Постанова № 58068513, 31.05.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року № 813/1103/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Войтко І.В.,

з участю:

представника позивача - Слюсарчука О.В., згідно довіреності,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом державного підприємства "Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 30)" до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

державне підприємство "Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 30)" (далі - ДП "Підприємство Личаківської виправної колонії № 30", позивач) звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС ЛМУЮ, відповідач) про скасування постанови державного виконавця Греділя Андрія Романовича (далі - Греділь А.Р.) ЗВП № 37426348 від 19.02.2016 року про арешт коштів боржника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржена в даній справі постанова державного виконавця Шевченківського ВДВС ЛМУЮ про арешт коштів боржника від 19.02.2016 року винесена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та інших нормативно - правових актів, які регулюють питання наслідків, підстав та умов накладення арешту на кошти під час примусового виконання виконавчого документа. Позивач наголошує, що у відповідності до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається. Крім того, відповідач ігнорує приписи ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" в частині накладення арешту на майно, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Тому, враховуючи дану обставину, позивач вважає винесену щодо нього постанову про арешт коштів протиправною та просить її скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та наданих суду поясненнях, підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Заперечень чи заяви про визнання позову від відповідача на адресу суду не надходило. 31.05.2016 року скерував на електронну адресу суду клопотання (вх. № 13630) про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю державного виконавця в провадженні виконавчих дій. Однак, враховуючи повторну неявку представника відповідача, а також відсутність доказів на підтвердження наданого клопотання про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку проводити розгляд справи за даною явкою.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини у справі, суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 19.02.2016 року державним виконавцем Греділем А.Р. Шевченківської ДВС ЛМУЮ при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ЗВП № 37426348 винесено постанову про арешт коштів боржника.

Зведене виконавче провадження № 37426348 сформоване з виконавчих документів № 7/112А від 14.07.2008 року, № 32/53-А від 05.04.2008 року, № 32/32-А від 17.03.2008 року, що видані Господарським судом Львівської області; № 2а - 1328/2011 від 28.03.2011 року, № 2а - 6454/2010 від 22.10.2010 року, № 2а - 3909/2012 від 06.08.2012 року, № 2а - 2265/2008 від 07.11.2008 року, № 2а - 11081/2010 від 28.02.2011 року, № 2а - 9034/2010 від 01.02.2011 року, № 2а - 3143/2011 від 05.07.2011 року, що видані Львівським окружним адміністративним судом; вимог про сплату боргу № Ю 20 У від 03.02.2013 року та № Ю 5 У від 03.06.2013 року, що видані управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова; наказу Господарського суду Львівської області № 914/3448/14 від 31.10.2014 року.

Даною постановою, з метою забезпечення реального виконання виконавчого документа, на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах накладено арешт у межах суми 1401622,77 грн.

Вказана постанова надійшла на адресу позивача 29.02.2016 року.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звертався до начальника Шевченківського ВДВС ЛМУЮ із заявою № 12 від 29.02.2016 року про її скасування, однак жодної відповіді станом на дату подання позову (01.03.2016 року) на дану заяву не отримав.

У зв'язку з вказаним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішення спору в даній адміністративній справі, суд керувався наступним.

Спірні правовідносини, а саме умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження", Закон України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" та інші нормативно - правові акти.

Так, згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Таким чином, в своїй діяльності державні виконавця повинні, в першу чергу, керуватись положеннями Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, крім іншого, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

Крім того, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт як на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, так і накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено у ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, ч. 2 цієї статті передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19 1 та 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки".

Згідно ч. 4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Відповідно до ч. 8 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Майном, у розумінні ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Коштами в складі майна, у розумінні ч. 5 цієї ж статті, є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Таким чином, аналізуючи зміст ст. 52 та глави 4 Закону України "Про виконавче провадження", суд зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" розрізняє поняття "майна" як "коштів" та "майна" як "рухомого та нерухомого".

Позивач при зверненні з даним позовом до суду зазначав, що згідно Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається, відтак, оскаржена постанова винесена, на думку позивача з грубим порушенням чинного законодавства.

Дійсно, у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" передбачено, що майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається (ч. 5 ст. 26).

Суд звертає увагу, що предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця про арешт саме коштів ДП "Підприємство Личаківської виправної колонії № 30", а не рухомого чи нерухомого майна.

Суд нагадує, що ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Таким чином, право державного виконавця накласти арешт на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, в разі невиконання таким боржником виконавчого документу жодним чином не суперечить вимогам ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" в частині неможливості звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та, відповідно, накладення арешту на таке майно.

Звідси, суд не вбачає при винесенні оскарженої постанови про арешт коштів боржника жодного порушення законодавства України, на яке вказував позивач при зверненні до суду з даним позовом.

Також суд зазначає, що у відповідності до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками розгляду справи суд зазначає, що винесена у зв'язку з виконанням зведеного виконавчого провадження постанова про арешт коштів боржника ЗВП № 37426348 від 19.02.2016 року відповідає вимогам чинного законодавства. Державний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", відтак, в суду немає жодних підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови.

Тому, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Згідно з ст. 94 КАС України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18-19, 33-35, 69-71, 72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 02.06.2016 року.

Суддя Потабенко В.А.