Рішення № 58063946, 19.05.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1788/16-ц

Провадження № 2/127/1911/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

19.05.2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі : головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобовязання, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобовязання та три відсотка річних.

В обґрунтування позову покликається на те, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року з відповідач ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 180762,15 грн. боргу за договором позики.

Для виконання рішення суду було відкрито виконавче провадження, але ОСОБА_2 рішення суду умисно виконувати відмовляється.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 140452,18 грн. з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобовязання в розмірі 124183,59 грн. та 3% річних за 2013-2015 роки в розмірі 16268,59 грн.

В судове засідання позивач не зявився , подав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив слухати справу у його відсутності.

Відповідач в судове засідання не зявився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення. Заперечень на позовну заяву від відповідача не поступило. За таких обставин суд вважає, що причина неявки представника відповідача не є поважною та можливо розглянути справу у його відсутності, не здійснюючи відповідно до ч. 2 ст. 197ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та провівши заочний розгляд справи.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши та зясувавши обставини справи, оцінивши зібрані в сукупності по справі докази, суд дійшов висновку , що позов слід задоволити частково з таких мотивів.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року у справі № 22-3464/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 180762,15 грн. з яких 158340 грн. заборгованість за договорами в перерахунку на національну валюту України, 3421,65 грн. інфляційні втрати, 19000,80 грн. 3% річних за час прострочення розрахунку, а також судові витрати в розмірі 120,00 грн.

Згідно довідки Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області № 15876/07-35 від 21.04.2016 року. станом на 21.04.2016 року борг боржником не погашений.

Стаття 526 ЦКУкраїни передбачає, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривняє законним платіжним засобом на території України (ч. 1ст.192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст.192 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч.2ст.533 ЦК України допускає, щосторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня.

Крім того,у ч.2ст.533 ЦК Українипередбачено, щоякщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначаєтьсяза офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобовязаньв іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобовязання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобовязання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постановах від 4 липня 2011 року № 3-62гс11, від 7 жовтня 2014 року № 3-133гс14).

Судом установлено, що в грошових зобовязаннях визначено еквівалент в іноземній валюті, а саме в доларах США, у звязку з чим до цих правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Крім того, наявність судового рішення простягнення заборгованості за договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобовязання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідокінфляційних процесів та отриманнікомпенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі№ 6-113цс14, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З урахуванням наведеного, внаслідок невиконання відповідачем судового рішення у справі № 2-3464/11, у нього наявний обовязок компенсувати позивачу інфляційні втрати та 3% річних за період користування чужими коштами.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за 2013, 2014, 2015 роки, та три проценти річних за 2013-2015 роки. В основу розрахунку покладає суму боргу в розмірі 180762,15 грн., оскільки вважає, що на даний час така заборгованість перед ним існує у відповідача. Покликається на те, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року у справі № 22-3464/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 180762,15 грн. з яких 158340 грн. заборгованість за договорами в перерахунку на національну валюту України, 3421,65 грн. інфляційні втрати, 19000,80 грн. 3% річних за час прострочення розрахунку, а також судові витрати в розмірі 120,00 грн. За таких обставин, станом на даний час, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 140452,18 гривень.

Однак суд вважає, що розрахунок вимог, представлений позивачем, є помилковим з огляду на те, що вказані суми включають в себе, окрім суми боргу за договором позики, також витрати від інфляції та 3% річних в сумі, які вже стягувалися з відповідача судовим рішенням, а не із суми основного боргу, яка залишилася несплаченою станом на дату подання позову а саме суми в розмірі 158340,00 грн.

Три відсотка річних буде складати 158340,00 грн. * 3% = 4750,20 грн. * 3 роки = 14250,60 грн.

Інфляційні втрати за 2013 рік: 158340,00 грн. * 0,5% = 791,70 грн.; за 2014 рік: 158340,00 грн. * 24,9% = 39426,66 грн.; за 2015 рік: 158340,00 грн. * 43,3% = 68561,22 грн.

Тому, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи те, що позивач був звільнений від сплати судового зборузгідност. 88 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимогв сумі1230,30 грн. на користь держави.

Керуючись ст. 625 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 123030 (сто двадцять три тисячі тридцять) гривень 18 копійок, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобовязання 108779 гривень 58 копійок; 3% річних 14250 гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1230 (одну тисячу двісті тридцять) гривень 30 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні під час його проголошення - в той самий строк з моменту отримання копії рішення.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: