Ухвала суду № 58041753, 24.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року м. Київ К/800/54773/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Сороки М.О., Чумаченко Т.А.,

секретаря Коцюрби В.М.,

за участю представників: ОСОБА_1 - ОСОБА_2; Київського міського центру зайнятості - Малярчук М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 752/13137/15-а за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного центру зайнятості про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Голосіївського районного центру зайнятості, в якому просила: визнати незаконною бездіяльність Голосіївського районного центру зайнятості щодо відмови їй у здійсненні одноразової виплати допомоги по безробіттю за 270 календарних днів (з 23.04.2015 по 17.01.2016) з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.12.2015, а також у нарахуванні та виплаті одноразової виплати допомоги по безробіттю за наступні 90 календарних днів (з 18.01.2016 по 16.04.2016); зобов'язати Голосіївський районний центр зайнятості перерахувати невиплачену частину одноразової виплати допомоги по безробіттю у сумі 17 301,14 грн. у тому числі: за 270 календарних днів (з 23.04.2015 по 17.01.2016) - 1 157,91 грн.; за наступні 90 календарних днів (з 18.01.2016 по 16.04.2016) -16 143,23 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно занижений розмір коштів що підлягали до виплати позивачу, що призвело до порушення її прав.

Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити ці рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 07.04.2015 року ОСОБА_1 була звільнена з ТОВ „Вольво Україна" за угодою сторін на підставі наказу № 25-К від 07.04.2015 року. Наказом №НТ 150423 Голосіївського районного центру зайнятості від 23.04.2015 року їй був наданий статус безробітної з 16.04.2015 року та призначена допомога по безробіттю на термін 360 календарних днів з 23.04.2015 року по 16.04.2016 року в обсязі 60 % середньої заробітної плати у відсотках до визначеного розміру: 100 % - 90 календарних днів; 80 % - 90 календарних днів; 70 % - 180 календарних днів.

ОСОБА_1, була написана заява про надання одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності та поданий бізнес-план відповідно до Порядку, затвердженого наказом Мінпраці № 307 від 31.07.2015 року, що діяв до 31.07.2015 року. При захисті бізнес-плану 18.06.2015 року позивачу було повідомлено, що одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності їй буде виплачена не з розрахунку на рік, а з розрахунку 270 календарних днів (тобто буде зменшена на 90 календарних днів) у зв'язку з тим, що з останнього місця роботи вона звільнилася за угодою сторін. Позивач 24.06.2015 року звернулася до Голосіївського районного центру зайнятості із заявою про надання роз'яснень щодо зменшення терміну виплати на 90 днів та здійснення виплати допомоги по безробіттю з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.12.2015 року, на що отримала відповідь, що відповідно до п.1 ч. 5 ст. 31 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації скорочується на строк до 90 календарних днів у разі звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін (на 90 календарних днів). Крім того, на її звернення з приводу виплати допомоги по безробіттю з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.12.2015 року, отримана відповідь, що одноразова виплата безробітним здійснюється центрами зайнятості в межах коштів, передбачених для цього бюджетом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позов у даній справі заявлений до неналежного відповідача.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, виходив з того, що додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог є їх безпідставність.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2009 від 28 квітня 2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.9 ст.1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 року № 1533-III в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" від 25.12.2008 року № 799-VI в частині вилучення у зазначеній редакції п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 23 вищезазначеного Закону України стосовно доповнення - після слів „поважних причин" словами „або за угодою сторін". Відповідно до п. 3 зазначеного Рішення положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 28 квітня 2009 року. Особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України), яким статус безробітного надано починаючи з 28 квітня 2009 року, допомога по безробіттю виплачується у порядку, передбаченому Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у редакції, що діяла до внесення в нього змін Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" від 25 грудня 2008 року № 799-VI, тобто з першого дня статусу безробітного. Вказане рішення Конституційного суду України не поширюється на пункт 1 частини п'ятої статті 31 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення" щодо скорочення на 90 календарних днів тривалості виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України). Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 1505-VI від 11 червня 2009 року внесені зміни до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а саме: у п. 9 ст. 1 слова і цифри „статті 36 (пункти 2, 3)" замінено словами і цифрами „статті 36 (пункти 1, 2, 3) "; у ч. 3 ст. 23 слова „або за угодою сторін" виключено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у вищевказаному Законі п. 1 ч. 5 ст. 31 щодо скорочення на 90 календарних днів тривалості виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України) залишено без змін.

Судами встановлено, що позивачу наданий статус безробітної з 16.04.2015року. Наказом Голосіївського районного центру зайнятості від 23.04.2015року № НТ 150423 призначена та розпочата виплата допомоги по безробіттю з 23.04.2015 року. Зважаючи, що позивач звільнена з останнього місця роботи за угодою сторін та визнана в установленому порядку безробітною, загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на 90 календарних днів і не може перевищувати 270 календарних днів.

Наказом Голосіївського районного центру зайнятості від 25.06.2015 року № 150625 безробітній припинена реєстрація у зв'язку з отриманням одноразової виплати допомоги по безробіттю відповідно до абзацу 5 абзацу 2 пп.1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою КМУ № 198 від 20.03.2013 року (згідно виписки з ЄДР ФОП ОСОБА_1 внесений запис про реєстрацію з 23.06.2015 року).

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю одноразово здійснюється в розмірі залишку призначеної безробітному допомоги по безробіттю, визначеного на день державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Розрахунок одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності здійснюється з урахуванням максимального розміру допомоги та мінімального розміру допомоги, встановленого правлінням Фонду, що діє на дату державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи - підприємця. Зміна розміру мінімальної та максимальної величини допомоги по безробіттю, що відбулась після державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, не є підставою для коригування допомоги по безробіттю, що виплачена одноразово.

З аналізу наведеного вбачається, що судом апеляційної інстанції зроблений обґрунтований висновок про безпідставність позовних вимог.

Крім того, згідно Положення про державну службу зайнятості затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України, від 20.01.2015 № 41 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2015 р. за N 141/26586 Державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України. Служба складається з Центрального апарату Служби, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), районних, міських, районних у містах та міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), навчальних закладів державної служби зайнятості, центрів професійної орієнтації населення, інших підприємств, установ, організацій, утворених Службою (далі - підпорядковані юридичні особи).

Судом встановлено, що згідно копії відповіді Державної служби зайнятості(наявної в матеріалах справи), відповідно до пункту „б" Положення про державну службу, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 р. № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.02.2015 р. за № 141/26586, регіональні та базові центри зайнятості є юридичними особами публічного права. У м.Києві як юридична особа публічного права діє Київський міський центр зайнятості.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій зроблений вірний висновок, що Голосіївський районний центр зайнятості не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є юридичною особою, позивач заперечувала проти заміни неналежного відповідача належним.

У відповідності до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що вищенаведені висновки судів нею не заперечуються.

Стосовно вимог касаційної скарги щодо зміни ухвали суду апеляційної інстанції, а саме:

- виключити з описової частини ухвали суду апеляційної інстанції висновок згідно з яким свої вимоги в апеляційній скарзі апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції надано невірну правову оцінку діям Відповідача щодо відмови в перерахунку невиплаченої частини одноразової допомоги по безробіттю;

- виключити з мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції висновок колегії суддів, згідно з яким позовні вимоги до Відповідача не підлягають задоволенню з підстав, зазначених у запереченнях Відповідача, якого суд визнав неналежним відповідачем;

Колегія суддів вважає потрібним зазначити про їх необґрунтованість, з огляду на те, що у відповідності до ч.2 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Стосовно доводів касаційної скарги про включення в ухвалу суду апеляційної інстанції рішення щодо повернення позивачу судового збору та зміну постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року щодо судових витрат, колегія зазначає наступне.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі відмовлено в задоволення позовних вимог.

Згідно ч.5 ст.94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

В постанові суду першої інстанції вирішене питання розподілу судових витрат у відповідності до положень наведеної статті, що свідчить про відсутність підстав для її зміни.

Враховуючи наведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: