Постанова № 58068179, 23.05.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року 810/1318/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А.,

За участю позивача ОСОБА_1,

Представника відповідача ОСОБА_2,

Представник 3-ї особи не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за заявою ОСОБА_1

до Прокуратури Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області

про визнання протиправними дії та зобов'язати вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач або ОСОБА_1В.) до Прокуратури Київської області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі третя особа), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії прокуратури Київської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітній платі у розмірі 37697,61 грн. за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- зобовязати прокуратуру Київської області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 20.11.2012 працював в органах прокуратури. 11.12.2015 року позивача було звільнено з органів прокуратури Київської області у звязку з реорганізацією органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів прокуратури Київської області, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". Вважає, що відповідачем на момент звільнення не виплачено в повному обсязі заробітну плату відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", оскільки з 01.07.2015 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури складає 10 мінімальних заробітних плат. Однак, згідно бухгалтерської роздруківки, за період з липня 2015 року по грудень 2015 року, заробітна плата позивачу нараховувалася і виплачувалася виходячи з посадового окладу, який передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". У звязку з неотриманням належної зарплати у визначеному Законом України "Про прокуратуру" розмірі, позивач також просить стягнути моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях, відповідач зазначив, що позивачу за період з 15.07.2015 по 14.12.2015, нарахована і виплачена заробітна плата відповідно до вимог пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", оскільки прокуратура Київської області не наділена правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, збільшувати видатки Державного бюджету України та здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі. Таким чином, Прокуратура Київської області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу діяла у спосіб, межах та на підставі визначених чинним законодавством повноважень, зокрема, Законів України "Про прокуратуру", "Про оплату праці" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік. Також відповідач вважає, що ОСОБА_1 не підтверджений факт заподіяння моральної шкоди, тому відсутні підстави відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник - Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області в судове засідання не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмові пояснення, в яких просив в подальшому розгляд справи здійснювати без його участі та пояснив, що Головне управління Казначейства не володіє будь-якою інформацією, яка може вплинути на розгляд даної справи, оскільки не є учасником спірних відносин та відповідно до п.3 Положення про Головне управління Казначейства, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 21.11.2011 №130. Основним завданням Головного управління Казначейства є реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 23 травня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Починаючи з 20.11.2012 ОСОБА_1, працювала на різних посадах в органах прокуратури України та 11.12.2014 переведена на посаду прокурора прокуратури Фастівського району Київської області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 11-13).

У вересні 2015 року листом прокуратури Київської області позивача попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області, у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 (а.с.14).

Наказом прокурора Київської області № 2222к від 11.12.2015 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури Київської області у звязку з реорганізацією органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів прокуратури Київської області, на підставі па підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", що підтверджується копією трудової книжки.

Дослідивши фактичні підстави виникнення спірних правовідносин суд зазначає, що статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Як зазначено у частині 1 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 вказаної статті заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислуги років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Приписами ч.3 ст.81 цього Закону, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Тобто законом чітко встановлений конкретний розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.

Частиною 9 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які не відповідають вимогам ст.81 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, відповідно до п.13 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру", Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Проте, Кабінетом Міністрів України не були виконані вимоги зазначеної норми.

Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 09.12.2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" якою визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено: постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Таким чином, суд дійшов висновку, що у період з набрання чинності Закону України "Про прокуратуру" (15.07.2015 року в частині розміру заробітної плати) по набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 (15.12.2015 року), розмір посадового окладу працівника прокуратури повинен був обчислюватись відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Крім того, суд звертає увагу, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України "Про прокуратуру" (як спеціальним нормативним актом), у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України у справі "Суханов та Ільченко проти України" була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, Європейського суду з прав людини у п. 40 рішення зазначив, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним.

Також, у п. 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати (в даному випадку оплату) не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.

Також, у справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобовязань.

Правової позиції, відповідно до якої скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, доплат, надбавок до них, дотримується Верховний Суд України у постановах від 22.06.2010 по справі № 21-399во10, від 07.12.2012 по справі № 21-977во10, від 03.12.2010 по справі № 21-44а10 та Вищий адміністративний суд України, що відображено в його ухвалах від 28.11.2013 по справі № К-10021/10, від 09.10.2013 по справі № К- 10879/10-с, від 30.05.2013 по справі № К-34251/10.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції).

Водночас стаття 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах Ван дер Мюсель проти Бельгії та Копеський проти Словаччини). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі Копеський проти Словаччини).

Принцип захисту легітимних очікувань належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Крім того, суд зазначає, що законодавство, яке визначає фінансові зобовязання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство похідний від нього характер.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Конституційного Суду України, який у справі №1-37/2008 вказав наступне: Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про прокуратуру" держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування прокуратури і діяльності прокурорів. Забезпечення функціонування системи прокуратури передбачає: визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування - прокуратури не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення її повноважень відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування прокуратури; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення прокурорів.

Згідно зі ст. 90 Закону України "Про прокуратуру" фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно стаття 13 Закону України "Про оплату праці" визначає, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що з 02 липня 2015 року по 03 грудня 2015року заробітна плата ОСОБА_1 та її складові повинні нараховуватись відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", оскільки нормативно-правовим актом, який має найвищу юридичну силу, гарантовано конституційне право громадянина України на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а тому, застосування Прокуратурою Київської області підзаконного нормативного акта Кабінету Міністрів України, норми якого прямо суперечать нормам Закону України "Про Прокуратуру", які мають вищу юридичну силу, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати є незаконним та протиправним.

З таких підстав, суд зазначає розрахунок недоплаченої заробітної плати позивача за період з 02 липня 2015 року по 03 грудня 2015 року.

Отже, оскільки одним з принципів судового захисту в Україні є відновлення порушеного права, суд вважає за необхідне захистити порушені майнові права позивача та зобовязати прокуратуру Київської області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 15 липня 2015 року по 03 грудня 2015 року включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, з врахуванням вже здійснених виплат за цей період без урахування обовязкових податків та зборів.

Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Із наведеного слідує, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

В ході розгляду справи порушень зі сторони відповідача, що б спричинили зазначені вище наслідки не встановлено, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Наведені в позові обставини суд не приймає до уваги, оскільки не узгоджуються зі змістом статті 237-1 КЗпП України та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховний суд України в своїй Постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В обґрунтування даних вимог позивачем не надано жодних доказів щодо розміру моральної шкоди та доказів, що підтверджують моральні страждання позивача.

При цьому пояснення в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 стосовно завданих моральних страждань не дають підстави для висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевказані обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Прокуратури Київської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Зобовязати прокуратуру Київської області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 15 липня 2015 року по 03 грудня 2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, з врахуванням вже здійснених виплат за цей період без урахування обовязкових податків та зборів.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

СуддяЯ.В. Горобцова

ОСОБА_4