Ухвала суду № 58067873, 02.06.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/10969/14 Головуючий у І інстанції Мурашко І. А. Провадження № 11-кп/795/103/2016 Категорія - ч.4 ст. 368 КК України Доповідач Воронцова С. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_1

суддів - Сердюка О.Г., Короїда Ю.М.,

при секретарі - Дудко Т.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, які зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013260020000374 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 листопада 2015 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, що працює на посаді лікаря травматолога-ортопеда поліклінічного відділення КЛПЗ «Чернігівська центральна районна лікарня», розлученого, який має на утриманні малолітню дитину-інваліда ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 368 КК України в редакції Законів від 07.04.2011 року, від 18.04.2013 року,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, пенсіонера, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 368 КК України в редакції Законів від 07.04.2011 року, від 18.04.2013 року,

З участю учасників кримінального провадження:

прокурора Дремлюга С.О.,

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

виправданих ОСОБА_3, ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 листопада 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані невинуватими у предявленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 368 КК України в редакції Законів від 07.04.2011 року, від 18.04.2013 року та по суду виправданими за недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень, в яких вони обвинувачуються.

Питання речових доказів вирішене у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Прокурор не погодився з вироком суду та звернувся з апеляційною скаргою, в якій вирок суду першої інстанції просить скасувати у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013 № 222-VII) та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки, з конфіскацією належного йому майна та зі спеціальною конфіскацією (грошових коштів одержаних в якості неправомірної вигоди) у сумі 2900 грн.

Визнати його винуватим за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013 № 222-VII) за епізодом отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_7 та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки, з конфіскацією належного йому майна та зі спеціальною конфіскацією (грошових коштів одержаних в якості неправомірної вигоди) у сумі 1800 грн.

Визнати його винуватим за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013 № 221-VII) за епізодом вимагання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки, з конфіскацією належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточно 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки, з конфіскацією належного йому майна та зі спеціальною конфіскацією (грошових коштів одержаних в якості неправомірної вигоди) у сумі 4700 грн.

Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013 № 222-VII) та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки, з конфіскацією належного йому майна та зі спеціальною конфіскацією (грошових коштів одержаних в якості неправомірної вигоди) у сумі 2900 грн.

Визнати його винуватим за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013 № 222-VII) та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік, з конфіскацією належного йому майна та зі спеціальною конфіскацією (грошових коштів одержаних в якості неправомірної вигоди) у сумі 4500 грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточно 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади повязані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки, з конфіскацією належного йому майна та зі спеціальною конфіскацією (грошових коштів одержаних в якості неправомірної вигоди) у сумі 7400 грн.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати повязані з проведенням судових експертиз на загальну суму 3538,08 грн. Питання речових доказів вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до показів свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, які вони змінили в ході судового розгляду, слід відноситись критично, оскільки незважаючи на зміну показань кожен із них фактично підтвердив факт передачі неправомірної вигоди за що передбачена кримінальна відповідальність за ст. 368 КК України. Наголошує на тому, що свідок ОСОБА_10 в категоричній формі повідомила про те, що ОСОБА_2 особисто визначив суму в розмірі 2200 гривень, яку йому належить передати. Просить врахувати, що прокурор у судовому засіданні неодноразово звертав увагу на те, що показання свідків необхідно оцінювати у сукупності з іншими доказами, наданими стороною обвинувачення, які є первинними і незалежними від впливу зовнішніх обставин.

Звертає увагу, що дані, отримані за результатами проведення НСРД є належними і допустимими доказами, однак суд, всупереч ст. 94 КПК України та ст. 370 КПК України, не надав їм належної оцінки, як і ряду інших доказів, що містяться у матеріалах провадження та визнані належними і допустимими доказами вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.01.2015 року. Незрозумілим для прокурора є висновок суду про не прийняття як доказу заяв до правоохоронних органів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, оскільки особами вони написані добровільно, а жоден зі свідків під час досудового розслідування не звернувся до прокуратури з заявою щодо неправомірних дій правоохоронних органів.

Вказує на те, що до показань свідка ОСОБА_13 необхідно відноситись критично, оскільки він повідомив, що з лікарем ОСОБА_2 перебуває у партнерських відносинах, окрім того, фактично він жодних свідчень стосовно предявленого обвинувачення не надав. В той час, як показання свідка ОСОБА_14 повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_7.

Не погоджується з висновком суду в тій частин, що до показів свідка ОСОБА_15 слід відноситись критично у звязку з тим, що він є зацікавленим у підтвердженні обвинувачення, так як на час розгляду кримінального провадження та дачі свідчень вказаний свідок був звільнений з УБОЗ УМВС України в Чернігівській області, а саме управління БОЗ майже рік, як ліквідовано. В той же час, свідчення ОСОБА_15 повністю узгоджуються з наданими суду рапортами про вчинення кримінального правопорушення, протоколами НСРД, висновками експертиз, протоколами обшуку.

Звертає увагу і на той факт, що зазначені у вироку недоліки проведення обшуку не є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального кодексу України і не можуть бути підставою для визнання недопустимими протоколів про їх проведення і здобутих в ході їх проведення доказів. Наголошує і на тому, що негласну розшукову слідчу дію проведено на підставі ухвали суду з повним дотриманням вимог ч. 2 ст. 86 КПК України і відсутність підпису оперуповноваженого на протоколі є незначним технічним недоліком.

Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою заяви свідка ОСОБА_16, який не зявився на неодноразові виклики до суду в звязку з хворобою, а також вирок щодо нього, який містить дані щодо кримінального правопорушення свідком та виправданими, що свідчить про порушення вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, щодо доказування, встановлення обставин які мають значення для кримінального провадження у їх взаємозвязку.

Просить прийняти до уваги, що показання свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні про те, що він особисто передав, а лікар ОСОБА_2 особисто отримав неправомірну грошову винагороду в сумі 1800 грн. за встановлення ІІІ групи інвалідності та ще 1800 грн. за встановлення ІІ групи, що узгоджується і з зібраними у кримінальному провадженні доказами.

На переконання сторони обвинувачення, з урахуванням у сукупності зазначених вище доводів частину цих доказів судом безпідставно визнано недопустимими, а частину, зокрема, показання наведених осіб, відкинуто без наведення мотивів надання переваги показанням свідків сторони захисту, що зумовлює необхідність у дослідженні цих доказів згідно до вимог ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції.

Не погодившись з апеляційною скаргою прокурора захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 подав заперечення, в яких просить апеляційну скаргу прокурора від 16 грудня 2015 року у повному обсязі залишити без задоволення, у звязку з її безпідставністю. Наголошує на тому, що як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і у своїй апеляційній скарзі прокурор знову не аналізує всі встановлені і досліджені судом факти і докази по кожному епізоду обвинувачення, намагаючись викреслити з усього їх комплексу лише окремі події. Вказує про те, що наголошуючи на спеціальній конфіскації в сумі 4700 грн., прокурор не звернув уваги, що ці гроші не мають жодного відношення до предявленого ОСОБА_2 обвинувачення, тож про жодну спеціальну конфіскацію не може йти мови. Стверджує, що в своїх висновках, суд першої інстанції у вироку правильно визначився у питаннях оцінки доказів, їх належності, допустимості і достовірності, оскільки вони одержані судом в установленому порядку, досліджені і перевірені безпосередньо у судовому засіданні. Крім того, звертає увагу, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України прокурор не привів жодного обґрунтування необхідності повторного дослідження доказів сторони обвинувачення.

Захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 та виправданий ОСОБА_3 також не погодились з апеляційною скаргою прокурора та подали на неї заперечення, в яких просять вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 листопада 2015 року залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Твердження прокурора, що містяться в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на зібраних у кримінальному провадженні доказах, а в основну апеляційної скарги покладено субєктивні твердження щодо таких доказів та особиста думка прокурора щодо неналежної оцінки Деснянським районним судом. Вказують на те, що вказівка прокурора про порушення судом вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, у звязку з ненаданням оцінки заявам свідка ОСОБА_16, поданих до суду, та вироку суду щодо нього від 27.03.2015 року не відповідають дійсності, оскільки під час судового розгляду сторона обвинувачення відмовилась від допиту свідка ОСОБА_16, а суд у відповідності до ст. 23 КПК України повинен досліджувати докази безпосередньо. Зазначають і про те, що посилання прокурора на норми ст.ст. 40, 223 КПК України, якими він намагається пояснити вищезазначені порушення, є безпідставними та суперечать змісту ст.ст. 2, 7, 9 КПК України.

Як встановив суд, органами досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що ОСОБА_16, працюючи з 03.06.2003 року, відповідно до наказу № 35-о від 03.06.2003 року на посаді керівника Обласного центру медико-соціальної експертизи, на посаді лікаря-ортопеда-травматолога міжрайонної спеціалізованої травматологічної медико-соціальної експертної комісії та відповідно до посадової інструкції уповноважений на проведення медико-соціальної експертизи хворих ортопедо-травматологічного профілю, що полягає у визначенні ступеню обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стану працездатності, групи, причини, часу настання інвалідності, а також ступеня втрати професійної працездатності(у відсотках) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків, тобто будучи службовою особою, і виконуючи організаційно-розпорядчі функції, використовуючи своє службове становище в особистих інтересах, діючи умисно, на початку квітня 2014 року, з метою одержання неправомірної вигоди від осіб, які звернулись для проходження медико-соціальної експертної комісії, створив організовану злочинну групу в складі: ОСОБА_2, працюючого згідно наказу головного лікаря комунального лікувально-профілактичного закладу Чернігівська центральна районна лікарня(Далі КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ) від 06.03.2002 року № 01-11 на посаді лікаря-травматолога-ортопеда поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ, обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, тобто будучи службовою особою, та маючи відповідно до п.п.2.15, 2.19, 2.32, 3.13, 7.2 посадової інструкції, затвердженої головним лікарем КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ 17.01.2012 року, повноваження здійснювати експертизу тимчасової непрацездатності, готувати до представлення та представляти на засіданні МСЕК первинних ортопедичних та травмованих хворих з ознаками стійкої втрати працездатності, брати участь у роботі лікарсько-консультативних та медико-соціальних експертних комісій під час розгляду питань, що стосуються ортопедичних та травмованих хворих, керувати роботою підпорядкованого середнього медичного персоналу, віддавати розпорядження середньому та молодшому медичному персоналу та контролювати їх роботу, маючи у підпорядкуванні середній та молодший медичний персонал, який працює у травматологічному відділенні, та ОСОБА_3, працюючого з 01.09.1997 року, відповідно до наказу № 24-л від 01.09.1997 року головного лікаря обласного центру медико-соціальної експертизи, на посаді голови травматологічної медико-соціальної експертної комісії, та відповідно до посадової інструкції, затвердженої головним лікарем КМЗ ОЦ МСЕ Чернігівської обласної ради від 02.01.2014 року, обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, тобто будучи службовою особою, був уповноважений на організацію проведення медико-соціальної експертизи, тобто визначення ступеня обмеження життєдіяльності людини, в тому числі стану працездатності людини, групу, причину і час настання інвалідності, роз'яснення особисто інвалідам експертного рішення МСЕК, його обґрунтування, видачу довідки МСЕК установленої форми, контроль продовження строків тимчасової непрацездатності на період відновного лікування та контроль порядку видачі довідок МСЕК.

Зокрема, всі учасники організованої злочинної групи, з особистих корисливих мотивів, маючи єдиний намір на вчинення злочинів, пов'язаних з одержанням неправомірної вигоди, діяли згідно розробленого ОСОБА_16 плану, спрямованого на досягнення єдиного результату, з яким були обізнані, та з чітким розподілом функцій кожного з них.

Під час здійснення своєї протиправної діяльності, маючи спільний умисел, спрямований на систематичне одержання неправомірної вигоди з подальшим її привласненням, згідно відведеної ролі, ОСОБА_2 інформував осіб - кандидатів на проходження МСЕК про необхідність сплатити йому неправомірну вигоду у сумі, що коливалась від 700 до 2200 грн., за вдале проходження огляду міжрайонною спеціалізованою травматологічної МСЕК та зазначав у направленні (форма 088/о, затверджена наказом МОЗ від 14.02.2012 року №110) на вказану комісію відомості, в тому числі діагноз, який відповідав вимогам, необхідним для встановлення групи інвалідності чи продовження листка непрацездатності.

ОСОБА_16, окрім здійснення контролю за діяльністю організованої групи та розподілом здобутої незаконної вигоди, здійснював огляд осіб травматологічного профілю, підписував акт огляду МСЕК (форма 157/о, затверджена наказом МОЗ України від 19.05.2003 року №224) та передав його на підпис голові міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК ОСОБА_3, який у свою чергу підписував акт огляду МСЕК та видавав довідку про встановлення групи інвалідності.

Крім цього, відповідно до п.3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно п.п.5.1.11, 5.1.13, 5.3.1 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого Наказом МОЗ України від 09.04.2008 року №189, лікуючий лікар представляє пацієнта завідувачу відділення з питань направлення на ЛКК, разом із завідувачем відділення представляє на Лікарсько-консультативну комісію(Далі ЛКК) амбулаторного чи стаціонарного хворого для вирішення питання про направлення їх на МСЕК. ЛКК закладу охорони здоров'я вирішує питання експертизи тимчасової непрацездатності за поданням лікуючого лікаря та завідувача відділення та питання про направлення до МСЕК на огляд або консультацію.

Відповідно до п. 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №088/о Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК), затвердженої Наказом МОЗ України від 14.02.2012 року №110, направлення на МСЕК заповнюється лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи лікування хворого, підписується головою і членами ЛКК і надсилається до МСЕК.

Згідно п.4.2 Положення про поліклінічне відділення, затвердженого головним лікарем КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ 18.01.2012 року, одним із завдань відділення є здійснення експертизи тимчасової непрацездатності.

На початку листопада 2013 року, у своєму службовому кабінеті ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_8 про умову щодо необхідності сплати йому грошових коштів в сумі 2000 грн., за зазначення ним у направленні (форми № 088/о) на Чернігівську міжрайонну МСЕК відомостей про його обстеження та діагноз, які будуть підставою для встановлення ОСОБА_8 МСЕК 3-ї групи інвалідності.

04.12.2013 року, приблизно о 14.00, ОСОБА_8, перебуваючи у службовому кабінеті №319, що належить лікарю-травматологу-ортопеду поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ ОСОБА_2, який розташований за адресою: вул. Шевченка, 114 у м.Чернігові, з відома та за вказівкою ОСОБА_2, передав медсестрі травматологічного кабінету ОСОБА_17 для ОСОБА_2 неправомірну вигоду у розмірі 2000 грн., за зазначення у направленні (форми № 088/о) на Чернігівську міжрайонну МСЕК відомостей про його обстеження та діагноз, які будуть підставою для встановлення ОСОБА_8 цією МСЕК 3-ї групи інвалідності.

В подальшому, відповідно до Акту огляду Чернігівською міжрайонною МСЕК від 04.12.2013 року ОСОБА_8 встановлена 3-ї група інвалідності.

Відповідно до Акту огляду міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК КМЦ ОЦ МСЕ Чернігівської обласної ради від 25.12.2012 року №2548 ОСОБА_18 встановлена 3-тя група інвалідності з причини загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату на строк до 01.01.2014 року з датою чергового переогляду 25.12.2015 року.

Наприкінці 2013 року, ОСОБА_18, знаючи про необхідність огляду МСЕК, у зв'язку з закінченням строку, на який встановлено групу інвалідності, звернувся до лікаря-травматолога-ортопеда поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ ОСОБА_19 з метою отримання направлення на МСЕК для проходження чергового огляду та підтвердження раніше встановленої 3-ї групи інвалідності.

ОСОБА_19 висловив готовність допомогти ОСОБА_18, але при умові сплати йому грошових коштів за внесення до медичних документів відомостей про результати обстеження ОСОБА_18 та діагнозу, котрі при розгляді питань лікарсько-консультативної та медико-соціальної експертної комісії, будуть підставою для надання ОСОБА_18 3-ї групи інвалідності. При цьому, ОСОБА_20 повідомив, що у випадку несплати грошових коштів він взагалі може позбавити його групи інвалідності.

У свою чергу ОСОБА_18, усвідомлюючи, що у випадку відмови ним у сплаті ОСОБА_19 грошових коштів, він не зможе отримати направлення на МСЕК, без якого неможливо проведення огляду МСЕК та прийняття рішення про встановлення групи інвалідності, з метою запобігти шкідливим наслідкам щодо прав і законних інтересів, на вимогу ОСОБА_20 погодився.

З метою одержання неправомірної вигоди, на виконання домовленості з ОСОБА_18, ОСОБА_19 заповнив направлення на МСЕК від 12.12.2013 року із внесенням відомостей про обстеження ОСОБА_18 та діагнозу, які мали слугувати підставою для встановлення МСЕК 3-ї групи інвалідності.

15.01.2014 року, у ранковий час, ОСОБА_19, перебуваючи у своєму службовому кабінеті №319 КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ, розташованому за адресою: вул. Шевченка,114 у м. Чернігові, повторно одержав від ОСОБА_18 неправомірну вигоду у розмірі 1800 грн., за зазначення у направленні (форми № 088/о) на Чернігівську міжрайонну МСЕК від 12.12.2013 року, відомостей про його обстеження та діагнозу, які будуть підставою для встановлення МСЕК 3-ї групи інвалідності, та за сприяння у прийнятті вказаною МСЕК рішення про встановлення ОСОБА_18 3-ї групи інвалідності за результатами його огляду.

У подальшому, у цей же день, ОСОБА_19, звернувся до голови Чернігівської міжрайонної МСЕК ОСОБА_14 з проханням щодо прийняття рішення про встановлення ОСОБА_18 3-ї групи інвалідності за результатами його огляду вказаною МСЕК.

Відповідно до Акту огляду Чернігівської міжрайонної МСЕК КМЗ ОЦ МСЕ Чернігівської обласної ради від 15.01.2014 року №45/5 ОСОБА_18 встановлена 3-тя група інвалідності з причини загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату на строк до 01.02.2015 року з датою чергового переогляду 15.01.2015 року.

Крім того, 09.04.2014 року, продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_2, ОСОБА_16 та ОСОБА_3, діючи у складі організованої злочинної групи, умисно, з корисливих мотивів за встановлення 3-ї групи інвалідності загального захворювання терміном на один рік, в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, одержали повторно від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у сумі 2200 грн.

09.04.2014 року, у своєму службовому кабінеті ОСОБА_2, відповідно до відведеної йому ролі, діючи в інтересах всіх учасників злочинної групи, повідомив ОСОБА_10 про необхідність сплати йому грошових коштів за зазначення ним у направленні (форми № 088/о) на міжрайонну спеціалізовану травматологічну МСЕК відомостей про її обстеження та діагноз, який слугуватиме підставою для встановлення їй 3-ї групи інвалідності, про що заздалегідь попередив ОСОБА_16

У цей же день, лікар-ортопед-травматолог міжрайонної травматологічної МСЕК ОСОБА_16, на виконання спільного плану злочинних дій, провів огляд ОСОБА_10 та підписав акт огляду МСЕК, після чого передав його голові зазначеної МСЕК ОСОБА_3, який також, діючи в інтересах всіх учасників злочинної групи, підписав вказаний акт огляду та видав довідку про встановлення 3-ї групи інвалідності. Відповідно до Акту огляду міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК КМЗ ОЦ МСЕ Чернігівської обласної ради від 09.04.2014 року №545 ОСОБА_10 встановлена 3-тя група інвалідності по причині загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату на строк до 01.05.2015 року.

Після проведення міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК огляду та прийняття рішення про встановлення 3-ї групи інвалідності ОСОБА_10, 09.04.2014 року, лікар-травматолог-ортопед поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ ОСОБА_2, перебуваючи у своєму службовому кабінеті №319 КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ, розташованому за адресою: м.Чернігів, вул. Шевченка, 114, одержав від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у розмірі 2200 грн. Грошові кошти, одержані у якості неправомірної вигоди в сумі 2200 грн., члени організованої групи розділили між собою.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 08.05.2014 року, ОСОБА_21, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючи в складі організованої злочинної групи, умисно, з корисливих мотивів, за продовження листка непрацездатності в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, одержали від ОСОБА_12 неправомірну вигоду у сумі 700 грн.

У невстановлену досудовим слідством дату та час, у своєму службовому кабінеті ОСОБА_2, відповідно до відведеної йому ролі, діючи в інтересах всіх учасників організованої злочинної групи повідомив ОСОБА_12 про необхідність сплати йому грошових коштів за зазначення ним у направленні (форми № 088/о) на міжрайонну спеціалізовану травматологічну МСЕК відомостей про її обстеження та діагноз, які слугуватимуть підставою для продовження ОСОБА_12 листка непрацездатності, про що заздалегідь попередив ОСОБА_16

У подальшому, 08.05.2014 року, у ранковий час, лікар-травматолог-ортопед поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ ОСОБА_2, перебуваючи в своєму службовому кабінеті №319 КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ, розташованому за адресою: м.Чернігів, вул. Шевченка, 114, одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоду в розмірі 700 грн. за зазначення у направленні (форми № 088/о) на міжрайонну спеціалізовану травматологічну МСЕК відомостей про її обстеження та діагноз, які слугуватимуть підставою для встановлення тимчасової непрацездатності та продовження листка непрацездатності.

У цей же день, лікар-ортопед-травматолог міжрайонної травматологічної МСЕК ОСОБА_21, на виконання спільного плану злочинних дій, провів огляд ОСОБА_12 та підписав акт огляду МСЕК, після чого передав його голові зазначеної МСЕК ОСОБА_3, який також, діючи в інтересах всіх учасників злочинної групи підписав вказаний акт, продовживши листок непрацездатності. Відповідно до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК КМЗ ОЦ МСЕ Чернігівської обласної ради від 08.05.2014 року №694 ОСОБА_12 встановлена тимчасова непрацездатність та продовжено листок непрацездатності з причини повільно консолідуючого перелому правої гомілки. Гроші, одержані від ОСОБА_12, у якості неправомірної вигоди у сумі 700 грн., члени організованої групи розділили між собою.

23.05.2014 року, приблизно о 10.10, голова міжрайонної спеціалізованої травматологічної медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3, перебуваючи у службовому кабінеті №216 комунального лікувального профілактичного закладу Чернігівська обласна лікарня(Далі КЛПЗ Чернігівська обласна лікарня), що знаходиться за адресою: м.Чернігів, вул. Волковича , 25, повторно одержав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду у розмірі 1 500 грн., за проведення експертного огляду та встановлення ОСОБА_9 3-ї групи інвалідності та видачу довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0134334 від 23.05.2014 року.

Крім цього, 29.05.2014 року, о 08.11, ОСОБА_3, за попередньою змовою з лікарем ортопедом-травматологом міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК ОСОБА_16, перебуваючи у своєму службовому кабінеті №216 КЛПЗ Чернігівська обласна лікарня, що знаходиться за адресою: м.Чернігів, вул. Волковича, 25, маючи спеціальні ортопедичні та травматологічні знання з медико-експертної роботи з хворими, повторно одержали від ОСОБА_11 неправомірну вигоду у розмірі 3000 грн. за проведення експертного огляду та встановлення її сину - ОСОБА_22 2-ї групи інвалідності та видачу довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0134357 від 29.05.2014 року.

Виправдовуючи обвинувачених, суд першої інстанції зазначив, що дослідивши докази, перевіривши доводи обвинувачення про доведеність обвинувачення, показання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що заперечували висунуте проти них обвинувачення, доводи захисту про недоведеність їх винуватості, та що більшість доказів у кримінальному провадженні отриманні з порушенням КПК України, а тому є недопустимими та оцінені кожен із них з точки зору їх достатності, та взаємозвязку для прийняття рішення, виходячи із змісту ст. 62 Конституції України, ст. 2 КПК України щодо завдань кримінального провадження, ст.ст. 7,9,17,18 КПК України щодо загальних засад кримінального провадження щодо законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, свободи від самовикриття. Згідно ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду окрім випадків передбачених КПК. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках передбачених КПК. Сторона обвинувачення зобовязана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Заслухавши доповідача, прокурора, який просив задовольнити подану ним апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинувачених винними у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та призначити міру покарання відповідно до вимог апеляційної скарги, захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 та виправданих ОСОБА_23 і ОСОБА_2, які не погодились з апеляційною скаргою, просили залишити її без задоволення, вказуючи на те, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та скасуванню не підлягає, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора не знаходить.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору їх достатності та взаємозвязку для прийняття рішення, виходячи з наступного.

При оцінці доказів суд першої інстанції вірно врахував зміст та положення статті 62 Конституції України, статті 2 КПК України щодо завдань кримінального провадження, статей 7, 9, 17, 18 КПК України щодо загальних засад кримінального провадження, зокрема, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, свободи від самовикриття.

Згідно статті 23 КПК України суд першої інстанції прийняв до уваги та надав оцінку лише тим доказам, які безпосередньо дослідив у судовому засіданні. Врахував саме ті показання учасників кримінального провадження, що суд отримав усно.

В суді апеляційної інстанції обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги прокурора, стверджували про свою не винуватість та підтримали свідчення надані суду першої інстанції.

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_2 свою вину по предявленому обвинуваченню не визнав та показав, що з 06.03.2002 року він працював на посаді лікаря-ортопеда-травматолога поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ. До його професійних обов'язків окрім іншого, входило також внесення певних відомостей по його профілю лікування до форми первинної облікової документації №088/о Направлення на МСЕК. Зауважив, що його ніхто ніколи з його посадовою інструкцією, яка вказана в обвинуваченні, не знайомив і він у ній не розписувався. При цьому, у його безпосередньому підпорядкуванні не знаходиться та за ним не закріплено жодного працівника середнього та молодшого медичного персоналу.

Завідувач поліклінічного відділення КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ ОСОБА_24, є його безпосереднім керівником, який за сумісництвом є заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності та є головою ЛКК, і який безпосередньо перевіряє правильність оформлення та остаточно затверджує форму №088/о Направлення на МСЕК, після його затвердження ЛКК у складі не менше трьох лікарів, після чого вона передасться на профільну комісію МСЕК.

Зазначив про те, що посилання в обвинуваченні на п.2.15 Інструкції лікаря-ортопеда-травматолога від 17.01.2012 року у частині проведення експертизи тимчасової працездатності осіб, стосується видачі лікарняних листів та не має відношення до складання форми №088/о Направлення на МСЕК, які, в тому числі і на ОСОБА_8, ОСОБА_18 та ОСОБА_25, він міг заповнити лише разом ще не менше, як двома лікарями КЛПЗ Чернігівська ЦРЛ інших профілів. У зв'язку з цим, форми №088/о Направлення на МСЕК ними завжди заповнювались спільно, після чого їх перевіряла ЛКК та затверджував голова ОСОБА_24 Тобто рішення про видачу такої форми приймав колегіальний орган - ЛКК, а затверджував її ОСОБА_24, і не як не він, чи інші лікарі, що разом з ним формували таке направлення. Аналогічна форма №088/о видавалась і для продовження листка непрацездатності у випадку з ОСОБА_12 Таке направлення він міг оформити також у складі не менше трьох лікарів, а рішення про його видачу, знову приймало ЛКК, яке затверджував ОСОБА_24 Тобто, виконуючи свої професійні обов'язки лікаря з огляду пацієнтів та спільному заповненню разом з іншими лікарями супровідної документації на МСЕК, він завжди здійснював їх без виконання організаційно-розпорядчих функцій, не будучи службовою особою. Він не є членом комісії та жодного разу не приймав участі у роботі Чернігівської міжрайонної МСЕК, ЛКК та обласної міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК.

