Ухвала суду № 58041815, 19.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Київ К/800/55246/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі - позивач, ТОВ «Узинський цукровий комбінат») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 02.09.2013 року № 0008971502.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 449/15-2/00372536 від 16.08.2013 року, яким встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 543500 грн. 13 коп.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008971502 від 02.09.2013 року, згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 815250 грн., з яких 534500 грн. за основним платежем, 271750 - штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «ТК «Міссурі» укладено договір № 66 від 01.04.2013 року, відповідно до умов якого постачальник брав на себе зобов'язання поставити позивачу товар (патока, меляса). На підтвердження факту поставки товару позивачем надано податкові і видаткові накладні, рахунки фактури та товарно-транспортні накладні. Згідно пояснень позивача, оплата за поставлені товари за домовленістю з контрагентом буде здійснена в кінці календарного року. За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни поставлених контрагентом товарів у розмірі 274732 грн. 49 коп.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Топ-Трейд» укладено договір № 65 від 12.04.2013 року, відповідно до умов якого постачальник брав на себе зобов'язання поставити позивачу товар (пеллети, паливні гранули). На підтвердження факту поставки товару позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури та товарно-транспортні накладні. Згідно пояснень позивача, оплата за поставлені товари за домовленістю з контрагентом буде здійснена в кінці календарного року. За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни поставлених контрагентом товарів у розмірі 268767 грн. 64 коп.

На момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти ТОВ «Топ-Трейд» і ТОВ «ТК «Міссурі» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Крім того, реальність господарських операцій не ставиться під сумнів відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Топ-Трейд» і ТОВ «ТК «Міссурі», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок (акти неможливості проведення звірок) контрагентів позивача якими, на думку податкового органу, встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання вказаними суб'єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин зазначені юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані. У вказаних актах не досліджувалася реальність поставки товару.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року у справі № 810/6277/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна