Постанова № 58068921, 30.05.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 травня 2016 р. № 820/1544/16

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

суддів - Зінченко А.В., Тітова О.М.

за участю секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Національної поліції України про скасування наказу та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до Харківського окружного адміністративного суду за адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 05.11.2015 року № 594 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 у запас Збройних сил за пунктом 64 "з" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 05.11.2015 року;

- зобов'язати Національну поліцію України поновити молодшого сержанта міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера ОПіО Зачепилівського РВ ГУ з 05.11.2015 року або на іншій рівнозначній посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України.

Позивачка обгрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, вона посилається на те, що оскаржуваний наказ є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства України, чим порушуються її законні права, свободи та інтереси і потребує судового захисту.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - 1 за довіреністю - ОСОБА_2 проти позову заперечувала посилаючись на те, що позовні вимоги є незаконними та необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідач - 2 в судове засідання не прибув, надавши заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити, у зв'язку відсутністю правових підстав для цього.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної особи, на підставі наявних у ній доказів, відповідно до вимог ст. 128 КАСУ.

Заслухавши представника позивача та відповідача - 1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що з 12.08.2014 року ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ та працювала на посаді молодшого сержанта міліції, міліціонера ОПіО Зачепилівського РВ ГУ на підставі наказу ГУ МВСУ в Харківській області від 12.08.2014 р. № 308 о/с .

Згідно свідоцтва про народження серії 1-ВЛ № 420254 ОСОБА_1 є матір'ю дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим, наказом ГУМВС України в Харківській області позивачу було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років, де вона перебуває до цього часу.

Наказом ГУ МВСУ в Харківській області від 05.11.2015 р. № 594 о/с ОСОБА_1, згідно пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних сил за пунктом 64 «з» (через скорочення штатів) під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

із зазначеним суд не погоджується та при вирішенні даного спору, враховує наступні обставини та нормативні положення.

Так, правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, закони та інші нормативно - правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється як незаконне звільнення з відновленням особи на службі в ОВС на колишній посаді.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством. Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Підпунктом «є» п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, пологах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п. 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини першої ст. 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАСУ, згідно якої разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, застосовується закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, слід вважати, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.

Суд зазначає, що вказані вимоги ГУ МВСУ в Харківській області дотримані не були і про звільнення за скороченням штатів позивача належним чином не було повідомлено.

Оскільки, Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, звільнення позивача зі служби під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є незаконним.

Вищезазначене положення ст.184 КЗпП України відповідає правовій позиції Євроопейського Суду з прав людини.

Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України. встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Окрім того, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАСУ висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

А від так, враховуючи викладене вище, суд не може погодитися, що звільнення позивача є законним та обгрунтованим. Окрім того, суд звертає увагу на ту обставину, що неправомірне звільнення позивача з органів внутрішніх справ позбавило його можливості вирішити питання про вступ до органів Національної поліції України у визначені законом строки.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку ГУ МВСУ в Харківській області, як суб'єкт владних повноважень, не дотримв вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його оскаржуваний наказ є протиправним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно до ст. 256 ч. 1 п. 3 КАСУ, постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 128, 159, 160, 162, 256 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 05.11.2015 року № 594 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 у запас Збройних сил за пунктом 64 "з" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 05.11.2015 року.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області поновити молодшого сержанта міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера ОПіО Зачепилівського РВ ГУ з 05.11.2015 року.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 01.06.2016 року.

Головуючий - суддя Самойлова В.В.

Судді Зінченко А.В.

Тітов О.М.