З ОСОБА_3 він ніколи напряму не контактував. Твердження в обвинуваченні, що начебто ОСОБА_16, ОСОБА_3 та він були учасниками організованої злочинної групи, є нічим іншим, як припущенням, що не відповідає дійсності. Після проходження МСЕК ОСОБА_18 підходив до нього у дальньому кінці коридору на третьому поверсі, а не у його службовому кабінеті, як він стверджував у суді.

Обвинувачений ОСОБА_3 під час допиту у судовому засіданні в суді першої інстанції свою вину по предявленому обвинуваченню не визнав та показав, що він, з 01.09.1997 року до 30.05.2014 року працював на посаді голови травматологічної МСЕК. Під час перебування на вказаній посаді до його обов'язків входило проведення експертизи стійкої і тимчасової втрати працездатності з причини наслідків травм або захворювань опірно-рухового апарату людини з встановленням групи інвалідності або продовження лікарняного листка з визначенням медико-соціальних рекомендацій для відновлення втраченої функції опірно-рухового апарату. Він на цій посаді був безпосередньо підпорядкований головному лікарю обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_26 Його підлеглим був лікар-ортопед-травматолог ОСОБА_16 З лікарем ОСОБА_2 під час проведення експертизи стійкої або тимчасової втрати працездатності вони не контактували. Твердження обвинувачення, що ОСОБА_16, ОСОБА_2 та він були учасниками організованої злочинної групи не відповідає дійсності.

Зазначив, що 09.04.2014 року він не контактував з ОСОБА_10, яку у той день не бачив. Розмов, як на передодні, так і у цей день, стосовно встановлення стійкої втрати працездатності ОСОБА_10 у нього з ОСОБА_16 не було, як не було розмов і після цього. Жодних розмов щодо пропонування та надання йому грошових коштів щодо проведення експертизи ОСОБА_10М між ним та ОСОБА_16 не було. В цей день він підписав акт огляду МСЕК ОСОБА_10 та видав довідку, оскільки експертиза була проведена згідно вимог чинного законодавства.

08.05.2014 року участі в огляді хворої ОСОБА_12 він не приймав, однак, дійсно у цей день підписував акт огляду хворої щодо встановлення їй тимчасової непрацездатності, оскільки він був оформлений згідно вимог чинного законодавства. Розмов, як на передодні, так і у цей день, стосовно проведення експертизи тимчасової непрацездатності хворій ОСОБА_12 у нього з ОСОБА_16 не було, як не було їх і після огляду. Жодних розмов, а так само пропонування та надання йому грошових коштів ОСОБА_16 щодо проведення експертизи ОСОБА_12 не було.

Підтвердив, що 23.05.2014 року ОСОБА_9 був у нього на прийомі з питання встановлення втрати працездатності. ОСОБА_9 оглядався ним безпосередньо з оглядом функції кінцівки та його рентгенограм. За результатами цього огляду, з оцінкою об'єктивних даних і функціональних методів дослідження, ОСОБА_9 була встановлена третя група інвалідності згідно чинного законодавства. У 2013 році він оглядав ОСОБА_9, у якого були ускладнення перелому кінцівки, які могли привести до ампутації кінцівки. Він йому розписав лікування і стан його покращився. Жодних розмов з ОСОБА_9 щодо грошових коштів у нього не було. Категорично заявив, що в момент огляду ОСОБА_9 ніяких грошових коштів йому не передавав.

29.05.2014 року, приблизно об 11.00 годині, до приміщення кабінету МСЕК зайшли працівники міліції, які повідомили, що будуть проводити обшук на робочому місці ОСОБА_16 Коли він побачив, що працівники міліції почали проводити обшук на робочих місцях інших лікарів комісії, то почав наводити порядок на своєму робочому місці. У цей момент він знайшов під паперами та медичними документами конверт, який його шокував, оскільки відразу зрозумів, що це щось погане. У нього запаморочилась свідомість і він не пам'ятає, як конверт опинився у нього під сорочкою. Що це за конверт, і що у ньому було у той момент, він не знав. Оглядаючи конверт, працівники міліції виявили у ньому грошові кошти в сумі 1 500 грн. Що це за гроші, кому вони належать, як вони опинились на його столі, він не знав, про що повідомив працівників міліції. Згодом, у судовому засіданні, він дізнався, що ОСОБА_9, 23.05.2014 року, перебуваючи на огляді, поклав конверт під його папери, чого він не бачив, і не знав, що це подяка за врятовану кінцівку.

Окрім цього, у його дипломаті працівники міліції виявили паперовий згорток з паперу білого кольору , у якому знаходились 3 000 грн. На паперовому згортку було написано цифрами три тисячі, які є його грошима, які він узяв дома на придбання дивану. Зазначив, що у ході судового розгляду був продемонстрований аркуш паперу із зошиту у клітинку, у який начебто були завернуті 3000 грн., але це не той аркуш паперу, що вилучений у нього із дипломату, при цьому були відбитки слідів ОСОБА_16, а його відбитків не було.

Він жодним чином 29.05.2014 року не контактував з ОСОБА_11, яку у той день взагалі не бачив. Розмов, як на передодні, так і у цей день, стосовно встановлення стійкої втрати працездатності ОСОБА_22 у нього з ОСОБА_16 не було, як не було їх і після цього. ОСОБА_16 йому грошових коштів щодо проведення експертизи ОСОБА_22 не пропонував та грошових коштів йому не давав, але він, 29.05.2014 року підписав акт огляду МСЕК ОСОБА_22 та видав довідку про встановлення йому другої групи інвалідності, оскільки експертиза була проведена згідно вимог чинного законодавства.

Окрім показань обвинувачених, колегія суддів приймає до уваги і показання свідків, що були допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду.

Зокрема, свідок ОСОБА_9 в суді першої інстанції показав, що у 2012 році ОСОБА_3 визначив йому другу групу інвалідності, в звязку з тим, що він зламав ногу і він не міг пересуватись. У 2013 році його привозили на МСЕК, коли він зайшов у кабінет, то ОСОБА_3 оглянув його ногу, визначив лікування, яке врятувало ногу, яку могли ампутувати. В звязку з тим, що стан його здоровя покращився, то йому визначили третю групу інвалідності. У 2014 році він приїхав на перекомісію до лікаря ОСОБА_3, який подивився знімок та продовжив йому третю групу інвалідності. З метою віддячити лікаря за врятовану кінцівку, він дав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 500 грн., які поклав у конверт, в якому йому прийшло повідомлення до МСЕК. Гроші у конверті він поклав у папери лікаря, тобто картки інших людей, які лежали на столі, коли той дивився знімок. Запевнив, що ОСОБА_3 не бачив, як він клав гроші. Довідку про інвалідність він отримав від ОСОБА_3, який також віддав йому його картку. Коли він виходив, то конверт з грошима залишався під документами і лікар не міг його бачити. Також він не бачив, щоб ОСОБА_3 потім виходив із кабінету. Наполягав на тому, що дати гроші це була його особиста ініціатива і він не казав ОСОБА_3, що хоче йому віддячити. Гроші він віддав за лікування та врятовану ногу, а не за отримання інвалідності.

Вказав, що слідчий приїздив до нього та питав, чи давав він хабар ОСОБА_3, що маються його відбитки, на що він сказав, що такого не може бути. Слідчий приїздив двічі, і щось вони писали, але він нічого не підписував ні першого, ні другого разу. Зазначив, що протокол, який йому диктував слідчий, він підписав там, де йому вказав підписати слідчий. Він читав протокол, але розповідав слідчому і все було записано, саме так, як розповів у судовому засіданні. Коли працівники міліції приїздили другий раз, то казали: Признавайся, що давав хабара і щось писали, але він нічого не підписував. У сільраді у нього мазали руки та робили з них відбитки. Він не бажав писати заяву на ОСОБА_3 і не вважає, що ОСОБА_3 вчинив злочин.

Крім того, свідок наголосив, що дані, зазначені у протоколі його допиту від 21.07.2014 року, не відповідають дійсності. Запевнив, що ОСОБА_3 у нього грошей не просив, а дати гроші це була його власна ініціатива.

Свідок ОСОБА_9 в суд апеляційної інстанції не зявився, мотивуючи свою неявку в поданих суду заявах тяжким станом здоровя та підтримав вищенаведені показання.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 в суді першої інстанції показала, що у 2009 році вона поламала ключицю та попала на прийом до лікаря ОСОБА_2 Потім вона лікувалась у районній лікарні, її консультували в обласній лікарні і по документах призначили третю групу інвалідності. Їй регулярно продовжували групу, при цьому, вона зверталась спочатку до ОСОБА_2, а потім на перекомісію до МСЕК. У 2011 році у продовженні групи їй відмовили. У 2014 році вона стала почувати себе гірше і звернулась до Чернігівської районної лікарні, де на прийомі був ОСОБА_2, який після обстеження направив її до МСЕК проконсультуватись, де вона попала до лікаря ОСОБА_3, який подивився результати та сказав, що група інвалідності їй призначена бути не може. Після того ОСОБА_2 направив її до обласної лікарні, де травматолог написав, що є підстави для визначення групи інвалідності. Ці документи вона принесла ОСОБА_2, який сказав, що необхідно проходити обстеження та подавати документи для МСЕК.

У Чернігівській районній лікарні вона пройшла огляд і ОСОБА_2 сказав, що треба 2 200 грн., при цьому, прізвища для кого гроші не називав. 09.04.2014 року вона повезла документи на МСЕК і вирішила, якщо групу продовжать, то віддячить лікарів. Її оглядав ОСОБА_27, а ОСОБА_3 її ні про що не питав, але був у складі комісії. Довідку їй давали у МСЕК, де були лікарі ОСОБА_3 та ОСОБА_27 Коли їй визначили групу, то вона 2 200 грн. віддала ОСОБА_2 Гроші віддавала у кабінеті у конверті, який вона поклала на стіл та пішла. ОСОБА_2 не казав, що частину грошей із цієї суми візьме собі, також не казав, що у нього є ті особи, які можуть вирішити питання щодо надання інвалідності. Зазначила, що гроші вона давала після отримання довідки про інвалідність. Вона вважала, що це гроші в якості подяки за відношення до неї лікарів, за поради, а що дає гроші за групу інвалідності не думала. Заяву про злочин вона писала не самостійно, а на вимогу слідчого, який приїхав та сказав, що необхідно написати заяву, бо було встановлено прослуховування. Наголосила на тому, що слідчий тиснув на неї, після чого дав зразок і вона написала заяву під диктовку слідчого. Вважає, що заяву вона писала під тиском.

На неодноразові виклики до суду апеляційної інстанції свідка ОСОБА_10, остання не зявилась, подаючи заяви про неможливість зявитись на судове засідання внаслідок хвороби та підтримала свідчення надані в суді першої інстанції.

Свідок ОСОБА_8 суду першої інстанції показав, що він познайомився з ОСОБА_2 у 2011 році, коли прийшов на консультацію з приводу травми перелому шийного хребта. Він лікувався на стаціонарі у районній лікарні, де його лікуючим лікарем був ОСОБА_2, який його оформлював на МСЕК та протягом 2012-2014 років ОСОБА_2 оформлював йому посильні листи на МСЕК в звязку з втратою працездатності. За результатами МСЕК йому надавали третю групу інвалідності. У 2013 році він проходив стаціонарне лікування у Чернігівській районній лікарні і стан його погіршився. ОСОБА_2 запропонував йому пройти курс лікування дорогим препаратом Геошталь, три уколи якого коштували 1 800 грн., на що він погодився. Після проходження комісії він передав 2 000 грн. медсестрі, яка працювала з ОСОБА_2, який попереджав його, якщо його не буде на місці, то гроші він може віддати медсестрі, при цьому 1 800 грн. коштували ліки, а 200 грн. були, як благодійний внесок на потреби лікарні. Він не сплатив 200 грн. через касу, оскільки це була його ініціатива і про це між ним та ОСОБА_2 не було домовленості. Зауважив, що лікування цим препаратом він проходив після проходження комісії, оскільки до ї проходження в нього не було грошових коштів на цей препарат. Для проходження МСЕК йому прийшов виклик, але він за станом здоровя не зміг прийти на комісію та телефонував ОСОБА_2, коли йому необхідно прийти на комісію, оскільки номерів телефонів інших лікарів не знав. У нього не виникало сумнівів щодо вартості препарату і він не перевіряв даних про його вартість.

Коли йому зателефонував слідчий, то він з роботи добровільно поїхав до УБОЗу, де його почали розпитувати, чи давав він гроші та за що. Він працівникам міліції казав, що ніяких хабарів він не давав, але йому сказали, що він може отримати три роки умовно, якщо не буде з ними співпрацювати. Тільки ввечері він прийшов до тями, оскільки раніше не був у такій ситуації, і зрозумів, що дав неправдиві показання про те, що він давав хабар ОСОБА_2, оскільки це не відповідало дійсності. Коли складали протокол, то у кабінеті, окрім нього, було ще три особи, при цьому, він не сам розповідав про події, а йому диктували. Наголосив, що заява ним була написана зі слів слідчого, який сказав, що його показання нічого не вирішують, і що буде краще, якщо так буде написано. Фактично все відбувалось саме так, як він повідомив суду.

Судом апеляційної інстанції перевірялись показання свідка ОСОБА_8, який в повному обсязі підтримав надані суду першої інстанції свідчення.

Свідок ОСОБА_17 місцевому суду показала, що вона працює медсестрою разом з ОСОБА_2 Її робоче місце знаходиться у одному кабінеті разом з лікарем. Запевнила, що вона не бачила, щоб пацієнти заносили лікарю гроші, але не заперечувала, що був такий випадок, коли чоловік передав лікарю гроші через неї. Їй зателефонував ОСОБА_2 та сказав, що зараз повинен підійти хлопець і щось для нього передати, і щоб вона це кудись поклала. Через якийсь час зайшов хлопець, сказав, що він від ОСОБА_2 та дав гроші, які вона перерахувала та поклала у верхню шухляду тумбочки лікаря.

Наголосила на тому, що під час її допиту в УБОЗі в кабінеті було три чоловіка, вони то заходили, то виходили, і кожний з них задавав їй питання, а тому не можна було сконцентруватись. Їй також дали прослухати аудіозапис її розмови з ОСОБА_2 по мобільному телефону. Запевнила, що саме в суді вона надає правдиві показання.

Аналогічні показання вказаний свідок дала в суді апеляційної інстанції.

Свідок ОСОБА_7 в суді першої інстанції показав, що йому необхідно було вирішити питання щодо групи інвалідності, яку він отримував у звязку з переломом ноги, і ОСОБА_27 направив його до ОСОБА_2 Перший раз він проходив МСЕК у 2009 році, де був ОСОБА_27, і тоді йому надали другу групу інвалідності. Пять років йому підтверджували групу інвалідності. Потім йому було необхідно продовжувати групу інвалідності у 2012 році або у 2013 році, і ОСОБА_27 направив його саме до ОСОБА_2, але чому він не знає, при цьому, ОСОБА_27 написав діагноз на половині аркушу, і це не був офіційний документ. Він розмовляв з ОСОБА_2, що йому необхідно продовжити групу інвалідності. Вони відразу домовились про суму у 1800 грн. ОСОБА_2 записав у медичну книжку, що він проходив стаціонарне лікування, але реально він не лікувався, так як необхідно було два тижні лікуватись на стаціонарі. У 2013 році йому ОСОБА_16 сказав, що у наступному році можливо і знімуть інвалідність взагалі.

Дізнавшись коли відбудеться комісія, він прийшов до ОСОБА_2, а потім, перед комісією, віддав ОСОБА_2 гроші та пішов проходити комісію. Він сплатив 1 800 грн. за надання йому третьої групи інвалідності, при цьому 900 грн. ОСОБА_2, а 900 грн. ще комусь, кому саме зараз не памятає, але тоді ОСОБА_2 казав, що гроші йому. У нього були сумніви, що продовжать групу та боявся, що її знімуть. ОСОБА_2В на МСЕК не було, але за ці гроші ОСОБА_2 обіцяв йому зробити третю групу, і як це він зробить, його не цікавило.

Коли він пройшов комісію, то сказав ОСОБА_2, що все нормально, що йому підтвердили третю групу інвалідності. Коли він поцікавився у ОСОБА_2 щодо надання другої групи інвалідності, то ОСОБА_2 сказав, що у цьому році це неможливо, а у наступному можливо, або можливо отримати третю групу довічно за дві тисячі доларів. У нього з собою було ще 1 800 грн., які, після комісії, він дав ОСОБА_2 за другу групу. ОСОБА_2 на пять хвилин кудись зайшов, а коли повернувся, то сказав, що у цьому році неможна і повернув йому 1 800 грн.

Зазначив, що не памятає, коли він звернувся до міліції з заявою, оскільки пройшло два роки. Йому дільничний, якому він розповів, що сталось, сказав поїхати до УБОЗу та написати заяву. Ніякої записуючої апаратури під час розмов, які велись у кабінеті, при ньому не було. Чи законно йому надали третю групу інвалідності не знає.

На додаткові запитання свідок не заперечував, що в нього була судимість за відмову від громадських робіт у 2013 році. Якщо б у нього була друга група інвалідності, то можливо було і не відбувати покарання, яке він відбував реально.

В суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_7 дав аналогічні свідчення, при цьому, зазначив, що при послідуючих засіданнях комісії йому встановили аналогічну групу інвалідності.

Свідок ОСОБА_11 суду першої інстанції показала, що 29.05.2014 року її син ОСОБА_22 проходив МСЕК, оскільки у нього була поламана нога. На МСЕК сина направив лікуючий лікар, а вона привезла документи на комісію, віддала їх ОСОБА_16 та пішла. У кабінеті ОСОБА_16 нікого не було, а конверт вона поклала на стіл. У її присутності ОСОБА_16 нічого не вскривав. У той день син пройшов комісію і йому встановили другу групу інвалідності. Перед проходженням комісії, у м.Срібному, коли лікар готував документи, то вона поклала у конверті або папері гроші у сумі 1 500 грн. у документи, чого лікар не бачив. Потім лікар це все запечатав степлером та віддав їй, а також написав куди їхати. Гроші вона поклала, бо хотіла віддячити ОСОБА_16 за те, що син проходив комісію. Оскільки односельці, які раніше отримували інвалідність, казали, що віддячували лікаря грошовими коштами, вона вирішила покласти 1 500 грн. Особисто їй ОСОБА_28 нічого про гроші не казав і розмови про винагороду не було. 28.05.2014 року вона знімала у банку 1 850 грн., щоб дати лікарю та у неї були кошти на дорогу. Інших коштів у банках не знімала. ОСОБА_3 вона бачить вперше і раніше його не знала. Ніхто їй із лікарів не казав, що за МСЕК, отримання інвалідності та за довідку треба заплатити гроші.

На неодноразові виклики до суду апеляційної інстанції зазначений свідок не зявилася, мотивуючи свою неявку тяжким станом здоровя, підтримала свідчення надані місцевому суду, від дачі інших показань відмовилася з посиланням на ст. 63 Конституції України.

Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції показала, що ОСОБА_2, як лікар її оглядав та лікував. Запевнила, що ОСОБА_2 не пропонував їй заплатити гроші за встановлення діагнозу. Категорично заперечила факт отримання від неї лікарем ОСОБА_2 700 грн. Ніяких претензій до лікаря ОСОБА_2 вона не має. З приводу перебування її на комісії МСЕК та отримання довідки, свідок категорично відмовилась повідомляти будь-які факти.

Зазначений свідок до суду апеляційної інстанції не зявилась, неодноразово повідомляла про причини своєї неявки зайнятістю по роботі та можливості її втратити в разі відсутності на робочому місці, підтримала свої показання в суді першої інстанції, стверджуючи про незмінність її позиції і на даний час.

Свідок ОСОБА_14 в суді першої та апеляційної інстанції показав, що працює головою Чернігівської міжрайонної МСЕК. Повідомив, що ОСОБА_7 проходив огляд Чернігівською міжрайонною МСЕК та отримував довідку про інвалідність. Лікуючим лікарем у ОСОБА_7 був ОСОБА_2, який оформлював відповідні документи. Зауважив, що у ОСОБА_7 були всі підстави для отримання інвалідності. Не заперечував, що до нього звертався ОСОБА_2 та цікавився, чи можливо встановити ОСОБА_7 другу групу інвалідності, при цьому, грошей йому ОСОБА_2 за це не пропонував. ОСОБА_7 тоді була встановлена третя група інвалідності, і у цьому році також. Не всі лікарі, які направляють на МСЕК, компетентні, яку групу інвалідності, на момент огляду, можливо встановити. У членів комісії не було сумнівів щодо встановлення ОСОБА_7 третьої групи інвалідності. Запевнив, що ОСОБА_29 не має відношення до комісії і впливати на рішення членів комісії щодо встановлення інвалідності не може. Для комісії не має значення будь-чиє прохання щодо встановлення групи інвалідності, не тільки ОСОБА_2, оскільки за відсутності підстав група інвалідності не встановлюється. Комісія не оглядає інваліда без направлення лікаря. Якщо у направленні вказано діагноз, по якому не може бути встановлена інвалідність, то інвалідність не встановлюється, але комісія може направити на дообстеження. Вважає, що не було підстав у ОСОБА_2 щось просити, якщо він бачив, що є всі підстави для встановлення групи інвалідності. Грошей чи матеріальних цінностей він від ОСОБА_2 не отримував. Ніяких розмов у нього за встановлення ОСОБА_7 третьої групи інвалідності не було.

Свідок ОСОБА_15, показав суду першої інстанції, що працює старшим оперуповноваженим УПЗЕД УМВС України в Чернігівській області. Першочергово в УБОЗі була оперативна справа відносно деяких обвинувачених. Потім відносно них, а також ОСОБА_16 проводились різного роду негласні слідчі(розшукові) дії.

У 2014 році проводились обшуки у кабінетах та були вилучені гроші, документи, а також були встановлені особи, які надавали неправомірну вигоду лікарям за отримання групи інвалідності. Підозрювані вимагали неправомірну вигоду з осіб, яких перерахував прокурор: Федоренко В.М., Леоненко Л.М., Дорошенко О.О., Дерека С.В. та Кіріченко Г.П. Також були встановлені номери мобільних телефонів цих осіб, які були не проти поспілкуватись з працівниками міліції. При спілкуванні, працівники міліції розповідали цим особам, що дізнались про те, що підозрювані вимагали з них неправомірну вигоду і запропонували написати заяви. Ці особи погоджувались та писали заяви, при цьому, ніякого тиску до них з боку працівників міліції не застосовувалось. Якщо ці особи вказали, що до них застосовувався тиск, то це вони роблять для того, щоб заплутати справу.

Під час проведення оперативно-технічних заходів ОСОБА_2 спілкувався з ОСОБА_8, якому він телефонував, і потім ОСОБА_8 погодився написати заяву. ОСОБА_8 приходив до слідчого та впізнавав осіб, якім давав гроші, при цьому, тиск до нього не застосовувався.

Також, він спілкувався з ОСОБА_9 з ОСОБА_30 району. ОСОБА_9 розяснили, що працівниками міліції розроблялись лікарі, але писати заяву він відмовився. Потім він з іншими працівниками міліції виїздив і вони відбирали у ОСОБА_9 відбитки пальців, але і тоді ОСОБА_9 відмовився писати заяву. Потім ОСОБА_9 сам зателефонував і сказав, що приїде до міліції та напише заяву, що у нього ОСОБА_3 вимагав гроші. При цьому, ніякого тиску на ОСОБА_9 не було. Цим особам працівники міліції не диктували, а коротенько розповіли на кого писати, де вимагали, дату, суму та хто вимагав.

Під час проведення негласних слідчих(розшукових) дій було встановлено, що ОСОБА_2 підшукував осіб і направляв їх до ОСОБА_16, а ОСОБА_3 підписував документи, оскільки був головою комісії. До проведення обшуку у КЛПЗ Чернігівська обласна лікарня заяв громадян, які вказав прокурор, не було. Обшуки проводились на підставі оперативної інформації. Оперативно-розшукова справа була у провадженні групи, до якої входив і він. Підставою для заведення оперативно-розшукової справи було отримання оперативної інформації від джерела. ОСОБА_31, його рідний брат, є членом групи щодо супроводження цього кримінального провадження, і мабуть виконував доручення слідчого.

В суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_15 дав аналогічні свідчення.

Свідок ОСОБА_13 показав в місцевому суді, що ОСОБА_2 замовляв у нього ліки - хондопротектор, основним ефектом якого є відновлення хрящової тканини. Це препарат у шприцах і вводиться у сам суглоб. З 2013 року ОСОБА_2 неодноразово звертався до нього з питання придбання цього лікарського препарату. У 2013 році один шприц цього препарату коштував приблизно 600 грн. Курс лікування визначає лікар, але мінімальний курс три шприці. Хворий не зможе сам собі ввести препарат, а це робить лікар один раз на тиждень. ОСОБА_2 йому не повідомив для кого цей препарат, для продажу якого рецепт не потрібен.

Свідок ОСОБА_32, показав в суді першої інстанції, що працює дільничним інспектором ЧВП ГУНП у Чернігівській області. Підтвердив, що він знайомий з ОСОБА_7, який проживає по вул. Рахматуліна, яка входить у зону його обслуговування. Категорично заперечив той факт, що ОСОБА_7 звертався до нього з повідомленням про те, що з нього вимагають неправомірну вигоду, а також той факт, що він надавав ОСОБА_7 поради звертатись з цього приводу до УБОЗу.

Судом першої та апеляційної інстанції вживались заходи для виклику та допиту свідка ОСОБА_16 , однак останній жодного разу допитаний не був, неодноразово надсилав суду заяви про неможливість прибути в судове засідання за станом здоровя, та надавав суду докази на підтвердження зазначених заяв. При цьому, виходячи зі змісті вироку місцевого суду від 08.01.2015 року щодо нього, постановленому на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним ОСОБА_16 від 29.09.2014 року, свідчень при розгляді його справи останній суду першої інстанції не надавав.

Колегія суддів вважає, що суд дав вірну юридичну оцінку показанням вказаних свідків, з урахуванням того, що вони попереджались про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань.

Твердження апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції повинен був критично поставитись до показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, що були ними надані у судовому засіданні під час їх безпосереднього допиту у судовому засіданні, не заслуговують на увагу та не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.

Так, відповідно до положень, встановлених у статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому, законодавцем чітко визначено, що сторона обвинувачення зобовязана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Одночасно, суд не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції у повній мірі дотримався вищевказаних вимог Закону, безпосередньо у судовому засіданні допитав вказаних свідків, привівши їх до присяги та попередивши про кримінальну відповідальність, та належним чином оцінив їх показання, що підтверджується їх детальним аналізом у мотивувальній частині оскаржуваного вироку.

В даному випадку, на думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно прийняв до уваги показання свідків, що були ними надані безпосередньо у судовому засіданні, та визнав їх як належний і допустимий доказ, не піддавши їх сумніву, з врахуванням того, що свідки ОСОБА_33, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_11 у судовому засіданні вказали на те, що заяви про злочин ними були написані під тиском з боку працівників правоохоронних органів, що дає підстави вважати, що дані зазначені у заявах про вчинення кримінального правопорушення та викладених у протоколах допиту вказаних осіб, не у повній мірі відповідають дійсності.

Вказівка прокурора на те, що суд першої інстанції повинен був оцінити показання свідків у сукупності з іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами є безпідставною.

Як з журналів судового засіданні, так і з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд у повному обсязі дослідив надані сторонами обвинувачення та захисту докази, а у нарадчій кімнаті надав їм оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, як між собою так і у сукупності з показаннями, допитаних у судовому засіданні свідків та обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Наразі, з врахуванням встановлених у судовому засіданні обставин та фактичних даних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 фактично спростували обставини, що викладені в обвинуваченні, зокрема те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3П отримували від них неправомірну вигоду.

Твердження прокурора про те, що свідок ОСОБА_10 в категоричній формі повідомила суд про те, що лікар ОСОБА_2 визначив суму 2200 грн., як таку, що необхідно передати до МСЕК, не відповідають показанням зазначеного свідка, що були нею надані у судовому засіданні.

Зокрема, свідок ОСОБА_10 вказала, що вказані грошові кошти передавала, як подяку лікарю за поради, за відношення вже після того, як нею було пройдено комісію і отримано довідку про встановлення групи інвалідності. При цьому, свідок однозначно вказала на те, що навіть не думала про те, що гроші платить за те, щоб отримати групу інвалідності.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги прокурора в тій частині, що відмова суду у виклику в якості свідка слідчого у даному кримінальному провадженні вплинула на оцінку доказів під час ухвалення вироку, як такі що не відповідають дійсності.

Прокурором дійсно було заявлено клопотання про допит слідчого з метою перевірки дотримання вимог КПК у ході розслідування у тому числі й тиску на свідків під час написання ними заяв до правоохоронних органів. Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні даного клопотання прокурора. Так, після надання прокурором матеріалів кримінального провадження суду, саме до компетенції суду входить питання перевірки того, чи були дотримані слідчим вимоги кримінального процесуального закону під час провадження досудового розслідування та надання оцінки зібраним доказам. Крім того, слідчий не приймав заяви про вчинення кримінального правопорушення від вказаних прокурором свідків, а тому не зміг би надати суду обґрунтованих показань з приводу того, чи здійснювався на них тиск під час їх написання.

Разом з тим, прокурор стверджує, що оскільки вказані свідки не звертались із заявою до прокуратури про здійснення на них тиску з боку правоохоронних органів, є всі підстави вважати написані ними заяви належними і допустимими доказами у кримінальному провадженні.

Колегія суддів не може погодитись з таким твердженням прокурора, в звязку з тим, що звернення особи з будь-якою заявою до правоохоронних органів, в тому числі і до прокуратури, є правом, а не обовязком особи, в звязку з чим не можна вважати обставину не звернення свідків із відповідними заявами про вчинення на них тиску, підставою стверджувати, що такого тиску не було, з врахуванням того, що всі свідки попереджались про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань та приводились до присяги судом першої інстанції.

Також, колегія суддів не може погодитись з доводами прокурора в тій частині, що суд повинен був критично поставитись до показань свідка ОСОБА_13

Вказаний прокурором свідок був допитаний у відповідності до вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства, а той факт, що він перебуває з ОСОБА_2 у партнерських відносинах не свідчить про упередженість наданих ним показань. В той же час, суд першої інстанції вірно оцінив показання вказаного свідка у сукупності з показаннями свідка ОСОБА_8 та прийшов до вірного висновку, що вони спростовують предявлене обвинувачення. При цьому, не зрозумілою є позиція прокурора, який просить критично віднестись до показань свідка ОСОБА_13, і в той же час наголошує на тому, що вказаний свідок не надав жодних свідчень щодо обставин предявленого обвинувачення, а лише підтвердив існування партнерських відносин.

Вказівку прокурора на те, що суд безпідставно критично поставився до показань свідка ОСОБА_15, колегія суддів вважає безпідставною.

Суд першої інстанції показання свідка ОСОБА_15 оцінив у сукупності з показаннями інших, допитаних у судовому засіданні свідків, та зібраними у кримінальному провадженні доказами, і лише в результаті їх детального аналізу прийшов до висновку, що свідок ОСОБА_15 є зацікавленою особою у розгляді кримінального провадження на користь обвинувачення, оскільки мав безпосереднє відношення до кримінального провадження, приймаючи у ньому участь, а не підтвердження ним викладеного обвинувачення може свідчити про рівень його професіоналізму або про неналежне виконання своїх обовязків, що може мати для нього негативні наслідки по службі, а тому обгрунтованно поставився до них критично.

Колегія суддів не може погодитись і з твердженням прокурора про те, що суд безпідставно не прийняв до уваги, в якості доказу, протокол предявлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_8 від 18 вересня 2014 року, а також про те, що даний документ повністю відповідає вимогам статті 228 КПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_8 у судовому засіданні, у тому числі і щодо обставин написання ним заяви до правоохоронного органу. Також, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції щодо неналежної якості ксерокопій фотокарток осіб, предявлених свідку для впізнання, в тому числі і якість зображення облич осіб, та зміст прикмет, які вказані ОСОБА_8, а також зображення особи під №2 у протоколі.

При цьому, колегія суддів враховує і вимоги статті 228 КПК України, на дотримання якої вказує прокурор, та якою визначено, що за відсутності особи, свідку повинні надаватись фотознімки для впізнання, а не ксерокопії фотознімків. Також, частиною сьомою вказаної статті визначено, що фотознімки, що предявляються, не повинні містити різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення.

Зі змісту протоколу предявлення особи для впізнання від 18 вересня 2014 року вбачається, що на запитання слідчого свідок ОСОБА_8 повідомив, що може впізнати особу за наступними ознаками: біляве волосся, худорляве обличчя, довжина волосся до плечей. В той же час, за ксерокопіями фотознімків, що розміщені у вказаному протоколі, жодна зображена на них особа не має волосся білого кольору, та не зображено жодної особи з худорлявим обличчям. Дані обставини, дають колегії суддів підстави вважати, що викладені у протоколі дані не відповідають дійсності, жодна особа, що зображена на ксерокопії фотознімку не відповідає опису, який був повідомлений свідком, що викликає сумнів у допустимості та належності наданого доказу.

Крім того, не може залишитись і поза увагою той факт, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних щодо необхідності у проведенні впізнання особи саме таким чином, а не за безпосередньої участі особи, яку належить впізнати. Отже, за таких обставин, суд першої інстанції вірно не прийняв вказаний протокол, як такий доказ, що підтверджує обвинувачення.

Суперечливими, на думку колегії суддів, є твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції повинен частково врахувати показання свідка ОСОБА_8, при цьому, не зазначає в якій саме частині показання даного свідка є належними, а в якій частині вони вже не повинні прийматись до уваги.

Колегія суддів вважає, що показання даного свідка були предметом детального дослідження, їм було надано належну оцінку у відповідності процесуальним законом в сукупності з показаннями інших свідків та зібраними у кримінальному провадженні доказами, а підстав піддавати сумніву їх правдивість та достовірність прокурором, як у апеляційній скарзі, так і під час апеляційного перегляду у судовому засіданні надано не було.

Не може колегія суддів погодитись з твердженням прокурора і в тій частині, що відсутність підпису ОСОБА_2 у посадовій інструкції не спростовує предявленого обвинувачення, оскільки сам виправданий не заперечував факту свого перебування на визначеній у посадовій інструкції посаді та виконання, зазначених у ній обовязків.

Оцінюючи копії документів, зокрема наказу про призначення на посаду, статуту КМЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи», положення про поліклінічне відділення КЛПЗ «Чернігівська ЦРЛ» та посадової інструкції лікаря ортопеда-травматолога, суд першої інстанції вірно прийшов до переконання, що вони достеменно вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_3 був службовою особою. В той же час, суд першої інстанції вірно вказав на те, що відсутність підпису про ознайомлення обвинуваченого ОСОБА_2 з посадовою інструкцією вказує на те, що ця інструкція не підтверджує обставини, що викладені в обвинуваченні щодо останнього.

Колегія суддів не може прийняти, як обґрунтовані доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд у порядку, передбаченому ст. 94 КПК України, не надав оцінки протоколу обшуку від 29 травня 2015 року у ОСОБА_3, відеозапису до вказаної слідчої дій та необґрунтовано не прийняв їх в якості доказу вини виправданих.

На думку колегії суддів, той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 сховав конверт з грошовими коштами, жодним чином не свідчить про те, що гроші були отримані ним у незаконний спосіб, як про це вказує прокурор у своїй апеляційній скарзі. Більш того, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, надав оцінку вказаному протоколу та відеозапису до нього, у сукупності з показаннями самого ОСОБА_23 та свідка ОСОБА_9, який у судовому засіданні категорично заявив про те, що не надавав лікарю ОСОБА_3 в якості хабара жодних грошових коштів, крім того, вказав на те, що слідчий кілька раз приїздив до нього та фактично змусив написати заяву про вчинення лікарем ОСОБА_3 кримінального правопорушення.

Посилання в апеляційній скарзі прокурора на те, що судом безпідставно визнано недопустимими доказами протокол допиту і протокол освідування свідка ОСОБА_11 не заслуговують на увагу. Так, відповідно до ч.1 ст. 241 КПК України слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу, при цьому, можливості доручити проведення освідування цією статтею не передбачено. Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції не надано даних, які б вказували, що на момент освідування ОСОБА_9 та ОСОБА_11 мали статус, передбачений ч.1 ст. 241 КПК України. А тому суд першої інстанції обгрунтованно прийшов до висновку що оскільки протоколи про освідування ОСОБА_9 та ОСОБА_11 визнані судом недопустимими доказами, висновки судово-почеркознавчих експертиз, під час проведення яких досліджувались зразки почерку ОСОБА_9 та ОСОБА_11, що були отриманні у незаконний спосіб, є також недопустимими доказами.

Також, колегія суддів не може погодитись і з твердженням апеляційної скарги прокурора про те, що суд безпідставно та всупереч вимог кримінального процесуального кодексу України визнав недопустими доказами у кримінальному провадженні протокол обшуку у кабінеті ОСОБА_2, а також протоколів тимчасового доступу до речей та документів від 16.07.2014, 21.07.2014, 25.09.2014, отриманих за їх наслідками речових доказів та протоколів їх огляду.

Відповідно до ст.236 КПК України ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Зі змісту цієї норми закону вбачається, що вона носить імперативний характер і не передбачає можливості передачі виконання ухвали іншій особі, яка не є слідчим.

При цьому, колегія суддів приймає до увагу і положення пункту 7.4. Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої Наказом МВС України № 700 від 14 серпня 2012 року, яким визначено, що у кримінальних провадженнях щодо тяжких та особливо тяжких злочинів участь слідчого в проведенні обшуку є обовязковою.

З матеріалів кримінального провадження та протоколу обшуку від 29 травня 2014 року вбачається, що обшук було проведено оперуповноваженим УБОЗ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_34, який не мав на це законних повноважень, оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами. Отже, участь слідчого у проведенні обшуку в даному кримінальному провадженні була обовязковою.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обшук у кабінеті ОСОБА_2 проводився не уповноваженою особою, у звязку з чим протокол обшуку у службовому кабінеті ОСОБА_2 обґрунтовано визнано недопустимим доказом.

За змістом статті 131 КПК України, одним із видів забезпечення кримінального провадження є тимчасовий доступ до речей і документів. Положеннями статей 164,165 КПК України визначено, що право на тимчасовий доступ до речей і документів має лише особа, яка зазначена у відповідній ухвалі слідчого судді або суду. При цьому, норми статей 40, 41 КПК України не містять вказівок на те, що слідчий має право доручати оперативним підрозділам проводити заходи забезпечення кримінального провадження.

З врахуванням наведених норм КПК України, суд першої інстанції вірно прийшов до переконання, з чим погоджується і колегія суддів, що тимчасовий доступ до речей і документів 16 липня 2014 року, 21 липня 2014 року та 25 вересня 2014 року проведені з порушенням норм КПК України не уповноваженою особою, а тому протоколи тимчасового доступу до речей і документів у вказані дати, визнані недопустимими доказами. Оскільки протоколи тимчасового доступу до речей і документів судом першої інстанції визнані недопустимими доказами, то і всі вилучені документи, грошові кошти, мобільні телефони, - речові докази, протоколи оглядів предметів та документів, також не можуть вважатись допустимими доказами у кримінальному провадженні.

Посилання прокурора на те, що суд безпідставно визнав недопустимими доказами результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії спостереження за особою, річчю або місцем від 24 червня 2014 року, в звязку з тим, що протокол не підписаний оперуповноваженим, що, на думку прокурора, є лише незначним технічним недоліком, колегія суддів вважає такими, що суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії спостереження за особою, річчю або місцем від 24 червня 2014 року складений оперуповноваженим ВБК УБОЗ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_15, однак, дійсно, як на це вказав суд, не підписаний вказаною службовою особою, що вказує на недопустимість вказаного процесуального документу, а отже вказує і на недопустимість результатів проведення такої слідчої дії, як про це зазначив суд першої інстанції у своєму вироку, і не може вважатись технічним недоліком, як про це вказав прокурор у своїй апеляційній скарзі.

Колегія суддів не може погодитись з твердженням апеляційної скарги прокурора про те, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також фактичні обставини даного кримінального провадження, були встановлені та підтверджені вироком Деснянського районного суду м.Чернігова від 08 січня 2015 року по обвинуваченню ОСОБА_16

На думку колегії суддів, таке твердження прокурора суперечить положенням статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна людина при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено згідно законом, та має якнайменш такі права: захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, а також допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вимагати їхнього допиту.

Водночас у статті 90 КПК зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

При цьому, посилання прокурора на положення статті 90 КПК України, враховуючи її зміст, взагалі є незрозумілим, оскільки такий підхід прокурора суперечить змісту ст.ст. 2,7,9,17,20, 21, 22 та ст.23 КПК України. Таким чином, суд першої інстанції вірно не прийняв фактичні дані, що викладені у вироку суду від 08.01.2015 року, як такі, що підтверджують обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому, прокурор не взяв до уваги ті обставини, що докази в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_16 судом не досліджувались, та не перевірялись обставини викладеного обвинувачення, оскільки їх за наявності угоди про визнання винуватості ніхто не оспорював.

Крім того, сам ОСОБА_16 у судове засідання на неодноразові виклики в суд не зявився, а тому вказівка прокурора на те, що суд не прийняв до уваги його заяви, де він визнавав вину та підтверджував обставини, викладені в ухваленому щодо нього вироку, не може бути прийнята до уваги в якості доказу предявленого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення, як така, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Суд першої інстанції жодним чином не проігнорував дані вищевказаного вироку, як про це вказує прокурор, а надав їм оцінку, відповідно до вимог процесуального законодавства.

Така преюдиція щодо винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Так, відповідно до частини другої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої статті 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Отже, стосовно кримінального провадження щодо ОСОБА_16 постановлений за результатами угоди про визнання ним винуватості вирок стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3П, та порушує їх конституційні права та загальні засадами кримінального судочинства, в тому числі пункти 1, 2, 10, 17 статті 7, частини шостої статті 9, частин першої та другої статті 24 КПК України, та ні в якому разі не може бути доказом їх винуватості.

Колегія суддів вважає, що під час ухвалення вироку суд першої інстанції у відповідності до вимог статей 94 та 370 КПК України надав належну юридичну оцінку всім наданим та дослідженим у судовому засіданні доказам, в тому числі і даним, що були отримані в результаті НСРД, тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Не може колегія суддів погодитись і з тим твердженням апеляційної скарги прокурора про те, що йому є не зрозумілим висновок суду про визнання належними і допустимими доказів за фактом отримання ОСОБА_2 неправомірної вигоди у сумі 1800 гривень від ОСОБА_7 за встановлення третьої групи інвалідності, хоча це підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_14

Так, вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_2 по даному епізоду предявленої підозри, суд першої інстанції досить детально дослідив надані обвинуваченням докази та надав їм оцінку у сукупності з показаннями свідків та прийшов до вірного і обґрунтованого висновку про те, що ті докази, які визнані належними і допустимими, з врахуванням ряду доказів, що визнані не належними, є недостатніми та такими, що хоча у сукупності містять фактичні дані, які вказують на припущення можливої наявності деяких обставин, вказаних в обвинуваченні, однак, не доводять вину обвинуваченого поза розумним сумнівом.

При цьому, вказівка прокурора на те, що вина ОСОБА_2 по даному епізоду обвинувачення підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_14 у своїй сукупності суперечить показанням вказаних прокурором свідків, що були ними надані під час судового розгляду у судовому засіданні.

Зокрема, свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні категорично вказав, що встановлення третьої групи інвалідності ОСОБА_7 було показане, а ОСОБА_2 лише цікавився питанням про те, чи можливе буде встановлення групи інвалідності, оскільки у нього виникали сумніви з цього приводу. При цьому, свідок заявив про те, що ОСОБА_2 не звертався до нього з пропозицією чи питанням про те, чи можливо буде встановити групи інвалідності вказаному пацієнту за винагороду. Крім того, свідок беззаперечно зазначив про те, що ОСОБА_2 не мав жодного впливу на рішення членів комісії МСЕК щодо встановлення чи не встановлення групи інвалідності.

Колегія суддів вважає, що показань одного свідка ОСОБА_7, які не підтверджуються ані показаннями інших свідків, ані наданими і дослідженими доказами, не достатньо для доведення фактичних обставин обвинувачення.

Вказівка прокурора на те, що вина ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджується протоколами обшуків від 28.05.2014 року взагалі суперечить матеріалам кримінального провадження, в яких протоколи від вказаної прокурором дати відсутні, а маються лише протоколи обшуків від 29 травня 2014 року.

З вищезазначених причин, колегія суддів вважає безпідставною і вказівку прокурора про те, що вина обвинувачених підтверджується протоколом освідування ОСОБА_16 від 26.06.2015 року, оскільки такий протокол відсутній у матеріалах кримінального провадження, а мається лише постанова слідчого про освідування особи, відповідно до якої ОСОБА_16 відмовився від відібрання відбитків пальців 12.07.2014 року, що підтверджується його власноручним записом та підписом. Отже, даним документом не може бути доведений жодний факт, на якому наполягає обвинувачення.

Однак, у матеріалах кримінального провадження міститься протокол про результати проведення негласної слідчої розшукової дії негласне отримання зразків, для порівняльного дослідження від 08 серпня 2014 року, відповідно до якого в ході проведення заходів було отримано сліди рук громадянина ОСОБА_16

Одночасно, колегія суддів враховує, що відповідно до положення частини третьої статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно до вимог статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у судовому засіданні в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду докази, які надані стороною обвинувачення на підтвердження обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не є достатніми, з врахуванням неналежності та недопустимості зазначених вище доказів, містять сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що відповідно до вищевказаних вимог Закону, тлумачиться на їх користь, у своєму взаємозвязку не узгоджуються між собою та не доводять винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Отже, на думку колегії суддів, вказані факти вказують на те, що сторона обвинувачення у судовому засіданні, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду не довела винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поза розумним сумнівом, а тому, суд першої інстанції прийшов до вірного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають бути виправданими за недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень, в яких вони обвинувачуються.

За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду за наведених в апеляційній скарзі прокурора підстав.

Істотних порушень норм кримінального процесуального закону під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо обвинувачених судового рішення не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418, 419, 376 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

ОСОБА_35 ОСОБА_1 ОСОБА_36