Рішення № 58042403, 25.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.05.16р. Справа № 904/2435/16

За первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Слобідка, Косівський район, Івано-Франківська область

про стягнення 30 146,79 грн.

та

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Слобідка, Косівський район, Івано-Франківська область

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК", м. Дніпропетровськ

Третя особа без самостійних вимог за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору поруки № 80729 №IFWW0572 від 11.11.2013 року

Суддя Рудовська І.А.

Представники:

від позивача (за первісним позовом): ОСОБА_2, довіреність №3438-К-О від 14.08.15 р.

від відповідача-1 (за первісним позовом): не зявився

від відповідача-2 (за первісним позовом): не зявився

Суть спору:

В квітні 2016 р. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі позивач, за первісним позовом) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" (далі відповідача-1, за первісним позовом) та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідача-2, за первісним позовом) суму 30 146,79 грн. заборгованості, з яких: 9414,06 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 20732,73 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, виконання якого забезпечено порукою за договором № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 р. та судового збору.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2016 р. по справі № 904/2435/16 порушено провадження і розгляд справи призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.04.2016 р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 05.05.2016 р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 р. розгляд справи відкладено на 25.05.2015 р.

04.05.2016 року від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов про визнання Договору поруки № 80729 №IFWW0572 від 11.11.2013 року, який укладений між ПАТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" недійсним.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 р. прийнято зустрічний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 для сумісного розгляду з первісним та призначено його до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2016 р.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, проти зустрічного позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на зустрічний позов.

Представник відповідача-1 за первісним позовом у судові засідання не з'явився, вимог суду, викладених в ухвалах про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи не виконав, письмовий відзив на позов не надав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2016 р., 19.04.2016 р. та 05.05.2016 р. надіслані на адресу відповідача-1, що зазначена у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (49019, м. Дніпропетровськ, вул. Метробудівська, буд. 3, офіс 181; код ЄДРПОУ 34562954) на яку насамперед і було направлено кореспонденцію господарського суду. Згідно з довідкою поштової установи поштові відправлення на адресу відповідача повернуті до суду з позначкою: "возрат организация не числится".

У п. 4 інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначається, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Представник відповідача-2 за первісним позовом у судові засідання не зявився, відзив на позов суду не надав. До суду надіслав електронною поштою клопотання про розгляд справи без участі відповідача-2 за первісним позовом, з урахуванням поданої до суду зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору поруки.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідачі-1,-2 за первісним позовом не скористалися своїм правом на участь представників відповідачів-1,-2 у судовому засіданні.

Згідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

За клопотанням представника відповідача-2 за первісним позовом від 29.04.2016 року здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.05.2016 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

01.03.2006 року між позивачем за первісним позовом (банк) та відповідачем-2 за первісним позовом (клієнт) укладений Договір банківського рахунку № IFWА5Н/5 (далі - Договір).

29.07.2008 р. до Договору укладено Додаток № 7 (надалі Кредитний договір) за умов п. 1.1. якого банк при наявності вільних грошових ресурсів зобовязується здійснювати овердрафтне обслуговування клієнта на підставі заявки на встановлення овердрафтного кредиту на картковий рахунок (Додаток № 8 до даного Договору), що полягає в проведенні платежів, здійснених довіреними особами клієнта з використанням корпоративних платіжних карт, понад залишок засобів на картковому рахунку клієнта № 26050052500929 відкритому в банку (далі - картрахунок), за рахунок кредитних засобів у межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3. даного Договору, шляхом дебетування картрахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Пунктом 1.2. Кредитного договору передбачено, що кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди в зазначені даним Договором терміни.

На момент підписання договору ліміт складає 10 000, 00 грн. (п.1.3. Кредитного договору).

Згідно п. 1.4. Кредитного договору овердрафтове кредитування клієнта здійснюється банком у межах ліміту і термін, встановлених згідно з п.п. 1.3, 1.4. даного Договору, з періодом безперервного користування кредитом не більше 30 днів. Періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на картрахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на картковому рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення чи зростання заборгованості по кредиту в цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченні якого на картковому рахунку зафіксоване нульове дебетове сальдо.

Відповідно до п. 3.1. Кредитного договору за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на картрахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки виходячи з диференційованої процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом і встановлений у розділі 4цього додатка до Договору.

У відповідності зі ст. 212 Цивільного кодексу України при порушенні клієнтом якого-небудь із зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.4., 1.5., 2.2.3, 2.2.4, 2.3.4 даного Договору, клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної ставки річних інтервалу "16-30 днів" від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.2. Договору).

На виконання умов Кредитного договору банк виконав належним чином зобовязання за договором, надавши відповідачу-2 за первісним позовом кредитний ліміт в розмірі 10 000,00 грн.

