Ухвала суду № 58050097, 30.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/1414/15 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/783/1733/16 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди.

Ухвалено стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) суму страхового відшкодування у розмірі 30133,36 гривень (тридцять тисяч сто тридцять три гривні 36 копійок).

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) різницю між фактичним розміром шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_2 та страховим відшкодуванням, у розмірі 30226,23 гривень (тридцять тисяч двісті двадцять шість гривень 23 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що районний суд безпідставно надав перевагу висновку визначення розміру страхового відшкодування, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5, над висновком спеціаліста страховика, при цьому суд посилався на ту обставину, що спеціалістом страховика оцінку проведено станом на 16.09.2014 року, а не на час заподіяння шкоди, тобто 04.09.2014 року, а відтак вказаний акт оцінки майна судом не може бути взятий до уваги як належний доказ у справі. В той же час суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що звіт №Ю-01185, виконаний ФОП ОСОБА_5, також складений не 04.09.2014 року, а 09.10.2014 року. Водночас в матеріалах справи є лист ФОП ОСОБА_5 до директора ЛОД НАСК «Оранта», в якому повідомляється, що 06.10.2014 року відбудеться огляд пошкодженого транспортного засобу, однак такого повідомлення не було скеровано йому. Вказує на те, що оскільки він не був присутнім під час огляду пошкодженого транспортного засобу, що об'єктивно позбавило його можливості внести свої зауваження щодо порядку огляду та методики оцінки, відтак вважає, що звіт №Ю-01185, зроблений ФОП ОСОБА_5, не може бути взятий до уваги як належний доказ у справі. Також зазначає, що судом не були досліджені всі об'єктивні обставини справи, не була надана належна оцінка доказів, справа розглянута у його відсутності.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до ч.ч.1,2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що 04.09.2014 року на перехресті вулиць Братів Тершаківців-К.Левицького-Дороша в м.Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода, за участі транспортних засобів: автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу перебував у власності ОСОБА_2

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 03.10.2014 року винним у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_4 та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 забезпеченого транспортного засобу автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_3 була застрахована НАСК «Оранта» на підставі полісу добровільного страхування транспортного засобу АС/7573398 від 02.12.2013 року.

Згідно із ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом ч.1 ст.16, п.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2)володінням, користуванням і розпорядженням майном(майнове страхування);

3)відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником(страхування відповідальності).

Відповідно до ст.6 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Згідно ст.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно - правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 цього ж Закону визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо - транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно - правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно із ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до чч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо - транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього ж Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо - транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" № 4 від 1 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно із п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою( страховим відшкодуванням).

Сторонами представлено дві різні оцінки пошкодженого майна позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, одна з яких проведена спеціалістами ТзОВ «Гарант-АСІСТАНС», залученими страховиком у відповідності до положень п.34.2 ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», а інша оцінка проведена на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля позивачки, визначений більш точно суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5, оскільки такий висновок зроблений з дотриманням вимог ст.212 ЦПК України, належним чином обґрунтований, а доводи апеляційної скарги у тій частині, що районний суд безпідставно надав перевагу висновку визначення розміру страхового відшкодування, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5, - безпідставними.

Крім того, апеляційним судом було роз'яснено відповідачу ОСОБА_4 його право для визначення розміру шкоди, завданої пошкодженням автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_2, належного ОСОБА_2, заявити клопотання про призначення судової експертизи, однак він таким правом не скористався.

Також необхідно відмітити, що з фактом того, що розмір такої шкоди більш точно був визначений суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5, погодився і відповідач НАСК «Оранта», який уже виплатив ОСОБА_2 суму страхового відшкодування згідно оскаржуваного рішення.

Твердження апелянта про те, що оскільки він не був присутнім під час огляду пошкодженого транспортного засобу, що об'єктивно позбавило його можливості внести свої зауваження щодо порядку огляду та методики оцінки, а тому звіт №Ю-01185, зроблений ФОП ОСОБА_5, є неналежним доказом, на думку судової колегії, є неспроможними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: