Ухвала суду № 58060584, 20.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/1818/16 Головуючий 1 інст. - Савченко Д.М.

Справа № 635/10703/14-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: спори про спадкове право

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - Кіпенко І.С.,

- Шаповал Н.М.,

за участю секретаря - Сементовської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи: Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області, Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання права власності на частину житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який в подальшому уточнила і просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованих на праві власності на ім'я ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку створення спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Суд вирішив визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого на праві власності на ім'я ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку створення спільної сумісної власності подружжя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, нею було подано до суду першої інстанції клопотання про застосування строків позовної давності. Однак, в своєму рішенні Харківський районний суд Харківської області безпідставно не застосував позовну давність та наслідки пропуску строку позовної давності, як підставу у відмові задоволення позову.

Вважає, що висновок суду про початок перебігу строку позовної давності з 05.06.2014 року, коли позивачем отримано відмову нотаріуса про оформлення права на спільну частку у майні подружжя, є помилковим і не відповідає ст.267 ЦК України.

Також ОСОБА_3 вказує, що згідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Тобто, право на поділ майна подружжя у позивача виникло після розірвання шлюбу і позивач не могла не знати про порушення її прав іншими особами, оскільки після 23.07.2003 року, як вона сама зазначає, не проживала в спірному будинку, а у лютому 2004 року нею було укладено шлюб з ОСОБА_9

Вказані обставини підтверджуються і показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, актом депутата Васищевської сільської ради Харківського району.

Отже, вважає відповідач ОСОБА_3, ОСОБА_4 пропустила без поважних причин встановлений законом трирічний строк позовної давності, наслідком чого повинне бути рішення суду про відмову задоволенні позову з підстав, передбачених частиною 4 статті 267 ЦК України, тобто у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, суд не врахував ту обставину, що подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_8 взагалі ніколи не мешкали в спірному будинку, а тільки відвідували дідуся з бабусею, а після розірвання шлюбу ОСОБА_8 з 2005 року став проживати в даному будинку з ОСОБА_12, з якою в подальшому зареєстрував шлюб. Саме подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_12 (в подальшому ОСОБА_3.), здійснювались ремонтні роботи, було підключено водопостачання, побудовані надвірні будівлі (теплиці та гараж).

Сторони, в тому числі і апелянт ОСОБА_3., будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися.

Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Зважуючи на викладене, а також на приписи ст.303-1 ЦПК України справа розглядається без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, обговоривши доводи та клопотання апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга має бути відхилена, а рішення суду залишене без змін за таких підстав.

Звертаючись до суду, особа самостійно обирає спосіб захисту, а суд, згідно вимог ст.11 ЦПК України, розглядає справу в межах заявлених такою особою вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна сторона повинна довести, шляхом надання суду належних та допустимих доказів, ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених ЦПК України, до яких дана справа не відноситься. (ст.ст.10,60 ЦПК України).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується відповідними доказами, а сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_8 з 29.07.2001р. по 28.05.2003р,, коли шлюб було розірвано рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова (а.с. 9, 67), від шлюбу мають сина ОСОБА_5 (а.с. 4).

Під час шлюбу з позивачем ОСОБА_8 придбано у власність на підставі Договору довічного утримання від 11.09.2001, укладеного з ОСОБА_14, спірний жилий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, договір зареєстровано Харківським районним БТІ 19.09.2001р. (а.с. 3, 27, 28).

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що убачається зі Свідоцтва про смерть від 16.04.2014 (а.с. 7).

Після його смерті із заявами про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку звернулись ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5, дружина померлого ОСОБА_3 та мати померлого ОСОБА_6, що підтверджується листом Першої ДНК Харківського району від 28.01.2015 (а.с. 46).

Листом Першої Державної нотаріальної контори Харківського району від 05.06.2014 року ОСОБА_4 роз'яснено про право звертатися до суду з приводу виділу подружньої половинної частки у майні, набутому під час шлюбу з ОСОБА_8, оскільки виділ подружньої частки у майні, набутому під час шлюбу, колишньому подружжю в безспірному порядку не передбачено ст. 71 Закону України «Про нотаріат» (а.с. 11).

Звернувшись 01.12.2014 року до суду з вказаним позовом, ОСОБА_4 вказувала, 29.07.2000 року між нею і ОСОБА_8 був укладений шлюб, від якого народився син ОСОБА_5.

У період їх подружнього життя ОСОБА_16 в інтересах їх сім'ї уклав з ОСОБА_14 договір довічного утримання, внаслідок якого житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, став об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

23.07.2003 р. шлюб між позивачкою та ОСОБА_8 розірвано, кожен з них у подальшому створили свої сім'ї, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

За своє життя він завжди визнавав її право на спірний будинок, спору щодо розподілу спільного майна подружжя не було.

