Ухвала суду № 58054374, 02.06.2016, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/3205/16-ц

Провадження № 2/346/1189/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 р. м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Веселов В.М.

розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою позивачів ОСОБА_1,ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення виконаного за недійсним правочином та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просять повернути виконання за недійсним правочином та відшкодування моральної шкоди. Вказує про те,що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.12.2013 р. договір дарування між сторонами було визнано недійсним, відповідно позивачі мають право на відшкодування вартостоті киконаних робіт та моральної шкоди.

Згідно з п.4 ст.20 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в обєктивності та неупередженості судді.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.8 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на імя Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.8 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:

«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

50. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "ОСОБА_4 проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "ОСОБА_5 проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за субєктивним та обєктивним критеріями. Згідно з обєктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).

Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року.

У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду, до мене поступила справа з позовною заявою позивачів ОСОБА_1,ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення виконаного за недійсним правочином та відшкодування моральної шкоди.

Однак, 13 жовтня 2013 року мною було винесено рішення по справі № 0909/2311/12-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідачів приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди, де приймали участь ті самі сторони. Рішенням по даній справі від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідачів приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди було відмовлено за недоведеністю.

Відповідно мною було надано оцінку статусу предмету спору.

Однак, в подальшому рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року моє рішення від 16.10.2013 року було скасоване, і укладений договір дарування між сторонами було визнано недійсним.

Скасування рішення Коломийського міськрайонного суду від 16.10.2013 року , яке було прийнято мною, і визнання договору дарування недійсним потягнуло за собою ряд правових наслідків, про які зазначено в позові, що поступив до мене на розгляд.

Вищенаведені дані дають мені підстави і право керуючись ст.ст.20,21,23 ЦПК України задовольнити самовідвід по даній справі, оскільки подальший розгляд даної справи, враховуючи те що мною був розглянутий по суті первинний позов і рішення по ньому було скасоване апеляційною інстанцією, може викликати сумнів в моїй обєктивності та неупередженості,а також перешкодить бути обєктивним і неупередженим під час безпосереднього розгляду даної справи.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), слід заяву про самовідвід задовольнити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.126 Конституціії України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду№ 19-рп/2004 від 01.12.2004, п.4 ст. 20, ст. ст.23,24,25 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року,-

ухвалив:

Заяву про самовідвід судді Веселову В.М. у справі за позовом ОСОБА_1,ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення виконаного за недійсним правочином та відшкодування моральної шкоди- задовольнити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Веселов В. М.