Рішення № 58042787, 24.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2016Справа №910/4467/16

За позовомЗаступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле»провнесення змін до договоруЗа зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле»до Київської міської радипророзірвання договору

Суддя Отрош І.М.

Прокурор: Винник О.О. - представник на підставі посвідчення;

Представники:

від позивача: Власенко І.І. - представник за довіреністю № 225-КМГ-1315 від 18.04.2016;

від відповідача: Колос Ю.В. - представник за довіреністю № 214 від 02.12.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок. Так, зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, в той час як відповідач із відповідною заявою до Київської міської ради не звертався, у зв'язку з чим Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогою про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022, а саме, викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що розмір орендної плати за оренду земельних ділянок комунальної власності є регульованою ціною, та у зв'язку із законодавчою зміною граничного розміру орендної плати, розмір орендної плати, зазначений сторонами у договорі оренди, підлягає перегляду. Таким чином, у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2011 Податковим кодексом України, пунктом 288.5 статті 288 якого визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, було законодавчо визначено граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, що є підставою для внесення змін до укладених договорів оренди в частині розміру орендної плати за землекористування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 порушено провадження у справі № 910/4467/16, розгляд справи призначено на 01.04.2016.

01.04.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» надійшло клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні 01.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 18.04.2016.

18.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» до Київської міської ради про розірвання Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що на момент укладення вказаного договору сторони виходили з того, що договірний порядок визначення розміру плати за землю (за згодою сторін) не зміниться; позивач за зустрічним позовом не міг вплинути на внесення змін до Податкового кодексу України; виконання договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» того, на що воно розраховувало при укладення договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле». Тобто, свої вимоги щодо розірвання Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 (зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 79-5-00022 від 20.04.1998) позивач обґрунтовує істотною зміною обставин (зміна розміру орендної плати), у зв'язку з чим просить суд розірвати вказаний договір на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 18.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 26.04.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» до Київської міської ради про розірвання договору для спільного розгляду з первісним позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» про внесення змін до договору.

26.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» зазначила, що Договором на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 не передбачено зміни розміру плати за землю (можливості перегляду чи зміни розміру плати за землю); Податковий кодекс України не містить вимог щодо перегляду розміру плати за землю у договорах, укладених до набуття чинності Податковим кодексом України; на час укладення договору плата за землю не була регульованою ціною (законодавством не було встановлено граничних розмірів плати за землю); рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" суперечить чинному законодавству, оскільки порушує принципи свободи договору.

26.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» надійшла заява про застосування позовної давності, в якій відповідач за первісним позовом зазначив, що позивач міг дізнатися про порушення своїх прав 01.01.2011 з дня набрання чинності Податковим кодексом України, з огляду на що прокурором було пропущено загальний строк позовної давності - 3 роки, оскільки до суду він звернувся лише у березні 2016 року.

26.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких прокурор зазначив, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на дату укладення договору) орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізуються на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється і використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю» і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється визначеним законом. Таким чином, як стверджує прокурор, відповідачем за первісним позовом міг передбачити випадок зміни розміру земельного податку, а отже і зміну розміру орендної плати.

У судовому засіданні 26.04.2016 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» подав клопотання про витребування доказів, в якому, з метою з'ясування обставин щодо наявності у прокурора підстав для звернення до суду, просив суд витребувати від заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 матеріали перевірки щодо внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022, а саме звернення Київської міської ради, постанову про проведення перевірки, інші матеріали перевірки.

Розглянувши у судовому засіданні 26.04.20.16 вказане клопотання відповідача за первісним позовом, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки витребувані відповідачем за первісним позовом документи не мають значення для вирішення справи, а наявність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду було встановлено судом при порушенні провадження у справі.

У судовому засіданні 26.04.2016 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» подав клопотання про витребування доказів, в якому просив суд витребувати у позивача - Київської міської ради докази направлення відповідачу/отримання відповідачем листа вих. № 05704-15/86 від 16.07.2013 щодо приведення розміру орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України у Договорі на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998; належним чином засвідчену копію рішення Київської міської Ради "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2013 № 89/9146; на підтвердження статусу юридичної особи і повного найменування належні копії (для залучення до матеріалів справи) статуту у повному обсязі; документи, що підтверджують повноваження представників (накази, довіреності, тощо), - оригінали для огляду, належні копії - до матеріалів справи; оригінали всіх документів, доданих до позовної заяви (для огляду).

Розглянувши у судовому засіданні 26.04.2016 вказане клопотання відповідача за первісним позовом, суд відмовив в його задоволенні з огляду на те, що судом вже було неодноразово зобов'язано позивача, відповідно до ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, надати суду документи, які Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» просить суд витребувати у позивача (відповідно до ухвал від 16.03.2016, від 26.04.2016).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 24.05.2016.

24.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач за зустрічним позовом зазначив, що договір між сторонами було укладено 20.04.1998, а Закон України «Про оренду землі» набрав чинності 22.10.1998, тобто пізніше, у зв'язку з чим посилання прокурора на ст. 19 вказаного закону є необґрунтованим. Таким чином, як стверджує відповідач за первісним позовом, на час укладення договору оренди законодавство не містило будь-яких обмежень та граничних розмірів плати за землю, а тому сторони виходили з того, що договірний порядок визначення розміру плати за землю (за згодою сторін) не зміниться, та такий розмір не буде залежати від положень законодавства.

У судовому засіданні 24.05.2016 прокурор та представник позивача надали усні пояснення по справі, первісний позов підтримали у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечили.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.05.2016 надав усні пояснення по справі, зустрічний позовні підтримав у повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечив.

У судовому засіданні 24.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13 Конституції України).

Держава, через Верховну Раду України, шляхом прийняття Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», з метою забезпечення прав на землю громадян, юридичних осіб та держави, врегулювання і впорядкування земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, встановила єдиний для всіх порядок набуття прав на земельні ділянки в Україні та порядок їх використання.

Статтями 142-144 Конституції України передбачено, що до матеріальної основи органів управління місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до п «в» ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Стаття 84 Земельного кодексу України вказує, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (п.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних спірних правовідносинах є Київська міська рада.

Інтерес держави полягає у додержанні громадянами, юридичними особами незалежно від форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування встановленого нею порядку використання землі та вимог земельного законодавства.

Недотримання вимог чинного законодавства при виконанні Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» договору оренди земельної ділянки в частині не приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України та рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №89/9146 порушує інтереси держави щодо забезпечення додержання передбаченого ст.19 Конституції України принципу здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що внаслідок невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» зобов'язань за договором оренди, до місцевого та державного бюджету не надходять грошові кошти, що негативно впливає на формування дохідної частини бюджету та створює перепони щодо перерозподілу коштів на витрати бюджету, спричиняє безпосередню шкоду інтересам держави, і невжиття відповідних заходів, спрямованих на захист державних інтересів, Київською міською радою, обумовлює необхідність звернення Київською місцевою прокуратурою № 1 з даним позовом на підставі ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, Київською місцевою прокуратурою № 1 м. Києва встановлено неналежне виконання Київською міською радою повноважень щодо приведення розміру річної орендної плати за землю за договором від 20.04.1998 №79-5-00022 у відповідність до положень ст. 288 Податкового кодексу України. Так, незважаючи на те, що з моменту прийняття Київською міською радою рішення № 89/9146 минуло майже три роки, посадовими особами Київської міської ради досі не забезпечено внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до норм діючого законодавства.

З огляду на вищевикладене, Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022.

Таким чином, прокурором належним чином обґрунтовано підстави для здійснення представництва інтересів держави у даній справі.

Судом встановлено, що 20.04.1998 між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле» (землекористувач) укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022.

Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції станом на дату укладення договору) орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції станом на дату укладення договору) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції станом на дату укладення договору) міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом на дату укладення договору) виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом на дату укладення договору) були передбачені власні повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також делеговані ним повноваження.

Зокрема, відповідно до ст. 33 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (станом на дату укладення договору) визначено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад у сфері земельних відносин належать реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 23.07.1996 № 128 було вирішено тимчасово делегувати окремі повноваження Київської міської ради Київській міській державній адміністрації до відповідних органів Київради.

Зокрема, було вирішено за погодженням з постійною комісією Київради з питань розвитку міста видавати розпорядження про надання, вилучення та передачу ділянок; за погодженням з постійною комісією Київради з питань власності та відповідними галузевими комісіями видавати розпорядження про приватизацію, прийняття та передачу, оренду та використання майна, яке знаходиться у комунальній власності міста.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на дату укладення Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 79-5-00022 Київська міська державна адміністрація була уповноваженим органом (на виконання делегованих повноважень) на передачу в оренду земельної ділянки комунальної власності, яка була передана відповідачу за Договором на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998.

Водночас, після прийняття Земельного кодексу України 25.10.2001 передача в оренду земельних ділянок комунальної власності в межах міста Києва відноситься виключно до компетенції Київської міської ради (відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України), яка і є уповноваженим позивачем у даній справі.

Відповідно до п. 1.1 Договору Київська міська державна адміністрація на підставі Розпорядження від 11.02.1998 № 267 надає, а Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» приймає у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0797 га, в тому числі: землі ринкової інфраструктури - 0,0797 га за планом землекористування, що додається.

Відповідно до п. 1.2 Договору земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування будинку ділового призначення на вул. Велика Васильківська, 62 у Московському районі.

Відповідно до п. 2.1 Договору плата за землю вноситься землекористувачем згідно з Законом «Про плату за землю» у вигляді орендної плати у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, на рахунок 2542810 код 13050100 в АППБ «Аваль», МФО 003353, код 02317497.

Відповідно до ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 (в редакції станом на дату укладення договору) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди землі комунальної власності.

Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції станом на дату укладення договору) у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам Української РСР, колгоспам, радгоспам та іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам і громадянам. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років. Умови і строки оренди землі визначаються за згодою сторін і закріплюються в договорі.

Відповідно до ст. 24 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції станом на дату укладення договору) право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив, що розмір орендної плати за оренду земельних ділянок комунальної власності є регульованою ціною, та у зв'язку із законодавчою зміною граничного розміру орендної плати, розмір орендної плати, зазначений сторонами у договорі оренди, підлягає перегляду. Таким чином, у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2011 Податковим кодексом України, пунктом 288.5 статті 288 якого визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, було законодавчо визначено граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, що є підставою для внесення змін до укладених договорів оренди в частині розміру орендної плати за землекористування.

Заперечуючи на позовні вимоги прокурора, відповідач за первісним позовом зазначив, що Договором на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 не передбачено зміни розміру плати за землю (можливості перегляду чи зміни розміру плати за землю); Податковий кодекс України не містить вимог щодо перегляду розміру плати за землю у договорах, укладених до набуття чинності Податковим кодексом України; на час укладення договору плата за землю не була регульованою ціною (законодавством не було встановлено граничних розмірів плати за землю); рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" суперечить чинному законодавству, оскільки порушує принципи свободи договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 36 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату укладення договору) використання землі на Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди. Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату на землю» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату на землю» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про плату на землю» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Таким чином, на момент укладання договору оренди розмір та порядок плати за користування земельною ділянкою регулювались Земельним кодексом України та Законом України "Про плату за землю".

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288 Податкового кодексу України).

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (ст. 288.5.1 Податкового кодексу України).

За ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, на Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничу фірму «Реле» зобов'язано забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про плату на землю» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Суд зазначає, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

При цьому, враховуючи положення ст. 36 Земельного кодексу України (станом на дату укладення договору), відповідно до якої граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України, суд дійшов висновку, що станом на дату укладення Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 орендна плата за земельні ділянки комунальної власності також була регульованою ціною, а отже підлягає перегляду у випадку законодавчої зміни її граничного розміру, з огляду на що суд вважає необґрунтованими твердження відповідача за первісним позовом, що станом на дату укладення договору оренди граничні розміри орендної плати за користування землями комунальної власності не були законодавчо встановленими.

При цьому, судом не досліджується питання та не встановлюється граничний розмір орендної плати за користування землями комунальної власності станом на дату укладення Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 з огляду на відсутність необхідності визначення такого розміру при вирішенні даної справи, та наявністю необхідності визначення лише правової природи орендної плати за користування землями комунальної власності (а саме, чи була орендна плата за користування землею комунальної власності вільною чи законодавчо регульованою ціною) станом на дату укладення вказаного договору.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що як станом на дату укладення Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, так і станом на дату розгляду справи у суді оренда плата за користування землями комунальної власності була та є регульованою ціною, у зв'язку з чим виникає необхідність щодо її перегляду у випадку законодавчої зміни її граничного розміру.

Суд також вважає необґрунтованими твердження відповідача за первісним позовом, що законодавством України (в тому числі Податковим кодексом України) не передбачено вимог щодо необхідності приведення умов раніше укладених договорів у відповідність до вимог чинного законодавства, оскільки згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

З огляду на встановлений судом факт, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була та є регульованою ціною, у випадку законодавчої зміни її граничного розміру, відповідні зміни повинні бути внесені до договору оренди земельної ділянки та відповідні зміни до договору будуть чинними з моменту їх внесення відповідно.

Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому, суд погоджується з твердженнями відповідача за первісним позовом, викладеними у відзиві на позовну заяву, що умовами Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 не передбачено зміни розміру плати за землю (можливості перегляду/зміни розміру плати за землю), втім відсутність вказаних положень у договорі оренди не є підставою для відмови у внесенні змін до договору в частині розміру орендної плати, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була та є регульованою ціною, та законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Крім того, справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 288.1 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Пунктом 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач за первісним позовом зазначив, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, як стверджує відповідач за первісним позовом, норми ст. 288 Податкового кодексу України не можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди, укладеного між сторонами, оскільки норми закону не мають зворотної дії в часі.

Суд зазначає, що під дією нормативно-правового акта в часі треба розуміти, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Разом з тим, як встановлено судом, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а тому у випадку законодавчої зміни її граничного розміру, відповідні зміни повинні бути внесені до договору оренди земельної ділянки, який укладений до внесення змін до законодавства, та такі договори повинні бути приведені у відповідність до положень законодавства.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Враховуючи викладене, а також те, що розмір орендної плати за землю, яка є державно регульованою ціною, законодавчо було змінено, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для внесення змін до договору оренди в частині розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 в частині розміру орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується тверджень відповідач за первісним позовом стосовно того, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 не може бути підставою для внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, оскільки не є законом, порушує приписи законодавства про свободу договору та права Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле», а тому є незаконним та не підлягає застосуванню, суд зазначає, що вказане рішення Київської міської ради було прийняте з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, зокрема у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України, відповідає положенням чинного законодавства та доказів визнання вказаного рішення недійсним сторонами суду не надано.

При цьому, вказане рішення Київської міської ради не порушує приписи законодавства про свободу договору, оскільки відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що на дату розгляду даної справи Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле» не надано суду доказів внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022, а саме змін до п. 2.1 вказаного договору у редакції позивача: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки», що свідчить про невиконання обов'язку щодо оформлення внесення змін до договору оренди з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що обов'язок щодо внесення змін до договору в частині розміру орендної плати, який виник внаслідок набрання чинності з 01.01.2011 Податкового кодексу України, є обов'язком як орендаря, так і орендодавця.

Як вбачається з п. 3 рішення Київської міської ради "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2013 № 89/9146, на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) покладено обов'язок проінформувати про прийняття цього рішення орендарів земельних ділянок.

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 разом із позовною заявою подав суду копію листа вих. № 05704-15/86 від 16.07.2013 Департаменту земельних ресурсів, який адресований відповідачу за первісним позовом та містить інформацію про необхідність оформлення внесення відповідних змін до Договору оренди разом з доказами відправки вказаного листа Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничій фірмі «Реле» (картка реєстрації вихідного документа з Єдиного інформаційного простору територіальної громади міста Києва), у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позивач виконав свій обов'язок щодо звернення до відповідача з пропозицією внести зміни до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998.

Разом з тим, суд зазначає, що надсилання відповідачу за первісним позовом пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002, де визначено, що надсилання відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Крім того, суд зазначає, що рішення Київської міської ради "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" № 89/9146 від 28.02.2013 було опубліковано в газеті «Хрещатик» (офіційному виданні Київської міської ради) від 02.04.2013 № 33 (1161) та є загальновідомою інформацією, з огляду на що, суд приходить до висновку про обізнаність відповідача щодо обов'язку внести відповідні зміни до договору оренди.

При цьому, 26.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» надійшла заява про застосування позовної давності, в якій відповідач за первісним позовом зазначив, що позивач за первісним позовом міг дізнатися про порушення своїх прав 01.01.2011 з дня набрання чинності Податковим кодексом України, з огляду на що прокурором було пропущено загальний строк позовної давності - 3 роки, оскільки до суду він звернувся лише у березні 2016 року.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що позовна давність до зобов'язання про внесення змін до договору не застосовується, оскільки порушення є таким, що триває у часі (порушення, що характеризується безперервністю його вчинення протягом певного часу; таке порушення безперервно зберігається невизначено тривалий час з початку його вчинення).

Частиною 5 статтею 261 Цивільного кодексу України визначено порядок застосування позовної давності до зобов'язань із визначеним строком виконання та за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено.

Водночас, так як обов'язок внести зміни до договору оренди в частині зміни розміру орендної плати за користування земельною ділянкою покладено на сторін договору протягом усього часу з моменту внесення змін до закону, який регулює ціну за землекористування, та такий обов'язок не має строку виконання, невиконання сторонами обов'язку щодо внесення змін до договору оренди є таким порушенням, яке триває у часі.

Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» до Київської міської ради про розірвання Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що на момент укладення вказаного договору сторони виходили з того, що договірний порядок визначення розміру плати за землю (за згодою сторін) не зміниться; позивач за зустрічним позовом не міг вплинути на внесення змін до Податкового кодексу України; виконання договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» того, на що воно розраховувало при укладення договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле». Тобто, свої вимоги щодо розірвання Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 (зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 79-5-00022 від 20.04.1998) позивач обґрунтовує істотною зміною обставин (зміна розміру орендної плати), у зв'язку з чим просить суд розірвати вказаний договір на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Існування одночасно умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови. 1) В момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане - є першою умовою. У відповідності до даної умови, події, що викликали ускладнення у виконанні договору, і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими сторонам (заінтересованій стороні) після укладення договору. Названа умова є відсутньою, якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні або зміні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги у момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати або змінити договір, покладатися на ускладнення. 2) Зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагаються. Тобто, події, які викликають ускладнення не могли стороною бути розумно прийняті до уваги. 3) Виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала б при укладенні договору. Мова йде про зменшення цінності отримуваного стороною за договором, включаючи випадки коли виконання взагалі більш не має ніякої цінності для сторони, що отримує виконання. Зменшення цінності отримуваного стороною за договором відбувається у випадку, коли суттєво змінюється договірна рівновага у силу істотного підвищення вартості виконуваного або у силу зменшення отримуваного стороною за договором. 4) Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Виходячи із змісту названої умови, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може бути слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.

Суд зазначає, що з огляду на те, що як на момент укладення Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, та у випадку законодавчої зміни її граничного розміру, наявні підстави для перегляду розміру орендної плати, зазначеної у договорі оренди, необґрунтованим є твердження відповідача, що на момент укладення вказаного договору оренди він виходив з того, що зміна розміру орендної плати не настане.

При цьому, як слідує з характеру правовідносин, що склались між сторонами, зокрема правовідносин оренди земельної ділянки комунальної власності, розмір орендної плати за яку є регульованою ціною та підлягає перегляду у випадку законодавчої зміни граничного розміру орендної плати, ризик зміни орендної плати несе як орендар, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле», так і орендодавець.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для розірвання договору оренди, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, а саме наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, а отже підстави для задоволення зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» до Київської міської ради про розірвання Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 3 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» про внесення змін до договору задовольнити повністю.

2. Внести зміни до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022, а саме, викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 72; ідентифікаційний код: 19124549) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код: 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку: 820172, р/р 35215057011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

4. У зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» до Київської міської ради про розірвання договору відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 31.05.2016

Суддя І.М. Отрош