Ухвала суду № 58061398, 02.06.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1321/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 21 Гончаренко Т. В. Доповідач в апеляційній інстанції Пономаренко В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПономаренка В. В.суддівСіренка Ю.В., Гончар Н.І.секретарКолесник Я.В.

за участю:

позивача ОСОБА_6

представників позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8

відповідача ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Наталія Миколаївна, про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2011 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 16.10.2013 року померла її мати ОСОБА_11, якій належала 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по пров. Єрківський, 6, в м. Звенигородка.

Позивачці стало відомо, що 26 грудня 2011 року було посвідчено договір дарування, згідно якого ОСОБА_11 подарувала сину ОСОБА_9 належну їй частину будинку з надвірними спорудами.

ОСОБА_6 вважає, що померла ОСОБА_11 на час укладення договору дарування не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки перебувала у депресивному стані з психічними розладами.

Враховуючи наведене, позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування, укладений 26 грудня 2011 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування від 26.12.2011 року 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд №6, що знаходиться про провулку Єрківському в м. Звенигородка Черкаської області, посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою Наталією Миколаївною, який укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_9.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11, яка була матір'ю позивачки ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_9.

26 грудня 2011 року ОСОБА_11 подарувала москаленку Альвіану Андрійовичу 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 62).

Згідно довідки Спеціалізованої психіатричної МСЕК серії 10 ААА № 248704 від 30.09.2010 року, ОСОБА_11 встановлена перша група інвалідності з 29 вересня 2010 року безстроково (Т. 1 а.с. 20).

Померла ОСОБА_11 з 26 жовтня 2010 року по 21 лютого 2011 року перебувала у Звенигородському будинку-інтернаті для інвалідів та престарілих (Т. 1 а.с. 11, 47), після чого проживала з сином - відповідачем ОСОБА_9

Відповідно до виписки з історії хвороби Черкаської обласної спеціалізованої психіатричної МСЕК вбачається, що ОСОБА_11 встановлено діагноз захворювання: змішана судинна деменція важкого ступеню, параноїдна форма з втратою соціального функціонування та соціальною дезадаптацією (Т.1 а.с. 17, 18).

Згідно висновку лікарів, спеціалістів КП «Черкаської обласної психіатричної лікарні» ОСОБА_11 за станом здоров'я потребувала постійного догляду та поміщення до будинку-інтернату психоневрологічного типу.(а.с.19).

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Дія вказаної статті поширюється на правочини, вчинені дієздатною особою, але за обставин, які свідчать про тимчасову наявність у неї такого стану, який призводить до дефектів у формуванні внутрішньої волі та її волевиявлення.

Згідно ст.203 ЦК однією з умов чинності правочину є дотримання вимоги закону про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тому ч.1 ст.225 визначено умови фактичного стану, які не дозволяють фізичній особі адекватно виразити свою волю щодо вчинюваного правочину.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті і недійсним необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: щоб вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати своїми діями.

З метою встановлення такого стану громадянина в момент вчинення правочину суд може призначити судово-медичну експертизу. Проте наявність (відсутність) такого стану може бути доведена і іншими допустимими доказами.

Причини стану особи, за якого вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, можуть бути різними: сильне нервове хвилювання, психічний розлад, травма, больовий шок, сильне алкогольне чи наркотичне сп'яніння тощо.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2015 року у справі було призначено судово-психіатричну (посмертну) експертизи, на вирішення якої поставлено питання: «Чи могла ОСОБА_11 на час складання договору дарування 26.12.2011 року на ім'я ОСОБА_9 давати звіт своїм діям, керувати ними та розуміти значення своїх дій?». Проведення експертизи було доручено експертам Черкаської обласної психіатричної лікарні.

Згідно акту судово-психіатричної експертизи №126 від 10.03.2015 року ОСОБА_11 на час складання договору дарування від 26.12.2011 року на ім'я ОСОБА_9 страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді помірно вираженої судинної (атеросклеротичної та гіпертонічної) деменції, на тлі хронічної дисциркуляторної гіпертонічної та атеросклеротичної енцефалопатії, з хронічною недостатністю мозкового кровообігу, що позбавляло її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними (Т. 1 а.с. 82-84).

В судовому засіданні в режимі відеоконференції був допитаний судово-психіатричний експерт Кульбіцький О.В., який був доповідачем при проведенні експертизи. Експерт пояснив суду, що Акт судово-психіатричного експерта №126 від 10.03.2015 року він підтримує в повному обсязі та зазначив, що ОСОБА_11 на час складання договору дарування 26.12.2011 року на ім'я відповідача дійсно страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді помірно вираженої судинної (атеросклеротичної та гіпертонічної) деменції, на тлі хронічної дисцикуляторної гіпертонічної та атеросклеротичної енцефалапатії, з хронічною недостатністю мозкового кровообігу, що позбавляло її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними. При проведенні даної експертизи експерти керувалися Наказом МОЗ України №397 від 08.10.2001 року «Про порядок проведення судово-психіатричної експертизи». Судом для проведення експертизи було надано всі необхідні документи. Необхідності у наданні експертам додаткових документів та пояснень свідків не було, оскільки в досліджувальній частині акту зазначені факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу об'єктів, що стосуються психічного стану особи, у різні періоди часу, дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани тощо), а в мотивувальній частині акту експертизи міститься обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи. Висновок експертизи є обґрунтованим і містить відповіді на поставлені перед експертами питання у межах їх компетенції.

Під час розгляду справи та в апеляційній скарзі ОСОБА_9 вказує, що експертами не надано категоричний висновок на питання, поставлене в ухвалі суду про призначення експертизи, а саме: чи могла особа давати звіт своїм діям, керувати ними та розуміти значення своїх дій.

Колегія суддів вважає таке твердження безпідставним, оскільки у Акті експерта від 10.03.2015 року чітко вказано, що внаслідок психічного розладу, на який страждала померла ОСОБА_11, вона була позбавлена здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними. Не зазначення у акті експерта словосполучення «давати звіт своїм діям» не є порушенням Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом МОЗ України від 08.10.2001 року № 397, та не змінює висновку щодо неможливості померлої розуміти значення своїх дій та керувати ними під час вчинення правочину.

Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про те, що кількісний склад експертів, зокрема - комісійний, встановлений з порушенням вимог щодо порядку проведення судово-психіатричної експертизи, оскільки в ухвалі суду не зазначено про необхідність проведення комісійної, а не одноособової експертизи.

Так, в ухвалі суду про призначення судово-психіатричної (посмертної) експертизи вказано, що проведення останньої доручається експертам Черкаської обласної психіатричної лікарні, яких слід попередити про кримінальну відповідальність (Т. 1 а.с. 79). Із наведено вбачається, що експертизу було призначено не одноособову, а комісійну.

Колегія суддів вважає, що пояснення свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які були допитані у судовому засіданні після проведення експертизи, не можуть вплинути на висновки експертів, оскільки у акті експертів вказано, що досліджена медична документація, матеріали справи свідчать про те, що незважаючи на наявність грубих інтелектуально-мнестичних розладів у ОСОБА_11 зберігалась здатність до підтримання формального мовного контакту, що формувало так званий «фасадний» вигляд когнітивного благополуччя і за відсутності грубих поведінкових розладів та спокійної поведінки могло формувати у випадкових свідків (не фахівців) думку про психічне здоров'я підекспертної.

Таким чином, стороннім особам могло здаватись, що померла ОСОБА_11 психічно здорова. Однак, вказані свідки не є фахівцями у галузі медицини, тому їх пояснення не можуть достовірно вказувати на відсутність у померлої психічних розладів та її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними під час укладення договору дарування 26.12.2011 року.

Крім того, під час розгляду справи були допитані й інші свідки - ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22, які пояснювали, що вони спілкувались із померлою ОСОБА_11 протягом 2009-2010 років і в цей період її поведінка відрізнялась від загально прийнятих норм, у неї була порушена пам'ять, вона не слідкувала за своїм зовнішнім виглядом, мала нахили до блуду, потребувала стороннього догляду.

Отже, пояснення свідків у справі є суперечливими, та окрім того, вони не містять інформації щодо розуміння ОСОБА_11 значення своїх дій саме на час укладення спірного договору дарування.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по пров. Єрківському, 6 в м. Звенигородка Черкаської області, укладеного 26.12.2011 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, на підставі ст. ст. 203, 215, 225 ЦК України, оскільки ОСОБА_11 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про те, що її волевиявлення на вчинення правочину не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

З огляду на викладене, оскільки судом винесено законне та обґрунтоване рішення, при повному з'ясування обставин, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхиляє, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 - відхилити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Наталія Миколаївна, про визнання договору дарування недійсним - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :