки на роботі на вищезазначеній посаді та стягнення з Департаменту соціального захисту населення ХОДА на користь ОСОБА_3 заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 35232,08 грн. є похідними від вимоги про визнання незаконним наказу від 17.07.2015 року №96-к, яка визнана судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтованою, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Відносно позовної вимоги про стягнення з Департаменту соціального захисту населення ХОДА на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 20000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зі змісту наведених норм випливає, що моральна шкода підлягає стягненню адміністративним судом на користь позивача у випадку, якщо її було завдано протиправними діями відповідача-субєкта владних повноважень.

Разом з тим, як зазначалось вище, судами першої та апеляційної інстанції не визнано протиправними рішення у формі наказу та дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_3 з роботи, з якими позивачка повязує виникнення обставин, що, на її думку, є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (п.9 Постанови Пленуму від 31.03.1995р. №4).

Позовні вимоги у цій частині позивач мотивував погіршенням стану здоров'я, що підтверджується листком непрацездатності серії АГР №360651, відкритим 17.07.2015 року з рекомендацією подальшого лікування в санаторному закладі, втратою нормальних життєвих звязків, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі № 820/751/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_6Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 31.05.2016 р.