Постанова № 58043684, 26.05.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2016 р.Справа № 914/41/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіОрищин Г.В.

суддівГалушко Н.А.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу дочірнього підприємства Укравтогаз національної акціонерної компанії Нафтогаз України в особі філії регіонального виробничого управління Львівавтогаз від 07.04.2016р., №529-01/22.04.1

на рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2016р.

у справі № 914/41/16

за позовом публічного акціонерного підприємства Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз, м. Львів

до відповідача дочірнього підприємства Укравтогаз Національної акціонерної компанії Нафтогаз України в особі філії Регіонально-виробничого управління Львівавтогаз, с. Холодновідка, Пустомитівського району, Львівської області

про стягнення штрафних санкцій за договором зберігання в сумі 100850,25 грн.,

представники сторін:

- від позивача ОСОБА_2,

- від відповідача ОСОБА_3

Права та обовязки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України учасникам судового процесу розяснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.03.2016р. у справі №914/41/16 (суддя Коссак С.М.) частково задоволено позов публічного акціонерного підприємства (надалі ПАТ) Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз, стягнуто з дочірнього підприємства (надалі ДП) «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії Регіонально-виробничого управління «Львівавтогаз» на користь позивача 6486,30 грн. пені, 27351,87 грн. 7% штрафу та 507,57 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Оскаржуваним рішенням встановлено невиконання відповідачем свого обовязку повернути майно, яке було передано йому на зберігання, в звязку з чим з відповідача підлягає до стягнення пеня, нарахована згідно п.8.3. договору, в сумі 6486,30 грн. за період з 14.07.2015р. по 26.12.2015р., при цьому, в частині стягнення 195,37 грн. пені відмовлено. З врахуванням того, що сторонами визначено розмір пені у договорі, суд дійшов висновку про відмову в стягненні 66816,71 грн. пені згідно абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України для уникнення подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Щодо стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України в сумі 27351,87 грн., судом визнано підставність його стягнення, оскільки позивач належить до субєктів господарювання, що належить до державного сектора економіки, інший розмір штрафу договором не передбачений і має місце прострочення виконання негрошового обовязку.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ДП Укравтогаз НАК Нафтогаз України в особі філії РВУ Львівавтогаз оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що приймаючи рішення суд першої інстанції не врахував наступного: 1) попри те, що позивач звертався до відповідача із вимогою повернути майно, яке знаходиться на зберіганні, проте не вчинив жодних фактичних дій, спрямованих на те, щоб забрати вказане майно. При цьому, відповідач не був зобовязаний здійснювати доставку майна і не перешкоджав позивачеві забрати вказане майно; 2) відповідач у встановленому договором порядку надіслав позивачу акти наданих послуг за липень і за серпень 2015 року, а позивач, в свою чергу, не повернув їх із мотивованою відмовою, що свідчить про прийняття ним цих послуг; 3) із затвердженої господарським судом Львівської області мирової угоди у справі №914/3834/15 не вбачається, що відповідач саме з 14.07.2015р. визнає за собою порушення умов договору щодо повернення майна із зберігання.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, ПАТ Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз, подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що згідно п. 5.1.3 та 5.1.4 договору зберігання, на відповідача покладено обовязок за першою вимогою не пізніше 30-ти днів з дня одержання такої вимоги повернути поклажодавцю майно, а також виконати необхідні для цього вантажно-розвантажувальні роботи. Відповідач не підготував майно до передачі та, більш того, у своїх листах від 03.07.2015р. та 19.08.2015р. звернувся із пропозицією придбати майно, що не свідчить про готовність передати майно. Твердження скаржника про прийняття позивачем послуг зберігання за липень та серпень 2015 року спростовується відмовою позивача, викладеною у листі від 10.08.2015р. №1868/19-09, а щодо дати прострочення відповідача, то суд першої інстанції із врахуванням положень п.5.1.9 договору зберігання та ч.5 ст.254 ЦК України визначив її вірно.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

27.03.2013р. між ПАТ «Укртрансгаз» в особі Угерського ВВРСП філії УМГ «Львівтрансгаз» (поклажодавцем) та ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» в особі РВУ «Львівавтогаз» (зберігачем) було укладено договір, що зареєстрований зберігачем 27.03.2013р. за № 59/13-Л, а поклажодавцем 27.05.2013р. за № НОМЕР_1, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання з 27.03.2013р. по 27.03.2014р. включно та зобов'язується повернути поклажодавцеві у схоронності майно, перелік якого визначено в додатку №1 до даного договору, який є його невідємною частиною (надалі договір зберігання, а.с. 16-19, 98-101 том 1).

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачеві 514 позицій майна загальною кількістю 875 штук, вказаних в додатку №1 до договору (а.с. 21-31, том 1), що зафіксовано в акті до договору № НОМЕР_1 та визнається обома сторонами. Крім цього, обома сторонами спору визнається, що протягом 2014 року відповідачем було частково повернуто 61 одиницю переданого на зберігання майна.

Відповідно до п.п.12.1, 12.2 договору зберігання, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині зберігання до 27.03.2014р. У випадку, якщо одна із сторін за один місяць до закінчення строку дії цього договору не заявила про його зміну чи припинення, то договір вважається пролонгованим на наступний однорічний строк на таких самих умовах, що діяли до моменту його закінчення.

У листі №2681/19-01 від 08.06.2015р. (а.с. 110, том 1) позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути решту майна, що знаходилось на зберіганні (453 позиції) та оформити акт приймання-передачі. Вказана вимога отримана відповідачем 11.06.2015р., що визнається ним та підтверджується відміткою про її отримання (вх. № 310 від 11.06.215р.).

Вказана вимога відповідачем виконана не була, натомість листами від 05.08.2015р. та від 03.09.2015р. відповідач надсилав позивачу акти надання послуг за договором зберігання за липень та серпень 2015р. (а.с. 96, 97, том 1).

У відповідь на лист від 05.08.2015р., позивач повторно предявив вимогу про повернення майна, яке знаходиться на зберіганні у відповідача (лист від 10.08.2015р. №3868/19-09, а.с. 75, том 1).

Також, в провадженні господарського суду Львівської області перебувала справа №914/3834/15 за позовом ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії УМГ «Львівтрансгаз» до ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» в особі РВУ «Львівавтогаз» про спонукання до виконання умов договору зберігання в частині повернення майна власнику. Ухвалою суду від 16.12.2015р. у даній справі між сторонами затверджено мирову угоду від 03.12.2015р. (а.с. 113-115, том 1).

Згідно вказаної мирової угоди вбачається, що відповідач визнає, що станом на час подання позову умови договору зберігання виконано ним неналежним чином в частині повернення переданого на зберігання майна в переліку, згідно додатку №1 до цієї угоди (а.с. 135-144, том 1). Сторони погоджуються, що розмір вартості майна, зазначеного у п. 2 мирової угоди, визначається на підставі звіту про оцінку майна (а.с. 32-48, том 1) та складає 390741,01 грн.

З врахуванням того, що відповідач не повернув позивачу майно у строк, встановлений п. 5.1.9, п. 6.1.4 договору зберігання, позивач просить стягнути штрафні санкції за неналежне виконання зобовязання в розмірі 100850,25 грн., а саме: 6681,67 грн. договірної пені на підставі п. 8.3. договору зберігання, 66816,71 грн. пені в розмірі 0,1% та 27351,87 грн. 7% штрафу на підставі ч.2 ст.231 ГК України, що нараховані на вартість майна, яка станом на 31.08.2015р. становить 390741,01 грн. згідно оцінки майна, проведеної незалежним експертом та встановленої в мировій угоді, затвердженої господарським судом Львівської області ухвалою суду від 16.12.2015р.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно ст. 949, 953 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно п.5.1.9 договору зберігання, зберігач зобовязаний повернути майно поклажодавцю за його першою вимогою не пізніше 30-ти днів з дня одержання такої вимоги у тому стані, в якому воно було прийняте на зберігання, з урахуванням зміни його природних властивостей. Також, у п. 6.1.4 договору зберігання передбачено право поклажодавця одержати майно достроково, попередивши про це зберігача не менш ніж за 30 днів.

В силу положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства. Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище, факт отримання 11.06.2015р. відповідачем вимоги №2681/19-01 від 08.06.2015р. про повернення майна, яке перебуває у нього на зберіганні, підтверджується матеріалами справи. При цьому, відповідач вказане майно не повернув і, більш того, продовжував направляти позивачу акти наданих послуг за липень та серпень 2015 року.

Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що його дії після отримання вимоги позивача про повернення майна, які полягали в неперешоджанні позивачу самостійно вивезти майно, є законними.

Так, пунктом 5.1.4 договору встановлено обовязок зберігача виконувати необхідні вантажно-розвантажувальні роботи. З іншої сторони, на поклажодавця договором не покладено обовязку демонтовувати, відєднувати від мережі чи вчиняти інші дії з фактичного повернення переданого на зберігання майна.

Більш того, обовязок повернути майно, яке згідно п.5.1.1 договору знаходиться в численних місцях зберігання, покладений саме на поклажодавця, проте ним не подано доказів вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання цього обовязку.

Доводи скаржника щодо приймання позивачем актів наданих послуг за серпень 2015р. та липень 2015р., є безпідставними та не обґрунтованими і судом першої інстанції надана їм відповідна оцінка. Так, у відповідь на лист відповідача № 1023-01/22.05 від 05.08.2015р. про надіслання акту наданих послуг, позивач надіслав відповідачу лист № 1868/19-09 від 10.08.2015р. з вимогою про повернення майна, яке знаходиться на зберіганні, а також про безпідставність подальшого виставлення рахунків за утримання майна.

Зважаючи на положення ст. 35 ГПК України, колегія суддів бере до уваги при розгляді даної справи обставини, встановлені в ухвалі господарського суду від 16.12.2015р. у справі №914/3834/15, а також погоджені між сторонами в мировій угоді, що затверджена даною ухвалою, зокрема, те, що відповідач визнає, що умови договору зберігання виконано ним неналежним чином в частині повернення переданого на зберігання майна; розмір вартості майна, зазначеного у п. 2 мирової угоди, визначається сторонами на підставі звіту про оцінку майна та складає 390741,01 грн.

Щодо спливу строку виконання відповідачем свого обовязку повернути майно зі зберігання, то його слід визначати із врахуванням п.5.1.9 договору зберігання (30 днів з моменту отримання вимоги, тобто від 11.06.2015р.) та ч.5 ст.254 ЦК України (наслідки припадання останнього дня строку на вихідний день). Таким чином, останнім днем виконання відповідачем відповідного обовязку було 13.07.2015р.

Додатково, вказані обставини щодо строків повернення майна визнаються відповідачем у своїй заяві про про зарахування однорідних зустрічних вимог №2827/05/07 від 31.12.2015р. (а.с. 102-103, том 1), складеній на виконання ухвали господарського суду Львівської області від 16.12.2015р. у справі №914/3834/15. У п.2 цієї заяви відповідач зазначив, що заборгованість ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії УМГ «Львівтрансгаз» за договором зберігання, відповідно до підписаних сторонами первинних документів, що підтверджують надання послуг зі зберігання протягом періоду з 01.04.2013 р. по 30.06.2015 р., склала 74006,73 грн. Дана заборгованість погашена в повному обсязі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно п.п.8.1, 8.3 договору зберігання, зберігач та поклажодавець у випадку невиконання або неналежного виконання зобовязань по даному договору несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. За порушення строку повернення майна поклажодавцеві, зберігач сплачує йому пеню в розмірі 0,01 відсотка вартості майна, повернення якого прострочено, за кожен день такого прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши правильність стягнення судом першої інстанції 6486,30 грн. пені, яка визначалась із врахуванням: 1) положень ст.ст. 216, 217, 230 ГК України та вищезгаданих положень договору; 2) оціночної вартості майна в сумі 390741,01 грн., 3) періоду нарахування з 14.07.2015р. по 26.12.2015р. (а не з 09.07.2015р. за розрахунокм позивача), колегія дійшла висновку про законність рішення в цій частині. З цих же підстав вірною є відмова судом у стягненні 195,37 грн. невірно нарахованої пені.

Місцевим господарським судом вірно відмовлено в стягненні 66816,71 грн. пені, нарахованої позивачем з покликанням на абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, у звязку з тим, що положення вказаної статті застосовуються, зокрема, якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом. В той же час, у п.8.3 договору сторонами було встановлено відповідальність сторін у вигляді пені, а отже, при задоволенні цієї вимоги може мати місце подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Щодо стягнення 27351,87 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, суд першої інстанції, встановивши належність позивача до субєктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, обставину, що інший розмір штрафу договором не передбачений, а також те, що має місце прострочення виконання негрошового обовязку, вірно стягнув вказану суму з відповідача.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2016р. у справі №914/41/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу дочірнього підприємства Укравтогаз національної акціонерної компанії Нафтогаз України в особі філії регіонального виробничого управління Львівавтогаз без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддяОрищин Г.В.

суддяГалушко Н.А.

суддяКузь В.Л.