Ухвала суду № 58040709, 31.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2448/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Бєлової Л.В., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,

У с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2014 року №0008511701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість спірного рішення контролюючого органу, оскільки фактичне здійснення господарських операцій з контрагентом, внаслідок яких позивачем сформовано податковий кредит, відсутнє.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест» за грудень 2012 року та січень 2013 року, за підсумками якої складено акт від 20 лютого 2014 року №513/26-52-17-01/НОМЕР_1 та виявлено порушення пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі на суму 107 830,00 грн, в тому числі 55 700,00 грн - за грудень 2012 року, 52 130,00 грн - за січень 2013 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2014 року №0008511701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 161 745,00 грн, з них 107 830,00 грн - за основним платежем, 53 915,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест» за грудень 2012 року та січень 2013 року. Ці висновки ґрунтуються на тому, що до податкової перевірки позивачем не було надано жодних документів, в тому числі податкових накладних, та письмових пояснень щодо правовідносин із вказаним контрагентом (незважаючи на запити контролюючого органу), а також на податковій інформації, викладеній в акті Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30 липня 2013 року №605/26-55-22-08/38290927 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест» щодо підтвердження господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестбуд Груп» за період із 01 листопада 2012 року по 30 квітня 2013 року, яка зводиться до того, що контрагент позивача в указаний період укладав правочини щодо придбання-поставки товарів і послуг, за якими не підтверджується фактичних рух активів, без наміру створення правових наслідків, ними обумовлених, а з метою надання податкової вигоди іншим суб'єктам господарювання.

На основі зазначеного відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест» за грудень 2012 року в сумі 55 700,00 грн та січень 2013 року в сумі 52 130,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що позивач є суб'єктом господарської діяльності, основним видом якої є надання послуг у сфері пасажирського транспорту, платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Під час податкової перевірки позивача контролюючим органом виявлено, що в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2012 року та за січень 2013 року платником було задекларовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест», в сумі 55 700,00 грн та 52 130,00 грн відповідно.

На підтвердження реальності господарських відносин із указаним контрагентом в спірний період позивачем надано до суду копії акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-, рахунків-фактур №1 від 15 січня 2013 року та від 15 лютого 2013 року та податкових накладних від 31 січня 2013 року №442, №443, №444, №445, №446, №447 та №484. Зазначені документи складені щодо надання позивачу, як замовнику, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест», як виконавцем, допоміжних послуг у сфері транспорту.

Обговоривши надані позивачем докази, колегія суддів дійшла висновку, що такі не підтверджують реальність спірних господарських операцій, з огляду на наступне.

Так, позивачем надано суду лише податкові накладні, виписані контрагентом у січні 2013 року, однак не надано податкових накладних щодо взаємовідносин із цим підприємством у грудні 2012 року.

Надані податкові накладні не відповідають вимогам до податкової накладної, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядком заповнення податкової накладеної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, адже не містять ані дати укладення цивільного-правового договору, за наслідками виконання умов якого було здійснено надання послуг, ані його номеру. Відтак, зазначені накладні неможливо пов'язати зі спірними господарськими операціями.

Разом із тим, ані до податкової перевірки, ані до суду першої інстанції позивачем не надано договору, на підставі якого здійснювались такі господарські операції, що не дозволяє встановити конкретний зміст та обсяг цих операцій.

При цьому, колегія суддів зауважує, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-, вищезгадані податкові накладні та рахунки-фактури містять лише загальну назву послуг, що мали надаватись контрагентом, - допоміжні послуги у сфері транспорту. Тобто, ці документи не розкривають змісту й обсягу відповідних послуг, що суперечить вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім того, вищезазначений акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) також не містить такого обов'язкового реквізиту первинного документа, як посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та місця його складання. До того ж, цей документ містить суперечливі відомості щодо дати його складання й підписання, оскільки складений щодо здачі-приймання послуг за січень 2013 року, а підписаний від замовника 29 грудня 2012 року, а від виконавця - 31 січня 2013 року.

Ані згаданий акт, ані надані позивачем рахунки-фактури не містять посилань на цивільно-правову угоду, на підставі якої виконувались роботи, що не дозволяє пов'язати їх із господарськими операціями, за наслідками яких контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Також, позивачем не надано доказів проведення оплати контрагенту за поставлені послуги.

Попри наведене, позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження господарських взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест» у грудні 2012 року.

Таким чином, надані позивачем документи не розкривають змісту та не дають змоги встановити обсяг господарських операцій, здійснення яких у них зафіксовано. Разом із цим, позивачем не надано жодних пояснень з приводу конкретних послуг, що замовлялись у контрагента, а саме: з яким видом перевезення пов'язані ці послуги - чи з пасажирським, чи вантажним. Відтак, неможливо перевірити й установити чи вчинялись сторонами угоди будь-які дії, що мали б супроводжувати надання таких послуг.

Колегія суддів не може прийняти як доказ на підтвердження реальності спірних господарських операцій надану апеляційному суду копію договору №1 від 09 січня 2013 року про надання ТОВ «Ктімена Інвест» позивачу допоміжних послуг у сфері транспорту, позаяк позивачем не обґрунтовано належним чином неможливості надання цього документа до податкової перевірки та до місцевого суду, а посилання на те, що позивач вважав цей договір втраченим є бездоказовим. До того ж, оскільки вищезгадані первинні документи і податкові накладні не містять посилань на реквізити вказаного договору, його зв'язку зі спірними господарськими операціями не вбачається.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ктімена Інвест» припинена з 30 вересня 2013 року, а відомості щодо неможливості проведення в липні 2013 року зустрічної звірки цього підприємства з іншими господарюючими суб'єкта підтверджуються актом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 30 липня 2013 року №605/26-55-22-08/38290927.

Отже, первинні документи, які складені задля фіксації спірних господарських операцій з надання послуг не розкривають їх змісту та обсягу; позивачем не підтверджено можливості реального виконання його контрагентом спірних господарських операцій, так само як і зв'язку їх із його господарською діяльністю, а також змін у власних активах на підставі цих операцій; необґрунтовано належним чином неможливості надання до податкової перевірки та до суду відповідних первинних документів.

Зважаючи на викладене, та обставина, що контрагент позивача на час спірних правовідносин був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість не свідчить про те, що він вступав у господарські взаємовідносини із позивачем, надаючи останньому послуги в грудні 2012 року та в січні 2013 року.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що спірні господарські операції у дійсності не відбувались, а їх документальне оформлення здійснювалось лише з метою мінімізації податкового навантаження.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення та про відсутність підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Л.В. Бєлова суддяС.Б. Шелест

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Бєлова Л.В.