Після смерті колишнього чоловіка позивач звернулась до нотаріальної контори з питання виділу подружньої половинної частки у майні, набутому за час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_8, але отримала роз'яснення щодо неможливості оформлення її права в безспірному порядку, тому за захистом свого права змушена звернутись до суду.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечувала, звернулася до суду з клопотанням від 16.12.2015 року про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ч.4 ст.267 ЦК України. (а.с.95-96).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог, а для застосування вказаних відповідачем ОСОБА_3 наслідків сплину строку позовної давності відсутні підстави, оскільки передбачений законом трирічний строк позовної давності для ОСОБА_4, згідно вимог ч.2 ст.72 СК України та ч.1 ст.261 ЦК України, починається обраховуватися з дня отримання у нотаріуса відмови у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відкриттям спадщини на спірне майно, тобто з червня 2014 року.

Апеляційний суд погоджується з рішення м суду першої інстанції, оскільки воно ухвалене у відповідності із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3. доводи фактично відтворюють зміст заперечень на позов та клопотання про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності, як самостійної підстави у задоволенні позову, згідно ч.4 ст.267 ЦК України, яким суд першої інстанції в оскарженому рішенні надав відповідну правову оцінку.

Апеляційний суд не погоджується з викладеними у скарзі доводами ОСОБА_3. про помилковість висновку суду щодо початку перебігу передбаченого ст.267 ЦК України трирічного строку позовної давності з дня розірвання шлюбу позивача ОСОБА_4 з ОСОБА_8, тобто з 28.05.2003 року, оскільки днем, від якого починається обчислюватися позовна давність, згідно ч.2 ст.72 СК України і ч.1 ст.261 ЦК України, є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Згідно доводів позивача ОСОБА_4 та наданих нею доказів, в т.ч. і вказаного вище письмового роз'яснення нотаріуса від 05.06.2014 року, які відповідачем ОСОБА_3 не спростовані, після розірвання шлюбу спору щодо права спільної сумісної власності колишнього подружжя, не було, ОСОБА_8 визнавав її право спільної сумісної власності на будинок.

Сам по собі факт розірвання шлюбу та створення нової сім'ї не є безумовною підставою вважати, що у колишнього подружжя у зв'язку з цим виник спір щодо спільного майна, набутого у шлюбі.

Як правильно зазначив суд першої інстанції в оскарженому ОСОБА_3 рішенні, право спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, презюмується згідно змісту ст.60 СК України, хоча і не виключається можливість набуття будь-ким з подружжя під час шлюбу майна і у приватну власність.

Випадки, коли набуте під час шлюбу майно може бути у особистій приватній власності одного з подружжя, передбачені ст.57 СК України. Якщо режим особистої приватної власності майна, придбаного одним з подружжя під час шлюбу, прямо не передбачений законом або домовленістю подружжя, то тягар доведення такого ре6жиму покладається на особу, яка на це посилається в суді.

ОСОБА_3 не доведено, що позивач і спадкодавець під час перебування у шлюбі та набутті у власність спірного будинку укладали між собою договір чи іншим чином домовилися про віднесення будинку АДРЕСА_1 до особистого приватного майна ОСОБА_8, а також не доведено, що між ними виникав спір з приводу права власності на будинок.

В акті депутата Васищевської сільської ради ОСОБА_17, складеного 19.12.2015 року зі слів самої ОСОБА_3.(а.с.104), на який посилається апелянт, вказано, що ОСОБА_14 (попередній власник будинку) помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто під час знаходження позивачки у шлюбі зі спадкодавцем ОСОБА_16, що у ОСОБА_8 і ОСОБА_18 були неприязне ні відношення лише з підстав того, що вона перешкоджала йому у спілкуванні з їх спільною дитиною.

Разом з тим, з наданої суду спільної заяви ОСОБА_16 і ОСОБА_4 начальнику ВГУ та РФО УМВС України в Харківській області, посвідчено 14.07.2011 року нотаріусом, про надання згоди на тимчасовий виїзд їх неповнолітнього сина ОСОБА_5 за кордон(а.с.116), свідчить про узгодженість колишнього подружжя щодо вирішення побутових та інших питань, які стосуються їх прав та обов'язків, та спростовує доводи апелянта щодо спору та наявності підстав обліку порушення прав з дня розлучення позивача та спадкодавця, а не з дня відкриття спадщини.

Оскільки доказування, згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях, то і доводи апелянта про помилковість висновку суду щодо початку обрахування строку позовної давності не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.С. Кіпенко

Н.М. Шаповал