Ухвала суду № 58044421, 27.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Київ К/9991/9597/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовавтобуд»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.11.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а/0570/15771/2011 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовавтобуд»

до Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.11.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Азовавтобуд», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

У зв'язку з неявкою у судове засідання, призначене на 27.04.2016 о 12:00, осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до частини 1 ст. 41 КАС України, не здійснюється.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено у судовому процесі, фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішеннями, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені у акті від 08.06.2011 № 1313/23-2/20390776 про порушення позивачем норм пункту 3.1 ст. 3, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) та пункту 185.1 ст. 185, пункту 198.1 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит у податковому обліку за грудень 2010 року, лютий 2011 року за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Бурбонснаб» товарів (послуг), у результаті чого занижено податкові зобов'язання із ПДВ на 198224,00 грн. у податковому обліку за грудень 2010 року, лютий 2011 року

За наслідками перевірки відповідачем відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2011 № 0000702342 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 198224,00 грн. за основним платежем та на 12601,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за податковими накладними, виписаними ТОВ «Бурбонснаб» з посиланням на поставку позивачу товару, позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях із ПДВ за грудень 2010 року, лютий 2011 року.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції, чинній станом на березень - жовтень 2011 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із встановленого в судовому процесі факту відсутності поставки між ТОВ «Бурбонснаб» та позивачем, який встановили на підставі оцінки доказів у справі, що відповідає вимогам статті 86 КАС України. Оцінка наданих позивачем документів бухгалтерського та податкового обліку судом зроблена з врахуванням доказів про відсутність у ТОВ «Бурбонснаб» основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; не відповідності первинних облікових документів, наданих позивачем на підтвердження задекларованої суми податкового кредиту, вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зокрема, відсутність у видаткових накладних інформації щодо місця їх складання, неможливість встановити особу, яка підписала ці накладні від імені ТОВ «Бурбонснаб»); не відповідності найменування та кількості товару у видаткових накладних та специфікаціях до договору поставки, відсутності доказів транспортування товару від зазначеного постачальника на адресу позивача.

Застосування судами попередніх інстанції норм процесуального і матеріального права при вирішенні спору у цій справі відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Підтвердженням правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності товарного характеру поставки позивачу від ТОВ «Бурбонснаб» товару є також відсутність доказів транспортування товару від цього постачальника позивачу. Разом з тим, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цих норм товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця.

Сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Бурбонснаб», не є безумовним доказом реальності господарських операцій з цим постачальником, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.: 41, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовавтобуд» залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.11.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев