Рішення № 58042716, 23.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2016Справа №921/1123/15-г/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд»ДоДержавної казначейської служби УкраїниТретя особа, Прояка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області повернення 45 000,00 грн коштів, сплачених за об'єкт приватизації Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кайдан Д.Т. - дов. № б/н від 13.04.25016;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Лисий В.І. - дов. 49 від 25.12.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області про стягнення 45 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області порушено провадження у справі №910/1123/15-г/17, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.01.2016 до участі у справі в якості відповдіача-2 залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.02.2016 замінено неналежного відповідача-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області на належного відповідача-2 - Державну казначейську службу України.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 17.03.2016 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області виключено з числа відповідачів та залучено дану юридичну особу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; матеріали справи направлені за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.03.2016, справу №910/1123/15-г/17 передано судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 справу № 921/1123/15-г суддею Спичаком О.М. прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 25.04.2016.

У судовому засіданні 25.04.2016 представник позивача надав усні пояснення у справі.

Представники відповідача та третьої особи в дане судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи, суд відклав розгляд справи до 23.05.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 23.05.2016 надав усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник відповідача у судове засідання 23.05.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 23.05.2016, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.05.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30 квітня 2002 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Тернопільбуд», було укладено Договір № КПОНБ-0072 купівлі-продажу об'єкта незвершеного будівництва, проданого на аукціоні (надалі за текстом - Договір).

На виконання пунктів 2.1., 2.2., 2.3. та 2.4 договору, покупцем - ТОВ «Тернопільбуд» було проведено оплату за об'єкт незавершеного будівництва в розмірі 45 000,00 грн. Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями та Актом поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 29.12.2012.

27 червня 2002 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» був підписаний Акт приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва - 90 квартирного житлового будинку за адресою: смт. Монастириськ, вул. Пирогова.

19.03.2013 рішенням господарського суду Тернопільської області було розірвано укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Відкритим акціонерним товариством «Тернопільбуд» договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, проданого на аукціоні від 30.04.2002 та зобов'язано ТОВ «Тернопільбуд» передати по акту прийому-передавання Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області у державну власність об'єкт незавершеного будівництва - 90 квартирний житловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Монастириськ, вул.Пирогова, (Сонячна), земельна ділянка, виділена під будівництво становить 0,55 га.

02 квітня 2014 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» за вхідним номером 012 надійшов лист від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області щодо нарахування та сплати завданих збитків ТОВ «Тернопільбуд» об'єкту незавершеного будівництва - 90-квартирному житловому будинку, за адресою: вул. Пирогова (Сонячна), м. Монастириськ в розмірі 11 880,00 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень.

ТОВ «Тернопільбуд» платіжним дорученням №556 від 03 квітня 2014 сплатило розмір вищенаведених збитків.

09 квітня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» був підписаний Акт приймання-передачі у державну власність об'єкта незавершеного будівництва - 90 квартирного житлового будинку, який знаходиться за адресою: м. Монастириськ, вул. Пирогова, (Сонячна).

ТОВ «Тернопільбуд» листами № 01/322 від 14.04.2014 року та № 01/462 від 30.05.2014 року зверталося до відповідача з проханням повернути кошти в сумі 45 000,00 (сорок п'ять тисяч) гривень за об'єкт незавершеного будівництва.

Відповідач у відповідь на зазначений лист повідомив про те, що у випадку розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним, в чинному законодавстві відсутні спеціальні правові норми, які б регулювали повернення покупцю коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» передбачено, що кошти від продажу об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, та земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти, спрямовуються до Державного бюджету України у повному обсязі.

Таким чином, позивач вважає, що після перерахування грошових коштів на казначейський рахунок відповідача кошти позивача набули статус коштів бюджету.

Договірні зобов'язання між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ТОВ «Тернопільбуд» були припинені, у зв'язку з прийняттям рішення суду про розірвання договору. Таким чином позивач вважає, що з моменту набрання рішення суду законної сили про розірвання договору, у відповідача відсутні правові підстави для збереження грошових коштів сплачених за об'єкт приватизації.

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом в якому просить на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 45 000,00 грн, у зв'язку з розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За умовами частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що була виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку. Порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України. Повторний продаж такого об'єкта проводиться протягом одного року після повернення його у державну власність.

Відповідно до п. 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000, у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом державного майна України.

Тобто, в період чинності Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, був встановлений спеціальний порядок для повернення грошових коштів за розірваним договором купівлі-продажу № КПОНБ-0072 від 30.04.2002 року.

18 лютого 2012 Закон України «Про державну програму приватизації» від 18.05.2000 року, в ст. 133 якого був встановлений спеціальний порядок повернення грошових коштів за розірваними договорами, виключно за рахунок коштів одержаних від повторного продажу об'єкта повернутого у власність держави, втратив чинність.

Відповідно, з 18 лютого 2012 в законодавстві відсутні будь-які виключення чи обмеження щодо повернення грошових коштів за розірваними договорами купівлі-продажу, укладеними в процесі приватизації державного майна.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин відсутні будь-які спеціальні правові норми, які б регулювали питання повернення грошових коштів у зв'язку з розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.

З огляду на зазначене, враховуючи положення ст. 5 Цивільного кодексу України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, повернення грошових коштів, отриманих за розірваним договором купівлі-продажу, має здійснюватись на загальних підставах.

Частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала.

Таким чином, обов'язок повернення, у випадку збереження майна без достатньої правової підстави, виникає з моменту припинення існування правових підстав для його збереження.

За приписом п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Таким чином, після втрати чинності норми, якою був встановлений спеціальний порядок повернення грошових коштів за розірваними договорами, виключно за рахунок коштів одержаних від повторного продажу об'єкта повернутого у власність держави, з моменту звернення позивача із вимогою у вигляді подання позову до суду, відсутні будь-які правові підстави для збереження грошових коштів позивача в Державному бюджеті України.

В супереч зазначеному, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повернення грошових коштів відповідачем, отриманих за розірваним договором купівлі-продажу № КПОНБ-0072 від 30.04.2002 року.

Враховуючи зазначене суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів в сумі 45 000,00 грн. правомірні та обґрунтовані, тому підлягає повному задоволенню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що кошти, одержані від продажу державного майна, у тому числі від продажу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації (збір за подання заяви про приватизацію; реєстраційний збір за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо), зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі.

Аналогічні положення визначені й в ч. 1 ст. 21 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» - кошти від продажу об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, та земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти, спрямовуються до Державного бюджету України в повному обсязі.

Відповідно до. п. 2.2. договору купівлі-продажу, грошові кошти перераховувались позивачем на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.

Відповідно до Порядку перерахування до Державного бюджету коштів, одержаних від приватизації об'єктів державної власності, затвердженої наказом Державного казначейства України, Фонду державного майна України № 43/511 від 30.03.2001, чинного на момент укладення договору купівлі-продажу № КПОНБ-0072 від 30.04.2002, такі кошти надійшли до Державного казначейства України (центральний рівень - п.п. 2.6, 2.7 Порядку) і належать до надходжень фінансування загального фонду Держбюджету.

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України мають рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Згідно ч. 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України, а після внесення змін до цього кодексу згідно Закону України від 07.07.2011р. № 3614-VI (набрав чинності 07.08.2011р.) Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає здійснення операцій з бюджетними коштами.

Пунктом 3 абз. 2 ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України закріплено, що органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів здійснюють контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями.

Отже, після перерахування грошових коштів на казначейський рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області кошти позивача набули статусу коштів бюджету.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що стягнення безпідставно збережених Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області грошових коштів, має здійснюватись з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, як суб'єкта уповноваженого на казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2014 № 922/3942/13.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд» (місцезнаходження: 46002, м. Тернопіль, просп. Степана Бандери, будинок 38, код ЄДРПОУ 01268934) 45 000 (сорок п'ять тисяч) грн. 00 коп. безпідставно збережених грошових коштів та судовий збір в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

30.05.2016

Суддя Спичак О.М.