З огляду на неналежне виконання відповідачем-2 за первісним позовом своїх зобов'язань за Договором в частині оплати кредиту відповідач-2 за первісним позовом станом на 03.03.2016 р. має заборгованість у загальному розмірі 50 974,54 грн., яка складається з наступного: 10 230,80 грн. заборгованість за кредитом; 16 290,56 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 24 453,18 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Як вбачається з матеріалів справи позивач за первісним позовом звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача-2 за первісним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 20 827,75 грн.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29.06.2010 р. у справі № 2-709/10р. позов задоволено, стягнуто заборгованість за кредитним договором № IFWА5Н/5 від 29.07.2008 р., 208,27 грн. держмито, 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Внаслідок невиконання відповідачем-2 за первісним позовом своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач за первісним позовом нарахував (за період з 12.03.2010 р. по 03.03.2016 р.) відповідачу-2 за первісним позовом суму 9414,06 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 20732,73 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, що і є причиною виникнення спору.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (надалі по тексту ГК України), який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Стаття 193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку аж до повного виконання грошового зобов'язання.

На момент розгляду справи заборгованість відповідача-2 за первісним позовом по процентам за користування кредитом складає 9414,06 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором складає 20 732,73 грн., докази погашення відповідачем-2 за первісним позовом в матеріалах справи відсутні.

11.11.2013 р. між відповідачем-1 за первісним позовом (поручитель) та позивачем за первісним позовом (кредитор) укладено Договір поруки № 80729IFWWO572, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-2 за первісним позовом) всіх своїх обов'язків за Договором № IFWА5Н/5 від 01.03.2006 р. надалі кредитний договір (п.1. Договору поруки).

У п. 2. Договору поруки, встановлено, що поручитель (відповідач-1 за первісним позовом) відповідає перед кредитором (позивачем за первісним позовом) за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в Кредитному договорі.

За Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 4 Договору поруки).

За умовами п. 5 Договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги (п. 6. Договору поруки).

Вимога, щодо виконання обов'язків за договором від 01.03.2006 р. викладена у претензії вих. № 80729IFWWO572 від 22.02.2016 р., яка надіслана на адресу відповідача-1 за первісним позовом, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с 35).

Доказів виконання обов'язків за договором банківського рахунку від 01.03.2006 р., на момент розгляду спору відповідач-1 за первісним позовом не надав.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10.03.2016 р. на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду було розміщено оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус".

Згідно статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство. Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання. Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до заяви від 25.05.2016 р. позивач пояснив, що не звертався у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" із заявою про визнання його грошових вимог.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача за первісним позовом із заявою про визнання грошових вимог в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус", у позовних вимогах про стягнення з відповідача-1 за первісним позовом заборгованості за позовом слід відмовити.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом до відповідача-2 за первісним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі: 9414,06 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 20732,73 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, в решті первісних позовних вимог до відповідача-2 за первісним позовом відмовити.

Суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Однак, позивачем в зустрічний позовній заяві не вказано, в чому полягає порушення його прав або інтересів, їх оспорювання в звязку з укладанням Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року, що стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За своєю правовою природою договір поруки є способом забезпечення виконання зобов'язань на підставі ст.ст.546, 553-559 Цивільного кодексу України. Сторонами договору поруки є кредитор та поручитель. Положеннями цивільного законодавства України не передбачено, що договір поруки укладається за згоди боржника або що отримання такої згоди є обов'язковим. Тобто, договір поруки становить договірні відносини, на підставі якого права та обов'язки за ним виникають виключно у кредитора та поручителя. Укладення договору поруки ніяким чином не тягне за собою порушення з боку відповідача-1 за первісним позовом або відповідача-2 за первісним позовом прав боржника або його інтересів, так само як і даний договір не створює для боржника додаткових прав, обов'язків і не покладає додаткової відповідальності. Позичальник як був боржником до укладання договору поруки, так і залишається боржником після укладання кредитором і поручителем договору поруки. Права і обов'язки боржника за кредитним договором, обсяг його відповідальності після укладання договору поруки залишаються незмінними.

Зміст Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року не покладає на позивача за зустрічним позовом додаткові обов'язки або відповідальність і не торкається його прав або інтересів.

З урахуванням зроблених позивачем за зустрічним позовом посилань на ст. 215 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що Договір поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року оспорюється позивачем за зустрічним позовом в судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, як оспорюваний правочин.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Однак, позивач за зустрічним позовом не є стороною за Договором поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року, що ним же і підтверджується.

Також, позивач за зустрічним позовом не є і заінтересованою особою, оскільки інтерес в укладанні договору поруки виникає не у боржника, а у кредитора за зобов'язанням, як додатковий спосіб примусу виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Інтерес у боржника щодо укладання договору поруки не може виникати й тому, що якщо поручитель виконає зобов'язання, забезпечене порукою, до поручителя перейдуть усі права кредитора в цьому зобов'язанні, тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч.2 ст.556 Цивільного кодексу України).

Тобто, в такому випадку поручитель стане кредитором боржника і матиме право вимагати виконання боржником обов'язків, а тому інтерес боржника в укладанні договору поруки не може бути.

На підставі ч. 3 ст.215 Цивільного кодексу України, оскільки позивач за зустрічним позовом не є ані стороною за Договором поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року, ані заінтересованою особою, дана особа не може виступати позивачем по справі про визнання Договором поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року недійсним.

Господарський процесуальний кодекс України чітко визначає коло осіб, які можуть бути сторонами (позивачами та відповідачами) в судовому процесі.

Так, згідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Отже, з урахуванням вище викладеного ФОП ОСОБА_1 не може бути позивачем по справі про визнання Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року недійсним на підставі ст.ст.1, 21 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки даний договір не порушує та не оспорює права та інтереси цієї особи.

Сторони вільно уклали договір поруки на погоджених сторонами умовах з дотриманням діючого законодавства України і не оспорюють його недійсність або фіктивність, а доводи ФОП ОСОБА_1, що договір поруки є фіктивним, і не створює наслідків для сторін, не підтверджуються належними доказами.

Окрім того, обгрунтування позивачем за зустрічним позовом своїх позовних вимог щодо фіктивності Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року тим, що нібито він направлений на зміну підсудності вважаю безпідставним, оскільки згідно ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Таким чином, укладання Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року не має наслідком розгляд спору, при його наявності, виключно за місцезнаходженням ТОВ УФА "Верус".

Частина 2 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України передбачає альтернативу в виборі позивачем територіальної підсудності справи.

До того ж, вказане вище твердження позивача за зустрічним позовом не є підставою для визнання договору недійсним або фіктивним, оскільки це не передбачено законодавством України.

Стаття 511 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Договір поруки не створює обов'язку для третьої особи ФОП ОСОБА_1, оскільки це не передбачено умовами Договору № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року. Отримання згоди боржника (ФОП ОСОБА_1Ю.) на укладання договору поруки ст. 511 Цивільного кодексу України не вимагається.

Згідно ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За змістом даної норми чітко видно, що отримання згоди боржника (ФОП ОСОБА_1Ю.) на покладання на нього обов'язку по виконанню зобов'язань перед поручителем, який виконав зобов'язання перед кредитором, не вимагається.

Частина 2 ст. 556 Цивільного кодексу України не може бути підставою для визнання Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року недійсним, оскільки порушення її змісту в момент укладання даного договору не мало місце.

Разом з цим, посилання позивачем за зустрічним позовом як на підставу недійсності Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року, що ФОП ОСОБА_1 не давав згоди на його укладення, вважаю безпідставним, оскільки вказаний позивачем за зустрічним позовом обов'язок в нього не виникає в момент укладання договору поруки.

Інакше кажучи, за своїм змістом ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України передбачає зміну кредитора в зобов'язанні.

Згідно ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Інше Договором поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року та положеннями ст.ст.553-559 Цивільного кодексу України не встановлено.

В зв'язку з чим, твердження позивача за зустрічним позовом про покладання на нього додаткового обов'язку, який в нього виник в момент укладання Договору поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року є таким, що не узгоджується з діючим законодавством України, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Правові підстави вважати, що Договір поруки № 80729IFWWO572 від 11.11.2013 року є фіктивним відсутні, оскільки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником всіх своїх обов'язків за кредитним договором. У випадку невиконання обов'язку за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Таким чином, даний договір укладено з наміром встановлення правових наслідків, обумовлених ним - встановлення поручительства перед кредитором за виконання обов'язку боржника.

Отже, суд вважає доводи позивача викладені у зустрічній позовній заяві безпідставними, не доведеними та необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з підстав наведених судом з вищевикладеного, а тому суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по справі покладається на відповідача-2 за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 36, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (78662, Івано-Франківська область, Косовський район, с. Слобідка, вул. Лукиничівська, буд. 55; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570) 9414,06 грн. (девять тисяч чотириста чотирнадцять грн. 06 коп.) заборгованості по процентам за користування кредитом, 20 732,73 грн. (двадцять тисяч сімсот тридцять дві грн. 73 коп.) пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору, про що видати наказ.

В решті позовних вимог до відповідача-1 за первісним позовом відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Судовий збір по зустрічному позові покласти на відповідача-2 за первісним позовом.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя ОСОБА_3 Дата підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України 30 травня 2016 р.