Ухвала суду № 58041812, 19.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2016 р. м. Київ К/800/39341/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Наумової А.М.,

представника відповідача Розвадовського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІАДА-ПЛЮС» до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІАДА-ПЛЮС» (далі - позивач, ТОВ «ТРІАДА-ПЛЮС») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0000052201 від 16 січня 2015 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що господарські операції з придбання нафтопродуктів вчинялися реально, з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а тому позивач має право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, до податкового кредиту.

Житомирську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області замінено правонаступником Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

У період з 02.12.2014 року до 11.12.2014 року посадовими особами відповідача на підставі наказів в.о. начальника Житомирської ОДПІ від 02.12.2014 року № 2710 та від 08.12.2014 року № 2748 та направлень від 02.12.2014 року № 2021-2022 та від 08.12.2014 року № 2052-2053, виданих Житомирською ОДПІ, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Тріада-Плюс» з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Праус» за травень 2014 року, липень 2014 року, ДП Коростишівський лісгосп АПКЖОКАП «Житомироблагроліс», ТОВ «Азовбудліфт», ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» за червень 2014 року (том №1 а.с.17, 19).

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 25.12.2014 року №8905/06-25-22-01/37151644 у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 2862457 грн., у тому числі: за травень 2014 року - 335057 грн., за червень 2014 року - 567573 грн. та за липень 2014 року - 1959827 грн.

Підставою для зазначеного висновку, на думку податкового органу, є те, що господарські операцій між позивачем і контрагентами ТОВ «Праус», ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» мали безтоварний характер, оскільки позивачем не доведено факт транспортування нафтопродуктів, а тому є фіктивними.

На підставі зазначеного акта, за результатами виявлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 16.01.2015 року № 0000052201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4293686 грн., з яких основний платіж 2862457 грн. та штрафні санкції 1431229 грн.

Вказане рішенням ТОВ «Тріада-Плюс» оскаржувалось в адміністративному порядку.

За результатами розгляду повторної скарги Державна фіскальна служба України рішенням від 16.04.2015 року №7982/6/99-99-10-01-01-25 податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 16.01.2015 року №0000052201 та рішення про результати розгляду первинної скарги залишила без змін, а вимоги повторної скарги без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155).

Відповідно до пп. 5.4.1-5.4.3 п. 5.4 Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281/171/578/155), з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900; маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом; маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Таким чином, законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі нафтопродуктів, а тому, вбачається очевидною необхідність оформлення відповідних документів.

Доказів перевірки якості та кількості придбаного товару згідно вимог пп. 5.1.1 п. 5.1, 5.1.2 п.5.1, пп. 5.4.1-5.4.3 п. 5.4 Інструкції № 281/171/578/155 позивачем не надано та такі відсутні у матеріалах справи.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що за відсутності необхідних вищевказаних документів, у позивача відсутні належні та допустимі докази переміщення придбаного у відповідного контрагента бензину та палива, доказів перевірки його кількості, а тому господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності та у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

В даному випадку, враховуючи специфіку договорів поставки нафтопродуктів, укладених між позивачем та ТОВ «Праус», ТОВ «Київ Ліквід Петролеум», судам попередніх інстанцій слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання зазначених договорів як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не перевірено доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідним контрагентом.

Крім того, судам попередніх інстанцій необхідно врахувати, що оплата за поставлений товар у безготівковій формі за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не підтверджує реальність господарських операцій без належно оформлених первинних документів.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року у справі № 806/1579/15 - скасувати а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна

Повний текст виготовлено 24.05.2016 року.