Ухвала суду № 58041826, 19.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Київ К/800/39988/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень - рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 21.08.2014 року № 0010471701 та № 0010481701.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що позивачем суми податкових зобов'язань за платежем податок з доходів фізичних осіб за 2008, 2009 та 2010 роки було сплачено в повному обсязі. Первинних документів щодо існування у відповідача заборгованості за деклараціями у 2008-2010 роках та детального розрахунку за якими позиціями позивач зарахував сплачені ОСОБА_4 кошти за платежем податок з доходів фізичних осіб відповідаче не надано.

Державну податкову інспекцію у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області замінено правонаступником Державноюї податковою інспекцією в Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що позивачем порушено терміни сплати сум податку на доходи фізичних осіб передбачені пп. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) по строку сплати 14.05.2003 року, 21.05.2003 року, 14.08.2003 року, 14.11.2003 року, 10.09.2004 року, 04.05.2006 року, 12.05.2008 року, 11.06.2009 року, 31.05.2010 року, 01.08.2011 року, а тому ним правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75 ПК України відповідачем була проведена камеральна перевірка позивача з питання несплати (неперахування) до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до вимог ПК України по строку сплати 14.05.2003 року, 21.05.2003 року, 14.08.2003 року, 14.11.2003 року, 10.09.2004 року, 04.05.2006 року, 12.05.2008 року, 11.06.2009 року, 31.05.2010 року, 01.08.2011 року.

За результатами перевірки 05.08.2014 року відповідачем був складений акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення термінів сплати сум податку на доходи фізичних осіб по строку сплати 14.05.2003 року, 21.05.2003 року, 14.08.2003 року, 14.11.2003 року, 10.09.2004 року, 04.05.2006 року, 12.05.2008 року, 11.06.2009 року, 31.05.2010 року, 01.08.2011 року, відповідно до пп. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 ПК України. Несплачена сума податкового зобов'язання складає 330324,65 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, 21.08.2014 року відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0010471701, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20904,88 грн.; № 0010481701, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 118337,40 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року із змінами та доповненнями (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2181-ІІІ) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пп. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 ст. 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 87.1 ст. 87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податку податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України, чинним законодавством передбачено право органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, проте за наявності обов'язкової умови - наявність податкового боргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти, які сплачувались позивачем в рахунок погашення поточних зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, направлялися відповідачем на погашення заборгованості позивача минулих років. Однак, відповідачем не обґрунтовано на погашення якої існуючої заборгованості здійснювались такі дії і у яких періодах.

Повна та своєчасна оплата узгоджених податкових зобов'язань у вищевказаний період підтверджується копіями декларацій 2003-2011 років та платіжних доручень, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2012 року у справі №2а-0870/10463/11, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 року, у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя до приватного нотаріуса ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 94502,66 грн. відмовлено в повному обсязі.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що позивач у повному обсязі та у встановлені строки виконав зобов'язання щодо розрахунків з бюджетом за період 2003-2011 років.

Крім того, відповідачем не було надано первинних документів щодо існування у відповідача заборгованості за деклараціями за 2003-2011 роки та детального розрахунку за якими позиціями позивач зарахував сплачені позивачем кошти за платежем податок з доходів фізичних осіб.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстав для накладення на позивача штрафу за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Крім того, протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, підтверджується наступним.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, який слід застосовувати і при визначенні штрафних санкцій за ст. 126 ПК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях зазначений термін перевищує 1095 днів. Тобто, відповідачем порушено 1095-денний термін, встановлений п.102.1 ст.102 ПК України, для самостійного визначення сум грошових зобов'язань платника податків.

Крім того, п. 126.1 ст. 126 ПК України не передбачено притягнення до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків щодо своєчасно погашеної суми податкового зобов'язання.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення..

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у справі № 808/7705/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна