Ухвала суду № 58041824, 23.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року м. Київ К/800/38357/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Латишевої Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський молодіжний жилий комплекс»

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013

та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2013

та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013

у справі № 817/1035/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський молодіжний жилий комплекс»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Рівненський молодіжний жилий комплекс» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій ДПІ у м. Рівне щодо проведення невиїзної документальної (камеральної) перевірки своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт від 07.02.2011 № 73, та про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 позов задоволено повністю.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 постанову суду першої інстанції в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 14602,2 грн. скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський молодіжний жилий комплекс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Державна податкова інспекція у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Згідно з поданою 22.06.2009 позивачем податковому органу податковою декларацією за травень 2009 року позивачем самостійно визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 73011 грн.

ДПІ у м. Рівному проведено документальну (камеральну) перевірку, за результатами якої складено акт від 07.02.2011 № 73, про порушення вимог п. 203.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що полягали в несвоєчасній сплаті позивачем узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 73011 грн. Затримка складає 577 днів.

Викладені в акті 07.02.2011 № 73 висновки слугували підставою для складення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 36505,5 грн.

При цьому при накладенні на позивача штрафних (фінансових) санкцій за вказаним податковим повідомленням-рішенням в розмірі 50 % від простроченого податкового зобов'язання податковий орган керувався положеннями абз. 4 п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III.

Обставини щодо порушення граничних строків сплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2009 року позивачем не заперечуються.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не дотримано порядку проведення камеральної перевірки, а саме: перевірку проведено поза межами 30-денного строку, встановленого п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР; при перевірці досліджено іншу податкову інформацію, ніж дані податкової декларації з податку на додану вартість.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 14602,2 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення податковим органом порядку проведення перевірки не спростовує обставин щодо фактичного вчинення позивачем порушень граничних строків сплати податкових зобов'язань. Також суд наголошував на тому, що податковий орган при визначенні розміру штрафних (фінансових) санкцій повинен керуватися положеннями закону, діючого на момент застосування таких санкцій, а саме - п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (зі змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-ХІІ.

Відповідно до п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі - Закон № 2181-ІІІ) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Враховуючи викладене, на платника податків покладено обов'язок здійснювати своєчасну сплату податкових зобов'язань.

До 06.08.2011 року, тобто до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу ХІХ Податкового кодексу України, були відсутні норми, які б прямо встановлювали необхідність застосування штрафних санкцій за виявлені у 2011 році порушення, допущені до 01.01.2011, у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Тому до 06.08.2011 заходи відповідальності, передбачені Податковим кодексом України, могли бути застосовані за порушення, вчинені до набрання ним чинності, лише в тому обсязі, в якому вони не перевищували попередні санкції за ті самі діяння.

До набрання чинності Податковим кодексом України відповідальність платників податків визначалася Законом № 2181-ІІІ.

Таким чином, з урахуванням вимог статті 58 Конституції України, до податкових порушень, вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлених з 01.01.2011 року до 06.08.2011 року, може застосовуватися найнижчий із тих обсягів відповідальності, що передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або Податковим кодексом України.

Статтею 17 Закону № 2181-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено підстави та розміри нарахування штрафних санкцій за порушення платниками податків податкового законодавства.

Згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

У відповідності до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено актом перевірки від 07.02.2011 № 73 та не заперечується позивачем, останній прострочив сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2009 року на 577 днів.

Таким чином, у зв'язку тим, що факт затримки сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2009 року податковим органом виявлено 07.02.2011, штрафні (фінансові) санкції за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням до позивача повинні були застосовуватися в найменшому розмірі, що передбачений п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України (73011 грн. х 20% = 14602,2 грн.).

Як зазначено раніше, спірним податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216 штрафні (фінансові) санкції до позивача застосовано в розмірі 50 % погашеної суми податкового боргу у відповідності до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ (73011 грн. х 50% = 36505,5 грн.).

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності застосування податковим органом до позивача за податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 21903,3 грн. (36505,5 грн. - 14602,2 грн.).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності до 01.01.2011 визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ, а після 01.01.2011 - Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Зі змісту положень абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 8, п. 1 ч. 1 ст. 10 вказаного Закону вбачається, що податковим органам надано повноваження щодо здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Таким чином, на податковий орган покладено обов'язок щодо проведення документальної невиїзної перевірки (камеральної) даних, заявлених у податковій звітності платника податку з податку на додану вартість, протягом 30 днів, наступних за днем отримання такої звітності.

Як вказано раніше, позивачем подано 22.06.2009 податковому органу податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2009 року, а перевірку вказаної податкової звітності здійснено 07.02.2011, тобто з пропуском встановленого п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР строку.

Суд касаційної інстанції зазначає, що пропуск податковим органом строку проведення перевірки не позбавляє останнього обов'язку здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою сплати платниками податку податкових зобов'язань, а також не спростовує факту вчинення платником порушення щодо пропуску строку сплати податкових зобов'язань та не звільняє платника від відповідальності за такі порушення.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неправомірності постанови суду першої інстанції лише в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 001104154/0/15-216 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 14602,2 грн.

Підстав для задоволення касаційних скарг не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський молодіжний жилий комплекс» та Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун