Рішення № 58051869, 13.05.2016, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5477/15-ц

Провадження № 2/204/184/16

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2016 року м.Дніпропетровськ

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Тітової І.В.

за участю секретаря Духневича В.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

23 квітня 2014 року позивач звернувся до суду із вищевказаним цивільним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 81,60 кв.м, визнати за відповідачем право власності на автомобіль марки Кіа Rio (рік випуску 2006; тип Легковий-Комбі-В; номер кузова (шасі) НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_1) та автомобіль марки Jaguar Daimler (рік випуску 1993; колір синій; номер кузова НОМЕР_2; свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 21.03.2001р.).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач та відповідач з 1998р. по 2009р. перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом, спільно вели домашнє господарство та під час сумісного проживання придбавали вагомі об'єкти цивільних прав, а саме: автомобілі та квартиру. Приблизно у 1997р. позивач та відповідач познайомились на ґрунті спільної робочої діяльності. Позивач мав власний бізнес в галузі аудиторських послуг, а відповідач була бухгалтером чималого професійного рівня. У 1998р. спеціально під відповідача було організовано нову фірму позивача - ТОВ «Юг-Бізнес-Консалтинг», де остання і здійснювала свою професійну бухгалтерсько-аудиторську діяльність. В цей час почалися і тривалі сумісні стосунки сторін більш ніж позаробочого характеру. Чоловік та жінка стали зустрічатися, відпочивали разом, сумісно працювали та витрачали кошти на задоволення обопільних потреб, проживали разом, сумісно купували нерухомість та автомобілі. Такі відносини тривали аж до осені 2009р., коли відповідач залишила місце мешкання пари - спірну квартиру та прихопив із собою два автомобілі, пішла до іншої людини. Позивач залишився проживати у АДРЕСА_1, а відповідач вирушила в невідомому для позивача напрямку, забрав із собою автомобіль Кіа Rio, державний номер НОМЕР_1 (придбаний парою у 2005 році формально на ім'я відповідача) та автомобіль Jaguar Daimler (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 21.03.2001р. - придбаний самим позивачем на своє ім'я ще у 2000р.). Так, у листопаді 2000р. позивачем було одноособово придбано земельну ділянку (площею 0,1023 гектара) у АДРЕСА_2. На ім'я позивача одноособово також було видано Державний акт про право приватної власності на землю серія НОМЕР_7. Рішенням виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 05 від 16.01.2002р. позивачем було надано дозвіл на добудову індивідуального житлового будинку на такій земельній ділянці, що була ним одноособово придбана. Протягом 2000-2004р. позивач власними силами здійснював будівництво житлового будинку підрядним способом (без оформлення належної технічної документації, проекту та дозволу на будівництво), а у 2004р. йому запропонували продати ділянку із збудованим та не введеним в експлуатацію будинком за чималі гроші - 350000грн. Через відсутність факту введення в експлуатацію такого будинку, а отже неможливості розглядати його як об'єкт нерухомості, що дійсно з'явився в цивільному обороті, продаж було здійснено щодо формально земельної ділянки та будівельних матеріалів. На жаль, даний договір продажу майна не зберігся у позивача, проте залишились деякі документи, що дозволяють встановити час та місце його укладення - орієнтовно 13.08.2004р. у Сьомій дніпропетровській державній нотаріальній конторі. Після продажу у серпні 2004р. вказаної земельної ділянки із зведеним будинком позивач отримав чималу суму коштів 350000грн., які вирішив витратити наступним чином: 100000грн. покласти на депозитний рахунок під 18,5% річних та отримувати від цього певні кошти для щоденних трат, решту коштів витратити на купівлю окремої квартири, адже по 2004р. сторони не мали своєї власної окремої квартири та проживали в тій, яку знімали. І вже через десять днів - 07.09.2004р. було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири по вул.Робочій, покупцем якої формально визначена відповідач. З усього наведеного вбачається, що квартира була придбана негайно (протягом менше місяця) після продажу будинку у АДРЕСА_2 та за кошти, що були виручені від продажу такого будинку. Насправді ж, на момент придбання квартири, у 2004р. позивач та відповідач вже понад шість років перебували у фактичних шлюбних відносинах, а гроші на купівлю квартири у них щойно взялися від продажу земельної ділянки та будинку, який окремо належав тільки позивачу. Крім іншого, у 2002р. за кошти позивача проте на формальне ім'я позивача було придбано автомобіль Daewoo Lanos (колір блакитний; реєстраційний номер НОМЕР_3; рік випуску 2002; свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_9 від 26.02.2002р., тип седан, кузов НОМЕР_8). Оригінали відповідних документів зберігаються у позивача, що повторно підтверджує факт придбання такого майна щонайменше спільними діями сторін. З урахуванням продажу автомобіля Деу у липні 2006р. в той же час сторонами (формально на ім'я відповідача) також було придбано автомобіль Кіа Rio (рік випуску 2006; тип Легковий-Комбі-В; номер кузова (шасі) НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_4). Такими є дійсні фактичні обставини справи, з уважного дослідження яких об'єктивно вбачається наявність фактичних шлюбних відносин між сторонами з 1998 року та придбання протягом даного строку чималої низки об'єктів рухомого майна та квартири.

Позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити позов.

Представники відповідача-1,2 заперечували проти задоволення позову у повному обсязі та просили відмовити у позові, а також просили суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторін, свідків, суд встановив такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Ухвалою колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2014 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року скасовані в частині вирішення зустрічних позовних вимог позивача до відповідача про поділ майна, однак, вищезазначеною ухвалою встановлено такі обставини.

Встановлено факт того, що позивач та відповідач проживали однією сім'єю з 20 травня 2004 року по 2009 рік та перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У матеріалах справи містяться заяви відповідача від 13.08.2004 року, в яких вона зазначила, що знаходиться у фактичних шлюбних відносинах з позивачем з 1998р. та якими надає свою згоду на відчуження останнім будь-яких будівельних матеріалів та земельної ділянки на території АДРЕСА_3 та області (том 1 а.с.49,51).

Вказані заяви та справжність підпису відповідача посвідчені державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за № 2-5278 та № 2-5279 відповідно (том 1 а.с.50,52).

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами у справі під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, через короткий проміжок часу після надання відповідачем згоди на відчуження майна позивача, що також підтверджується показами свідка ОСОБА_6

Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана 07.09.2004р. згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_7, який зареєстрований в реєстрі за №2294 (том 1 а.с.5) та належить відповідачу на праві приватної власності.

Основна частина коштів після продажу позивачем будівельних матеріалів та земельної ділянки було надано ним для купівлі вищевказаної спірної квартири, право власності на яку 13.03.2013р. було зареєстроване за відповідачем в Реєстраційній службі Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за №18661422, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.03.2014р. за №18661422 (том 1 а.с.6).

У вищевказаній квартирі зареєстрований та проживає позивач (том 1 а.с.43).

Таким чином, судом встановлено, що дійсно спірна квартира була придбана у період перебування позивача та відповідача у фактичних шлюбних відносинах тобто є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до вимог ч.2 ст.74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Під час розгляду зазначеної цивільної справи у судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що вона разом зі своїм чоловіком придбали у 2004р. земельну ділянку разом з недобудованим будинком та підтвердила факт того, що вони передали ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 347 425 грн. за недобудований будинок та земельну ділянку.

Свідок ОСОБА_9, який є прийомним батьком ОСОБА_1, у судовому засіданні показав, що знає відповідача з вісімдесятих років. Вона та позивач проживали однією сім'єю. Спочатку вони проживали у квартирі, яку знімали по АДРЕСА_4, а потім після продажу його сином належної йому земельної ділянки із недобудованим будинком, отримані за них гроші, передав йому на зберігання. Також йому було відомо, що частину цих коштів син витратив на придбання квартири. Він (свідок) допомагав позивачу робити ремонт у цій квартирі. Проживали вони, як звичайна, нормальна сім'я. Потім, вони розійшлися. Вказав, що відповідач проживала у спірній квартирі з 2004 року по 2009 рік.

До зазначених показів суд ставиться критично, оскільки зазначений свідок є родичем позивача.

Свідок ОСОБА_10, яка є сестрою позивача, судовому засіданні показала, їй відомо, що позивач та відповідач проживали приблизно з 1998р. однією сім'єю, спочатку на знімній квартирі на Набережній, а потім у придбаній квартирі. Разом з ними проживала дочка відповідача, вони разом відпочивали. Потім, вони розійшлися і миром вирішили питання щодо розділу спільного майна, згідно цієї домовленості квартира залишилася позивачу.

До зазначених показів суд ставиться критично, оскільки зазначений свідок є родичем позивача.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що він шукав квартиру через знайомих, з відповідачем зустрілися на початку весни 2009р. та він пішов дивитися квартиру на Робочій на другому поверсі. Відповідач сама усі двері відчиняла своїми ключами, після чого вийшов позивач та не дав далі коридору оглянути квартиру. Позивач також сказав, що документів ніяких на квартиру немає та ніхто не буде продавати квартиру.

Таким чином, судом встановлено, що спірна квартира була придбана на ім'я ОСОБА_5 у 2004р., про що позивачу, як він сам зазначає, було відомо з часу її придбання.

Щодо вимог позивача про визнання за відповідачем права власності на автомобіль марки Кіа Rio (рік випуску 2006; тип Легковий-Комбі-В; номер кузова (шасі) НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_1) та автомобіль марки Jaguar Daimler (рік випуску 1993; колір синій; номер кузова НОМЕР_2; свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 21.03.2001р.) необхідно зазначити таке.

Із матеріалів справи випливає, що автомобіль марки Кіа Rio, 2006р.в., реєстраційний номер НОМЕР_4, який знаходився в заставі, був відповідачем придбаний за договором кредиту від 13.06.2006р. (тобто тоді, коли сторони знаходились у фактичних шлюбних відносинах), укладеним з ПАТ КБ «Приватбанк» за суму 14545 доларів США (том 1 а.с.56-59).

Таким чином, судом встановлено, що дійсно зазначений вище спірний автомобіль був придбаний у період перебування позивача та відповідача у фактичних шлюбних відносинах тобто є спільною сумісною власністю подружжя.

Представник відповідача в судовому засіданні просила застосувати строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами позивача про поділ майна подружжя та відмовити йому у зв'язку із пропуском строку звернення до суду у відповідності до ст.257 ЦПК України.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.72 глави 8 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, яка згідно з вимогами ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, згідно з ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи зміст норми ст.267 ЦК України, суд вважає, що до поважних підстав пропуску строку слід відносити лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з відповідним позовом.

Звернувшись у квітні 2014 року з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та поділ майна, позивач зазначив, що їх відносини з відповідачем тривали до осені 2009 року, після чого відповідач пішла до іншого чоловіка.

Таким чином, із 2009 року почався перебіг строку позовної давності для його звернення з позовом про поділ майна. Посилання позивача на існування домовленості з відповідачем щодо його права власності на квартиру відповідними доказами не доведені та заперечувались представниками відповідача.

Що стосується вимоги про поділ автомобіля марки Jaguar Daimler, 1993р.в. державний номер НОМЕР_10, то слід зазначити таке.

Як випливає із матеріалів справи, автомобіль марки Jaguar Daimler, 1993р.в. державний номер НОМЕР_10 був придбаний позивачем 11.09.2000р. та зареєстрований ним 21.03.2001р. тобто в період перебування позивача в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12

Таким чином, автомобіль марки Jaguar Daimler, 1993р.в. був придбаний задовго до того періоду, як позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах, а тому зазначений спірний автомобіль не може бути визнано спільною сумісною власністю позивача та відповідача, отже, він поділу між позивачем і відповідачем не підлягає.

Виходячи із вищевикладеного, позовні вимоги про поділ спільної сумісної власності подружжя, а саме, квартири АДРЕСА_1, загальною площею 81,60 кв.м, та автомобіля марки Кіа Rio (рік випуску 2006; тип Легковий-Комбі-В; номер кузова (шасі) НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_1) не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, так як йому достеменно було відомо про порушення його права ще у 2009р., коли сім'я позивача та відповідача розпалася, а із позовом до суду він звернувся лише 23 квітня 2014р., так трирічний строк позовної давності сплив, а також не підлягає задоволенню вимога про поділ автомобіля марки Jaguar Daimler, 1993р.в. державний номер НОМЕР_10, так як він не є спільною сумісною власністю позивача та відповідача. Крім того, судом не було встановлено поважних причин для поновлення позивачу строку звернення до суду (тим більше він сам із таким клопотанням не звертався).

Виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що цивільний позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд виходить із положень ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 17 травня 2016 року.

Суддя І.В. Тітова